Після отримання першої вищої освіти у 1988 році працювала інженером-програмістом АСУ на СКТБ ВСНПО «Союзучприбор» у м.Рівне. У 1991 році переходить на роботу в Управління економіки Рівненського облвиконкому, де працює провідним фахівцем. У 1994 році переходить до Рівненського територіального відділення Антимонопольного комітету України на посаду заступника начальника відділу. В 1998 році стає начальником відділу Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. У 2004 році переходить на посаду начальника відділу головного офісу НАСК «Оранта».
1998–2004 — начальник відділу Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
2004–2005 — начальник відділу Головного офісу НАСК «Оранта».
Підприємницька діяльність
З 2005 році залишає державну службу і починає підприємницьку діяльність. У 2005 році стає директором ТОВ «Українські новітні телекомунікації», де до 2012 року працює фінансовим директором, а також за сумісництвом — адміністративним і комерційним директором. Основний вид діяльності компанії — надання телекомунікаційних послуг фізичним і юридичним особам. Також у 2008—2012 роках працює директором ТОВ "Бізнес центр «Лотос».
2005–2008 — фінансовий директор ТОВ «Українські новітні телекомунікації».
2008–2012 — директор ТОВ "Бізнес центр «Лотос».
2008–2009 — адміністративний директор ТОВ «Українські новітні телекомунікації» (за сумісництвом).
2009–2012 — комерційний директор ТОВ «Українські новітні телекомунікації» (за сумісництвом).
17 вересня 2014 року учасники мітингу під будівлею Адміністрації Президента України із закликами «Ганьба!» прогнали із заходу Ірину Луценко.[7]
9 грудня 2015 року будучи депутатом фракції БПП неодноразово голосувала за себе та ще 3-х депутатів. Цей випадок став наймасштабнішим фактом кнопкодавства у Верховній Раді 2015-го року.[8]
5 жовтня 2017 року у залі ВРУ відзначилась реплікою «Олєг, винєсі козла, Винєсі єво нафіг!», адресованою народному депутату від БПП, виходцю з Єнакієвого Олегові Недаві[9][10] аби той нейтралізував депутата Юрія Левченка (член ВО «Свобода»[11]), що виступав проти президентського законопроєкту № 7164 «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей», який встановлював термін дії Закону України «про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей» — 1 рік з моменту набуття чинності[12].
7 лютого 2019 року у залі ВРУ під час обговорення питання про перейменування Дніпропетровської області, спікер Верховної Ради Андрій Парубій запросив її за трибуну. Ірина Луценко вийшла і почала доповідати про спостерігачів від Росії та можливу підготовку втручання у вибори президента та народних депутатів. Парубій перервав Луценко та звернув її увагу на те, що вона переплутала доповіді. Через це вона вилаялась лайливою реплікою «Бляха-муха».[13]
Сім'я
Чоловік — Юрій Луценко, з яким познайомилась ще під час навчання у Львівському політехнічному інституті.
Сини — Олександр (1989) і Віталій (1999).
Батько — Степан Нарембік, до 2007 р. очолював ВАТ «Дубновантажавтотранс», в 2008 р. певний час значився власником ТОВ "Бізнес-центр «Лотос» і в 2009—2010 рр. — ТОВ «Українські новітні телекомунікації» (пізніше власницею обох стала дочка Ірина)[14].
Мати — Стефанія Нарембік, викладала англійську мову в загальноосвітній середній школі.