|
Театр в Азербайджані.jpg)
Азербайджанський театр (азерб. Azərbaycan teatrı) — театральне мистецтво азербайджанського народу.[1] ІсторіяВитоки азербайджанського театрального мистецтва лежать у найдавніших народних святах і танцях[1][2]  Елементи театральної дії присутні в багатьох видах азербайджанського народної творчості — в іграх («гізлянпач» — хованки, «кесалдигач» — гра в поло), ігрових піснях («кепенек» — метелик, «беновше» — фіалка), у весільних обрядах («нишан» — заручення, «дуахгапма» — зняття вуалі з обличчя нареченої, «той» — весілля), календарних святах («новруз» — настання весни, «кев-седж» — підготовка до зими).[3] До первинних форм театральних вистав відносять колективний чоловічий танець «ялли», виступи скоморохів, кяндірбазів (канатохідців), мухрадуздів і мухребазів, вистави дервішів, «заклинателів» змій. Важливу роль у становленні народного театру Азербайджану зіграли широко відомі в народі театралізовані сцени «Коса-коса», «Гаравеллі», «Шах Селім», «Кеча пехлеван» («Лисий богатир»), «Джейран-ханум» («Пані Джейран»), «Марал оюну» («Оленяча гра»), «Кафтаркос» («Гієна»), «Хан-хан» («Повелитель — суддя»), «Тапдиг чобан» («Пастух Тапдиг»), «Тенбель Гардаш» («Брат ледар»). До древніх видів театральної культури Азербайджану відноситься ляльковий театр «Килим-арас» («Із-за килиму»), вистави якого висміювали потворні явища побуту, соціальна нерівність, несправедливість. У середні століття широкого поширення набуває релігійно-містеріальний театр. До таких вистав відноситься театралізований обряд «Шабіха», який проводився зазвичай у траурний Мухаррам. Виникнення національного азербайджанського театру. Кінець XIX—поч. XX ст Національний азербайджанський театр виник у другій половині XIX століття на основі комедій першого азербайджанського драматурга, видного мислителя і філософа Мірзи Фаталі Ахундова. Перший професійний театральний спектакль азербайджанською мовою був показаний 10 (23) березня 1873. Ініціаторами спектаклю були педагог реального училища Гасанбек Меліков-Зардабі) і учень училища Наджафкулібек Везіров. На сцені Бакинського громадського зібрання учні реального училища зіграли виставу за п'єсою М. Ф. Ахундова «Візир Лєнкоранського ханства». 17 квітня 1873 в тому ж залі Бакинського громадського зібрання був показаний другий спектакль — інша комедія М. Ф. Ахундова «Гаджі Кара» («Пригоди скнари»)[4] Після перших постановок організація професійного театру призупинилася, і якийсь час вистав у Баку не показували. Зардабі був зайнятий створенням газети «Екінчі», а Наджафбек Везіров поїхав вчитися до Росії. Відкриття у Шуші в 1881 році реальної школи, в 1894 році — початкової жіночої школи, а також відкриття музикознавцем Харрат Гулу музичної школи та залучення туди молодих співаків викликало інтерес до театру у місцевої інтелігенції.[5] Так, з 1982 року у Шуші в дні літніх канікул молодими педагогами стали влаштовуватися аматорські вистави. У перші роки репертуар складався з творів М. Ф. Ахундова.[5] Газета «Нове огляд» 17 серпня 1884 писала:
 Зростання числа любителів театру привів до появи молодих драматургів. У 1890-ті роки в аматорському гуртку молодих педагогів бере участь викладач рідної мови в російсько-татарської школі в місті Шуші Г. Везіров. У 1892 році поряд з п'єсами М. Ф. Ахундова любителі ставлять п'єсу Г. Везирова «Одружуватися — не води напитися». Цей спектакль був зірваний фанатично налаштованими віруючими, акторам довелося бігти через чорний хід. Мусульманське духовенство, яке вважало літературу і театр непристойним заняттям, стало перешкоджати проведенню вистав. Передова інтелігенція, що вступила в боротьбу з реакцією, у Шуші організовувала нові вистави. Влітку 1894 молодими педагогами з благодійною метою, було дано три вистави: «Гаджі Кара», «Мусьє Жордан, ботанік і дервіш, Масталі-шах, знаменитий чаклун», «Ведмідь, переможець розбійника».[7] У 1895 році ці ж актори здійснили, нарешті, постановку Г. Везирова «Одружуватися — не води напитися». Успіх вистави відзначався в газеті «Тарджумен»:
У 1896 році в Шуші була зіграна нова трагедія А. Ахвердова «Розорене гніздо». Режисером вистави був сам автор п'єси. У 1904 році любителі здійснили постановку «Отелло» В. Шекспіра. Перекладачем трагедії і виконавцем ролі Отелло був Г. Везіров. У московській газеті «Новини дня» про цю виставу було написано:
До кінця XIX століття вистави азербайджанською мовою ставилися в провінційних містах — Нухе, Гянджі, Шемахе, Нахічевані та інших. Організаторами театральних постановок були послідовники ахундовської школи драматургії Наджаф-бек і Гашим-бек Везіров, Наріман Наріманов, Абдуррагім Ахвердов, Джаліл Мамедкулізаде, Сулейман Сані Ахундов.  У 1888 році в Баку за активної участі С. М. Ганізаде і Н. Наріманова була створена театральна трупа. У 1897 був сформований перший професійний колектив — «Мусульманська драматична трупа». Репертуар азербайджанського дореволюційного театру складався з творів азербайджанських драматургів (М. Ф. Ахундова, Н. та Г. Везірова, Н. Наріманова, А. Ахвердіева, Дж. Мамедкулізаде та ін), а також російських (М. В. Гоголь, І . С. Тургенєв, Л. М. Толстой) і західноєвропейських класиків (В. Шекспір, Шіллер, Ж. Б. Мольєр). З перших же років свого виникнення азербайджанський театр став центром поширення ідей освіти і демократії. У п'єсах «Горе Фахреддіна», «З-під дощу, та у зливу» Н. Везирова, «Розорене гніздо», «Нещасний юнак», «Ага Мухаммед-шах Каджар», «Чарівниця пері» («Пері Джаду») А . Ахвердіева, «Невігластво» і «Надир-шах» Н. Наріманова викривалися звичаї феодального суспільства, гніт і деспотизм поміщицьке-капіталістичного ладу, мракобісся і релігійний фанатизм.[10] Під впливом російської революції 1905—1907 Виникають нові театральні трупи, т. зв. «Товариства». У нафтовидобувних районах поряд з драматичними гуртками створюється спеціальна трупа при робітничій газеті «Текамюль» під назвою «Гамійет» для обслуговування глядачів-робітників. Вистави трупи давалися в салоні «Гранвіо» торгового пасажу.
У цей час до репертуару азербайджанського театру увійшли п'єси «Гавей ахенгар» (С. Фрашері), «Біженці» (Шіллер), «Аль-Мансур» (Г. Гейне), «Отелло» (У. Шекспір), «Лікар мимоволі» (Ж. Б. Мольєр), «Ревізор», «Одруження» (Н. В. Гоголь), «Перший винокур» (Л. М. Толстой) та ін. У 1919 році був створений Азербайджанський державний театр.[1] Розвиток азербайджанського театру в радянський періодПісля встановлення радянської влади в Азербайджані всі театри були націоналізовані, а їх репертуар став строго контролюватися владою.[11] Уряд об'єднати розрізнені трупи, зарахував акторів на державну службу. Завдяки стабільній фінансовій підтримці держави національний театр отримує свій подальший розвиток. У 1920 році створюється Об'єднаний державний театр, що включав азербайджанську, російську, вірменську драматичні та оперні трупи. У 1922 році драматична азербайджанська трупа театру була перетворена в академічний драматичний театр. У 1920 році створюється російський сатир-агіттеатр, перетворений у 1923 році в Бакинський робітничий театр. У театрі ставилися мініатюри, огляди, пародії на злободенні суспільно-політичні та побутові теми. Поряд з цим, до репертуару включалися інсценування творів класичної літератури («Шинель» за М. В. Гоголю, «Будиночок у Коломні», «Казка про попа і наймита його Балду» за О. С. Пушкіну, «Великий інквізитор» за Ф. М. Достоєвському, «Маска», «Аптекарша» за Чеховим та ін).[12] У 1921 році організований азербайджанський сатир-агіттеатр, на базі якого був створений у 1925 році Бакинський азербайджанський робітничо-селянський театр, перетворений в 1927 році в Бакинський тюркський робітничий театр. У 1928–1930 роках організований Азербайджанський театр юного глядача ім. М. Горького, а в 1938 році — Азербайджанський театр музичної комедії. У 1922 році на основі трупи Тіфліського азербайджанського театру був створений Тіфліський азербайджанський драматичний театр імені М. Ф. Ахундова, що проіснував до 1947 року.[13] У 1928 році азербайджанський театр був організований у Єревані — це був перший театр іншого народу на території Вірменії. Азербайджанський музичний театр Популярність театру в народі і розвиток азербайджанських народних інструментів сприяли формуванню нової форми театрального мистецтва — музичного театру. У 1897–1898 роках у Шуші і 1901–1902 роках в Баку були показані одноактні сценічні картини за поемами «Лейлі і Меджнун» Фізулі і «Фархад і Ширін» Навої. 12 січня 1908 в Баку була поставлена перша національної опера У. Гаджибекова «Лейлі і Меджнун». З цієї дати бере свій початок історія азербайджанського професійного музичного театру. Спочатку репертуар азербайджанського музичного театру складався з творів У. Гаджибекова, який створив у 1908—1913 роках опери «Лейлі і Меджнун», «Шейх Санан», «Рустам і Зохраб», «Шах Аббас і Хуршид Бану», а також музичні комедії «Чоловік і дружина», «Не та, так ця», «Аршин мал алан». Незабаром репертуар музичного театру збагатився новими творами З. Гаджибекова (опера «Ашик Гаріб» і музичні комедії «П'ятдесятирічний юнак», «Одружений холостяк»), оперою «Шах Ісмаїл» М. Магомаєва, музичними комедіями «Молла Джаба» і «Вур-а-вур» М. М. Кязімовского, оперою «Сей-фельмолк» М. Амірова та іншими.[10] Див. такожПримітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Театр в Азербайджані
|
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
