Кременчуцький повіт

	Кременчуцький повіт
Губернія	Новоросійська губернія → Полтавська губернія
Центр	Кременчук
Створений	1776
Попередники	Миргородський полк, Дніпровський полк
Наступники	Кременчуцька округа

Кременчу́цький пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії з центром у місті Кременчук.

Географічне положення

Повіт займав південно-західну частину губернії і межував з Золотоніським повітом на заході, Кобеляцьким повітом на сході, Хорольського повіту на півночі і з Київської, Херсонської і Катеринославської губерніями на півдні.

Історія

Утворений 1776 року у складі Новоросійської губернії з Потоцької і Омельницької сотень Миргородського полку, частини колишнього Дніпровського полку (Власівська, Сокольська, Келебердянська, Кішенська і Переволочанська сотні). Повітове місто Кременчук було центром Новоросійської губернії.

У 1784–1795 роках у складі Катеринославського намісництва.
У 1796–1802 роках у складі Новоросійської губернії.
У 1802–1920 роках у складі Полтавської губернії.
У 1920–1922 у складі Кременчуцької губернії^[1].
У 1922-березня 1923 року у Полтавській губернії де він був скасований і створена Кременчуцька округа.

Кременчук згадується, як житлове місце, тільки в XVII століття, в одного з бродів, за яким татари переходили на правий бік Дніпра. Після Зборівського договору є сотенним містечком Чигиринського полку, після Андрусівського договору відходить до Миргородського полку.

У складі Російської імперії

У 1764 році Кременчук з прилеглою територією включений до складу новоствореної Новоросійської губернії. З 1775 року повіт входив до складу Новоросійського намісництва. У 1789 році Кременчук зарахований до Градизькому повіту Катеринославського намісництва. З 1796 по 1802 рік — у складі Чернігівської губернії. З 1802 року Кременчуцький повіт перебував у складі Полтавської губернії. ^[2].

Адміністративний устрій

У 1881 р. складався із 9 волостей:^[3]

У 1895 повіт вже складався з 1 міста та 19 волостей:^[3]

місто Кременчук з передмістями Галаїв хутір, Каменоломня, Левада-Павелка, Піщана Гора

За даними 1900 р. зустрічаємо ще Омельницьку волость.^[3]

У такому складі Кременчуцький повіт існував до 1917 р.^[3]

Населення

Національний склад повіту в 1897 році^[4]:

Національність	Кількість, чол.	Кількість, %
Українці	196 636	80,29
Євреї	32 122	13,12
Росіяни	13 591	5,55
Поляки	1169	0,48
Німці	504	0,21
Білоруси	342	0,14
Татари	266	0,11
Усього	244 894	100,00

Економіка

Одним з головних занять мешканців було землеробство. За відомостями за 1893 рік, в повіті було^[2]:

Садибних земель — 19596 десятин,
Під садами, городами і іншими — 13398 десятин,
Орних земель — 207218 десятин,
Під луками і сінокосами — 59101 десятин,
Лісових земель — 8164 десятин,

Було 3410 чоловіків і 557 жінок за переписом 1885 року, що займалися різними ремеслами. Більше всього було кравців і шевців — 1023 осіб, обробкою волокнистих речовин (тканини та інше) займалися 783 особи, обробкою дерева (бондарі, колісники та інші) — 321 особа. Багато йшли на відхожі промисли, переважно в Таврійську губернію. У місті Градизьк існував шкіряний промисел (49 господарів-кустарів). Усіх фабрик і заводів у повіті (без урахування Кременчука) налічувалося 31, з оборотом 131 445 рублів: з них: цегельних заводів 14, олійниць 12, по 1 заводу механічному, лісопильному, винокурному, воскосвічковому і свічково-сальному заводу.^[2]

Відомі люди

Іван Гнойовий — хорунжий Дієвої армії УНР.

Сучасне становище

На даний час велика частина території повіту входить до складу Кременчуцького району Полтавської області.

Примітки

↑ Декрет ВУЦВК № 463 від 30 липня 1920 «Об образовании Кременчугской губернии»(рос.)
↑ ^а ^б ^в А. Ф. С. и И. Ж. Кременчуг // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.) / под ред. К. К. Арсеньева и Ф. Ф. Петрушевского. — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1895. — Т. XVIa (32) : Коялович — Кулон. — С. 631—633. (рос.) // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. і 4 дод.). — СПб.: 1890–1907. (рос.)
↑ ^а ^б ^в ^г редколегія (2012). Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини (1648-2012 рр.) довідник з історії адміністративнотериторіального поділу (українська) . Полтава: ТОВ «АСМІ», оформлення, 2012. с. 31. ISBN 978-966-182-203-9.
↑ Демоскоп Weekly. Перший загальний перепис населення Російської Імперії 1897 Розподіл населення з рідної мови та повітах 50 губерній Європейської Росії. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 квітня 2011.