|
Томенко Микола Володимирович
Мико́ла Володи́мирович Томе́нко (нар. 11 грудня 1964, село Малі Канівці, Чорнобаївський район, Черкаська область) — український політик та громадський діяч, лідер політичної партії Громадський рух «Рідна країна». Народний депутат IV—VIII скликань, з 11 грудня 2014 до 25 березня 2016 — Голова Комітету ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.[2] Позаштатний радник Президента Порошенка[3] (з 18 червня 2014 по 13 липня 2015), Заступник голови ВРУ (з 8 лютого до 14 червня 2007 та знову з 2 вересня 2008 до 12 грудня 2012). З 4 лютого до 8 вересня 2005 року — віцепрем'єр-міністр України з гуманітарних питань в уряді Тимошенко. Очолював Комітет ВРУ з питань свободи слова та інформації у ВРУ IV скликання з 2002 по 2005 рік та у ВРУ VII скликання з 2012 по 2014 рр., а також парламентський Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму (2007-2008) у Верховній Раді України VI скликання. ЖиттєписУкраїнець. Батько Володимир Пилипович (1935 — 2002). Мати Катерина Марківна (1935 — 2010)[4]. Дружина Валентина Олександрівна (1962) — історик, магістр державного управління, виконавчий директор Інституту політики. Син Павло (1989) магістр економіки і права. 1983-1985 — служив у армії, брав участь у бойових діях в Афганістані. 1988 — 1989 — секретар комітету комсомолу Київського державного університету ім. Шевченка, з 1989 — секретар Асоціації молодіжних організацій Київського університету ім. Шевченка. 1989 — член оргкомітету з проведення установчого з'їзду Народного Руху України. У 1989 закінчив історичний факультет КНУ, спеціальність — історія КПРС. 1992 — закінчив аспірантуру історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, захистивши кандидатську дисертацію на тему: «Проблема державності в програмних документах і діяльності сучасних політичних партій України: історико-політичний аналіз». 1992-1993 — голова центру суспільних досліджень Фундації імені В'ячеслава Липинського. 1993-1994 — віцепрезидент Асоціації молодих українських політологів і політиків. Серпень 1992 — вересень 1995 — завідувач кафедри політичних наук (координатор програми) інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України. 1993-1994 — заступник начальника інформаційно-аналітичного управління Міністерства України у справах національностей і міграції. З вересня 1994 — доцент кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», редактор відділу порівняльної політології журналу «Політична думка», віцепрезидент фонду «Українська перспектива». 1995-1997 роках — віцепрезидент фонду «Українська перспектива». З листопада 1995 року — директор Інституту посткомуністичного суспільства. З вересня 1997 року — завідувач кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія». З квітня 1998 — директор громадської неприбуткової організації Інститут політики[5]. У травні 1998 року був висунутий кандидатом у народні депутати за партійним списком партії «Реформи і порядок» (№ 15), однак партія не подолала 4 % бар'єр. Лютий 2000 — березень 2001 — начальник Головного управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації. Згідно з опитуванням, проведеним УНІАН (Українським Національним Інформаційним Агентством) Миколу Томенка визнано найкращим політичним аналітиком (політологом) 1998 та 1999 років. У 2002 році обраний нардепом від блоку Ющенка «Наша Україна» (№ 62). Очолював Комітет з питань свободи слова та інформації, виступав проти тиску президентської влади на ЗМІ. Під час Помаранчевої революції один з «польових командирів» Майдану. Член Комітету національного порятунку. З 4 лютого до 8 вересня 2005 року віцепрем'єр України з гуманітарних та соціальних питань в уряді Тимошенко. Йдучи у відставку, виступив зі скандальними викриттями фактів корупції в найближчому оточенні президента Ющенка. У листопаді 2005 року покинув партію «Реформи і порядок» та вступив до партії Батьківщина. На парламентських виборах 2006 року балотувався за списком «Блоку Тимошенко» (№ 3). На регіональних виборах того ж року очолював партійний список БЮТ в Київраді. Заступник голови партії ВО «Батьківщина». Після виборів — заступник голови фракції БЮТ у Верховній Раді, голова парламентського Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму. У лютому 2007 року обраний заступником голови Верховної ради, перебував на цій посаді до червня того ж року.  На позачергових парламентських виборах 2007 року знову отримав депутатський мандат за списком БЮТ (№ 3). У вересні 2008 року вдруге обраний заступником голови Верховної ради. 4 липня 2012 подав у відставку після прийняття Верховною радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики»[6], однак вона не була прийнята.[7] З грудня 2012 року по листопад 2014 року — народний депутат України VII скликання від партії Батьківщина (№ 10 у списку). Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації.[8]. У цій якості активно виступав за прийняття Закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»[9]. У квітні 2014 як голова фонду «Рідна країна», підтримав Порошенка у виборах президента, а також уклав з ним угоду про розроблення та реалізацію «Гуманітарної стратегії України» та став його довіреною особою на виборах.[10][11] З 27 листопада 2014 — народний депутат України VIII скликання від партії «Блок Порошенка» (№ 8 у списку). Заступник голови депутатської фракції партії «Блок Порошенка» (по 2 грудня 2016). З 11 грудня 2014 — Голова Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.[2] 24 грудня 2015 оголошує рішення про вихід з фракції «Блок Порошенка» та проурядової коаліції на знак протесту проти ухвалення антисоціального та антигуманітарного Державного бюджету на 2016 рік та низки т. зв. «бюджетних» законів[12]. Однак, попри публічні вимоги депутата та попередження про звернення до суду[13], відповідна заява офіційно оголошена Головою Верховної Ради України лише 3 лютого 2016.[14] 29 березня 2016 року Голова ВРУ Гройсман оголосив про дострокове припинення депутатських повноважень пана Томенка на підставі рішення з'їзду «Блока Петра Порошенка» від 25 березня 2016 року[15]. 2 квітня 2016 року Томенко подав позов до Вищого адмінсуду України щодо позбавлення його мандату, де він вимагав скасування рішення про дострокове припинення його повноважень народного депутата.[16] 28 липня суд визнав рішення про позбавлення депутатського мандату законним. Микола Томенко пройшов до парламенту за списком партії «Блок Петра Порошенка Солідарність», але вийшов зі складу фракції у Верховній Раді[17]. Наукова і літературна діяльністьАвтор кількох наукових монографій, серед яких «Історія української Конституції»[18][19] (1993, 2009), «Конституційний процес як пошук стратегічних пріоритетів України»[20] (2010), «Україна: історія Конституції»[21] (2016), «Абетка української політики»[22], «Основи теорії політики»[23], «Теорія українського кохання»[24], «Український романтик Микола Гоголь»[25] та інші, а також близько ста статей та досліджень. Автор сленгового неологізму Біг-морди.[26] Громадська діяльністьІніціатор та організатор загальнонаціональних акцій Сім чудес України, Сім природних чудес України, Сім чудес України: замки, фортеці, палаци та Сім чудес Києва.[27]. Ініціатор просвітницької акції «Твій Шевченко»[28] та проєкту «Рідна країна» — культурологічного світоглядного вебпорталу[29]. Віцепрезидент Національного олімпійського комітету України (з жовтня 2014)[30]. Почесний президент Федерації біатлону України (з листопада 2014)[31]. Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».[32] Примітки
Джерела Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Томенко Микола Володимирович  Вікіцитати містять висловлювання від або про: Томенко Микола Володимирович
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
