Населення Гвінеї-Бісау
Населення Гвінеї-Бісау. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,726 млн осіб (153-тє місце у світі)[1]. Чисельність гвінейців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 33,38 ‰ (31-ше місце у світі), смертність — 14,33 ‰ (4-те місце у світі), природний приріст — 1,91 % (56-те місце у світі) Природний рухВідтворенняНароджуваність у Гвінеї-Бісау, станом на 2015 рік, дорівнює 33,38 ‰ (31-ше місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 4,23 дитини на одну жінку (32-ге місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 14,2 % (станом на 2010 рік)[1]. Смертність в Гвінеї-Бісау 2015 року становила 14,33 ‰ (4-те місце у світі)[1]. Природний приріст населення у країні 2015 року становив 1,91 % (56-те місце у світі)[1]. Вікова структура Середній вік населення Гвінеї-Бісау становить 20 років (190-те місце у світі): для чоловіків — 19,5, для жінок — 20,5 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 50,23 року (223-тє місце у світі), для чоловіків — 48,21 року, для жінок — 52,31 року[1]. Вікова структура населення Гвінеї-Бісау, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:
Шлюбність — розлучуваністьРозселенняГустота населення країни 2015 року становила 65,6 особи/км² (172-ге місце у світі)[1]. УрбанізаціяГвінея-Бісау середньоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 49,3 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 4,13 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Головні міста держави: Бісау (столиця) — 492,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].
МіграціїРічний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (94-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Біженці й вимушені переселенціСтаном на 2015 рік, у країні постійно перебуває 8,6 тис. біженців з Сенегалу[1]. Гвінея-Бісау є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[2]. Расово-етнічний складГоловні етноси країни: фульбе — 28,5 %, баланте — 22,5 %, мандінка — 14,7 %, папель — 9,1 %, манджак — 8,3 %, бефада — 3,5 %, манкана — 3,1 %, біджаго — 2,1 %, фелупе — 1,7 %, мансоанка — 1,4 %, мане — 1 %, інші — 1,8 % (оціночні дані за 2008 рік)[1]. Українська діаспораМовиОфіційна мова[3]: португальська — розмовляє 27,1 % населення країни. Інші поширені мови: креольська — 90,4 %, французька — 5,1 %, англійська — 2,9 %, інші мови — 2,4 % (оцінка 2008 року). РелігіїГоловні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: іслам — 45,1 %, християнство — 22,1 %, анімізм — 14,9 %, не сповідують жодної — 2 %, не визначились — 15,9 % (станом на 2008 рік)[1]. ОсвітаРівень письменності 2015 року становив 59,9 % дорослого населення (віком від 15 років): 71,8 % — серед чоловіків, 48,3 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту становлять 2,4 % ВВП країни, станом на 2013 рік середня тривалість освіти становить 9 років (станом на 2012 рік). Середня і професійнаВищаОхорона здоров'яЗабезпеченість лікарями в країні на рівні 0,1 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 1 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 5,6 % ВВП країни (116-те місце у світі)[1]. Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 89,21 ‰ (5-те місце у світі); хлопчиків — 98,8 ‰, дівчаток — 79,33 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 549 випадків на 100 тис. народжень (7-ме місце у світі)[1]. Гвінея-Бісау входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO). ЗахворюванняПотенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А, черевний тиф, малярія, гарячка денге, жовта гарячка, шистосомози, сказ (станом на 2016 рік)[1]. 2014 року зареєстровано 42,0 тис. хворих на СНІД (59-те місце у світі), це 3,69 % населення в репродуктивному віці 15—49 років (17-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 1,9 тис. осіб (57-ме місце у світі)[1]. Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 6,3 % (159-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 17 % (оцінка на 2014 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань. СанітаріяДоступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 98,8 % населення в містах і 60,3 % в сільській місцевості; загалом 79,3 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): у містах — 33,5 %, у сільській місцевості — 8,5 %, загалом по країні — 20,8 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 0,18 км³ на рік, або 135,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 18 % припадає на побутові, 6 % — на промислові, 76 % — на сільськогосподарські потреби[1]. Соціально-економічне становищеСпіввідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 78,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 72,8 %; частка осіб похилого віку — 5,7 %, або 17,7 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом ці показники характеризують рівень потреби державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2015 року перебувало 67 % населення країни[1]. Трудові ресурсиЗагальні трудові ресурси 2012 року становили 731,3 тис. осіб (151-ше місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 82 %; промисловість, будівництво і сфера послуг — 18 % (станом на 2000 рік)[1]. 226,31 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (57 % загальної кількості) 2010 року були залучені до дитячої праці[1]. Дані про рівень безробіття серед працездатного населення країни, станом на 2015 рік, відсутні. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 2,9 %, верхній дециль — 28 % (станом на 2002 рік)[1]. Станом на 2013 рік, у країні 1,3 млн осіб не має доступу до електромереж; 21 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 37 %, у сільській місцевості — 6 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно низький. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 61 тис. унікальних інтернет-користувачів (181-ше місце у світі), що становило 3,5 % загальної кількості населення країни[1]. КриміналНаркотики Важлива транзитна країна для південноамериканського кокаїну на шляхах до Європи, географічні умови навколо столиці (архіпелаг лісистих заболочених островів) сприяє наркотрафіку; через повсюдну корупцію сприятливі умов для торговців людьми[1]. Торгівля людьмиЗгідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Гвінеї-Бісау не докладає зусиль у боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство не відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), країна перебуває у списку третього рівня[4][5].
Гендерний станСтатеве співвідношення (оцінка 2015 року):
Демографічні дослідження
Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:
ПереписиДив. такожПримітки
ЛітератураУкраїнською
Російською
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Гвінеї-Бісау
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
