Населення Азербайджану. Чисельність населення країни 2015 року становила 9,780 млн осіб (92-ге місце у світі)[1]. Чисельність азербайджанців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 16,64 ‰ (112-те місце у світі), смертність — 7,07 ‰ (132-ге місце у світі), природний приріст — 0,96 % (121-ше місце у світі) .
Природний рух
Відтворення
Народжуваність у Азербайджані, станом на 2015 рік, дорівнює 16,64 ‰ (112-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,91 дитини на одну жінку (135-те місце у світі)[1]. Згідно з даними Програми досліджень демографії та здоров'я, 2006 року народжуваність (CBR) становила 17,2 ‰, коефіцієнт фертильності (TFR) — 2,0; по містах ці показники дорівнювали 15,6 і 1,8, відповідно; по селах — 19,3 і 2,3, відповідно.
Рівень застосування контрацепції 51,1 % (станом на 2006 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 23,4 року (оцінка на 2011 рік)[1].
Смертність у Азербайджані 2015 року становила 7,07 ‰ (132-ге місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,96 % (121-ше місце у світі)[1].
Природний рух населення Азербайджану в 1946—2015 роках[2]
Середній вік населення Азербайджану становить 30,9 року (107-ме місце у світі): для чоловіків — 29,3, для жінок — 32,6 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 72,2 року (143-тє місце у світі), для чоловіків — 69,19 року, для жінок — 75,54 року[1].
діти віком до 14 років — 22,72 % (1 190 101 чоловік, 1 031 631 жінки);
молодь віком 15—24 роки — 16,69 % (847 738 чоловіків, 784 379 жінок);
дорослі віком 25—54 роки — 45,17 % (2 158 226 чоловіків, 2 259 284 жінки);
особи передпохилого віку (55—64 роки) — 9,06 % (409 137 чоловіків, 477 078 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,37 % (237 547 чоловіків, 385 658 жінок)[1].
Вікова структура населення 2012 року (більш детально)[3]
Вікова група
Чоловіки
Жінки
Загалом
%
0—4
424 224
364 639
788 863
8,49
5—9
331 543
290 248
621 791
6,69
10—14
349 403
309 664
659 067
7,09
15—19
427 434
395 702
823 136
8,85
20—24
471 966
468 961
940 927
10,12
25—29
436 352
449 314
885 666
9,53
30—34
374 627
377 208
751 835
8,09
35—39
308 030
321 923
629 953
6,78
40—44
312 384
337 501
649 885
6,99
45—49
317 396
348 790
666 186
7,17
50—54
309 238
332 171
641 409
6,90
55—59
202 120
223 269
425 389
4,58
60—64
128 100
148 800
276 900
2,98
65—69
57 499
72 190
129 689
1,40
70—74
72 995
99 345
172 340
1,85
75—79
55 132
78 468
133 600
1,44
80—84
27 839
40 680
68 519
0,74
85—89
7 756
14 359
22 115
0,24
90—94
1 759
4 441
6 200
0,07
95—99
294
1 109
1 403
0,02
100+
48
863
911
0,01
Загалом
4 616 139
4 679 645
9 295 784
100
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 9,7; коефіцієнт розлучуваності — 1,2; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 12 (дані за 2011 рік)[4][5]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 27,7 року, жінки — 23,7 року, загалом — 25,7 року (дані за 2014 рік)[6].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 118 осіб/км² (100-те місце у світі)[1].
Урбанізація
Ріст сільського населення Азербайджану в порівнянні з загальним, 1958—2006 роки
Азербайджан високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 54,6 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,56 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Баку (столиця) — 2,374 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (109-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці
Станом на 2015 рік, у країні налічується 618,22 тис. внутрішньо переміщених осіб під час війни в Нагорному Карабасі, переважно етнічні азербайджанці, курди, росіяни і турки. Половина з них мешкає в Баку.
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 96,9 % (превалює шиїзм), християнство — 3 %, інші — 0,1 %, не визначились — 0,1 % (станом на 2010 рік)[1]. Віднесення до тієї чи іншої релігії в країні досить номінальне, лише незначна частина населення дотримується релігійних практик.
Рівень письменності 2015 року становив 99,8 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,9 % — серед чоловіків, 99,8 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 2,5 % ВВП країни, станом на 2013 рік (158-ме місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 13 років, для хлопців — до 13 років, для дівчат — до 13 років (станом на 2014 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,4 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2013 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 4,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 6 % ВВП країни (128-ме місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 25,68 ‰ (70-те місце у світі); хлопчиків — 26,52 ‰, дівчаток — 24,74 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 25 випадків на 100 тис. народжень (113-те місце у світі)[1].
2014 року зареєстровано 8,4 тис. хворих на СНІД (100-те місце у світі), це 0,14 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (106-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 400 осіб (92-ге місце у світі)[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 22,2 % (71-ше місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 4,9 % (оцінка на 2013 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 94,7 % населення в містах і 77,8 % в сільській місцевості; загалом 87 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 91,6 %, в сільській місцевості — 86,6 %, загалом по країні — 89,3 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2010 рік, дорівнює 12,21 км³ на рік, або 1,384 тонни на одного мешканця на рік: з яких 4 % — на промислові, 18 % — на промислові, 78 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне становище
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 38 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 30,3 %; частка осіб похилого віку — 7,8 %, або 12,9 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2012 року перебувало 6 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 3,4 %, верхній дециль — 27,4 % (станом на 2008 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 7,531 млн унікальних інтернет-користувачів (60-те місце у світі), що становило 77 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 4,899 млн осіб (86-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 38,3 %; промисловість і будівництво — 12,1 %; сфера послуг — 49,6 % (2008)[1]. 144,39 тис. дітей у віці від 5 до 17 років (7 % загальної кількості) 2005 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 5,3 % працездатного населення, 2014 року — 5,4 % (57-ме місце у світі); серед молоді у віці 15—24 років ця частка становила 13,8 %, серед юнаків — 12 %, серед дівчат — 15,6 % (83-тє місце у світі)[1].
↑(рос.)Закавказская СФСР. Азербайджанская ССР. // Том 10-16. Таблица VI. Население по полу, народности. Всесоюзная перепись населения 1926 года. — М. : Издание ЦСУ Союза ССР, 1928—1929.
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Азербайджан // Страны и народы. Советский Союз. Республики Закавказья. Республики Средней Азии. Казахстан / Редкол. : Т. А. Жданко (отв. ред., ред.-сост.) и др. — М. : «Мысль», 1984. — 382 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.