|
Полтавська губернія
49°34′28″ пн. ш. 34°34′07″ сх. д. / 49.574444444444° пн. ш. 34.568611111111° сх. д.    Полта́вська губе́рнія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, УНР; Української Держави та Української Соціалістичної Радянської Республіки на Лівобережній Україні на початку XIX — у першій чверті XX століття. Створена царським указом від 27 лютого 1802 року, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — Полтавську (адміністративний центр — Полтава) і Чернігівську. Урочисте відкриття розпочалося 9 березня 1802 року літургією в Успенському соборі міста Полтави. Адміністративно-територіальний поділПовітиСпершу в складі Полтавської губернії було 10, згодом 12, а з 1803 — 15 повітів:
 На час утворення губернії тут налічувалося 1 343 029 жителів. За даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 жителів, 4518 населених пунктів (260 037 дворів), у тому числі губернське і повітове місто Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк і Глинськ) та посад Крюків. Межувала Полтавська губернія на півночі з Чернігівською, на північному сході — з Курською та Харківською губерніями, на півдні — з Катеринославською, а з південного заходу р. Дніпро відділяла її від Київської, Херсонської і частково Катеринославської губерній. Площа — 43 844 кв. версти. Ліси займали 2341 кв. версти (24 854 десятин), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570 кв. верст. Головне заняття населення — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великий попит мали мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. 1859 року тут налічувалося 233 кінні заводи[ru]. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому і Роменському повітах, єдним з найвідоміших з них є Дібрівський. Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. 1859 року діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 осіб, що виробляли продукції на 6,5 млн крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Протягом 1862—1896 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн до 23,6 млн крб. На кінець XIX століття в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За Всеросійським переписом 1897 в губернії налічувалося 2 778 151 жителів, у тому числі міського населення — 274 294[2]. Як і раніше, в 1900 губернія ділилася на 15 повітів, 261 волость. На початку XX століття Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни змушені були орендувати близько 1 млн десятин поміщицьких земель. При цьому заборгованість приватного землеволодіння (величина визначається процентним відношенням заставленої землі до загальної площі приватних володінь) досягла 58 %. На 1 десятину видавалося 59-61 рублів іпотечного кредиту. До 1899 року 500 маєтків, із 63 602 десятинами землі перейшли у володіння недворянських станів. У 1895—1896 роках відбулося падіння цін на землю, але через 4 роки ціна піднялася на 19 %. Через утворений земством Селянський банк, у 1900 році селянам було продано понад 16 000 десятин землі, з них придбано від дворян — 8320 десятин, від купців -2503 десятин. Понад 95 тисяч селян наймитувало в місцевих поміщицьких маєтках. Найгірші умови по забезпеченості були в Лохвицькому та Зіньківському повітах. Близько 60 тисяч селян щорічно виїздили на заробітки в Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. Через відносне аграрне перенаселення з 1906 по 1912 рік з Полтавської губернії до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 32 тисяч селянських сімей (близько 200 тисяч осіб). У 1900 році налічувалося 4416 підприємств, на яких працювало близько 14 тисяч робітників. На початку 1917 року кількість підприємств збільшилася до 6182, а робітників — до 30,8 тисяч осіб. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 осіб. У 1895 на Полтавщині діяло 232 лікарні, 61 аптека, у тому числі 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. У 1896 році діяло 2142 навчальні заклади (105 186 учнів). Письменних за переписом 1897 року в Полтавській губернії було 16 %, у тому числі у містах — 39,8 %. У 1910 році відповідно стало 26,2 % і 48,2 %. Полтавщина в 1917—1920 роках Полтавська губернія Полтавщина дала дуже багато діячів УЦР, УНР і Армії УНР, переважно вихованців Полтавського кадетського корпусу, які за українською самосвідомістю значно вирізнялися від кадетів решти подібних тогочасних закладів[3]. Вже влітку 1917 р. губернія ввійшла до складу автономної України в складі Росії під управлінням ГС УЦР, в листопаді 1917 р. — в УНР. Губернським комісаром Полтавщини від УЦР і УНР у серпні 1917 — травні 1918 був Андрій Лівицький. 6(19) січня 1918 року м. Полтава було захоплене військами РСФСР на чолі з Муравйовим. У боях з воїнами УНР російські більшовики зайняли 21 січня (3 лютого) м. Бориспіль, 24 січня (6 лютого) — м. Кременчук, встановивши свою владу в усій губернії. Але в березні — на початку квітня 1918 року союзні війська УНР і Німеччини звільнили територію Полтавщини від російсько-більшовицької влади. Губернським комісаром від УНР став П. Кудрявцев. Губернськими старостами у період Української Держави були С. Іваненко і Д. Яновський. У січні 1919 року на території Полтавщини вдруге було встановлено радянську владу. У липні-серпні 1919 року війська білих росіян Денікіна витіснили радянські війська УСРР, проте в грудні 1919 року радянську владу було відновлено. У Радянській УкраїніДекретами ВУЦВК від 8 липня і 30 липня 1920 року утворено Кременчуцьку губернію, до якої відійшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (розформована в кінці 1922 року). Постановою ВУЦВК від 27 квітня 1921 року Переяславський повіт віднесено до Київської губернії[4]. Станом на 7 березня 1923 року загальна площа Полтавської губернії становила 4 126 703 кв. верст, 2 944 861 ж. Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. 7 березня 1923 року поділ на повіти і волості було скасовано. Замість них створено 7 округ (Золотоніська, Красноградська, Кременчуцька, Лубенська, Полтавська, Прилуцька і Роменська) і 89 районів у складі округ. На 1 жовтня 1923 року в губернії налічувалося 32 комуни, 212 с.-г. артілей, 70 ТСОЗів, 130 радгоспів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радгоспів при агротехнікумах та агрошколах, 643 984 індивідуальних селянських господарств. Діяло 17135 різних підприємств, у тому числі близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 кооперативне підприємство. На 1 грудня 1924 року в Полтавській губернії було 86 районів, 1045 сільрад, 8146 нас. пунктів, у яких налічувалося 648 401 господарство. 3 червня 1925 року з переходом на триступеневу систему управління Полтавська губернія ліквідована. Керівники губерніїГубернаториГубернські маршалки шляхти
Голови губернського революційного комітету і губернського виконавчого комітету
Голови губернського комітету КП(б)У
Відповідальні секретарі губернського комітету КП(б)У
Населення Етнічний склад населення за переписом 1897[7]:
Конфесійний склад населення за переписом 1897[7]:
Етнічний склад населення за переписом населення 1897 року Частка українськомовного населення в повітах Полтавської губернії за даними перепису населення 1897 року Персоналії
Бібліотеки губерніїМіськи бібліотеки у повітових містах: Гадячі (1861), Миргороді, Переяславі, Ромнах, Хоролі, Костянтинограді, Прилуках (відкрита 1896 року, 392 читачі). Приватні:
Громадські:
1911 року в 11 повітах Полтавської губернії діяло 215 бібліотек, зокрема 60 народних. Лише в 12 народних були книжки українською мовою (на першому місці «Кобзар» Т. Г. Шевченка з загльним книжковим фондом 280 од. зб.). За переписом 1897 року у Полтавський губернії на 100 осіб було 16,9 письменних (серед 34 губерній це 24 місце); на 100 українців — 14,5 письменних. Див. такожКоментаріПримітки
Джерела
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Полтавська губернія
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
