|
Щирець
Щире́ць — селище в Україні, у Львівському районі Львівської області. Адміністративний центр Щирецької селищної громади. Засноване 1113 р. На території поселення існувала німецька колонія Розенберг[2]. ГеографіяЩирець розташований в Опіллі на правому березі річки Щирець, притоки Дністра, за 25 км на південний захід від Львова на залізничній лінії Львів — Стрий — Чоп. ІсторіяПро Щирець уперше згадується в літописі під 1113 роком (за іншими даними — 1125) як про руське поселення. Стародавній Щирець містився на невисокому, пласкому пагорбі (тепер тут центральна площа Щирця). Місто зі всіх боків було оточене мурами, підступитись до яких було доволі важко: з західного боку пагорба протікав (і нині протікає) невеликий струмок, який впадав у інший, більший струмок (притока річки Щирки), що проходив з південного боку пагорба, а зі сходу була річка Щирка. Щоб утруднити доступ до стін, на струмках зводили греблі. Отже місто з трьох боків оточували водні перепони і болота. Лише з півночі не існувало таких перепон, тому там було вирито глибокий рів (тепер тут проходить дорога на сусіднє село Піски). 1241 — Щирець знищений монгольським військом. 1391 — Ян з Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський[3], посприяв створенню в Щирці римо-католицької парафії. 1397 — польський король Владислав II Ягайло надав містові магдебурзьке право. 1516 — Щирець спалений і знищений татарами. 13 листопада 1509 року король Сигізмунд I Старий у Львові видав привілей, за яким Щирець повторно отримував магдебурзьке право та дотацію. Причиною цього було знищення міських привілеїв.[4] У податковому реєстрі 1515 року в місті документується піп (отже, уже тоді була церква) і міський млин[5]. У 1516 році король знову видав привілей для міста, яке перед цим спалили татари: Щирець на 8 років звільнявся від данин і поборів.[4] XVI—XVII ст. — місто кілька разів руйнують татари. В червні 1594 року король Сигізмунд ІІІ Ваза в Стокгольмі видав привілей, за яким війтівство в Щирці отримав Себастьян Собеський.[6] 1621 — Щирець спалений татарами. 1638 — місто постраждало від великої пожежі, про що згадано у Львівському літописі: «В тім же року 1638 весна було барзо сухая, не хотіл дощ падати… Радимно вшистко вигоріло, Яворув, Тишовці, Щирець міста погоріли…»[7]. Приблизно того ж часу місто вславилося виробництвом гіпсу та вапна. 1645 — з Щирецького ключа на хоругви князя Вишневецького і частини німецьких найманців з королівської гвардії, крім встановленої норми, було забрано продуктів ще на 10 389 флоринів. 1648—1654 — жителі Щирця брали участь у визвольній війні українського народу, особливо в період, коли військо Богдана Хмельницького підійшло під Львів. 1662 — зазначено, що через постій військового обозу в Щирці під час польсько-шведської війни жителі його зовсім розорені, більшість ланів не засіваються. У складі імперії Габсбурґів 1772 — після першого поділу Польщі місто ввійшло до складу володінь Габсбурґів (того часу належало родині Потоцьких). Станом на 1808 у колонії Розенберґ мешкали 54 протестанти[8]. XIX ст.— у Щирці діяли каменярня та фабрика гіпсу. 1873 — через Щирець прокладено «залізницю Ерцгерцога Альбрехта», яка з'єднала міста Львів і Стрий. 1888 — у Щирці створили першу в Галичині філію Руського педагогічного товариства (згодом т-во «Рідна школа»). 3 березня 1918 в місті відбулось «свято державності та миру» (віче на підтримку дій уряду Української Народної Республіки), в якому взяли участь близько 10 000 осіб[9]. 1 листопада 1918 в місті та повіті Щирець було встановлено владу ЗУНР. Того дня щирецький військовий комісар ЗУНР Василь Тибінка звітував, що 200 українських вояків перебрали владу в місті, 30 стрільців під командуванням хорунжого Миколи Опоки скеровані до Львова[10]. Щирець став центром сформованої в листопаді групи «Південь ІІ» або як ще її називають група «Щирець». До кінця грудня її командантом був Констянтин Слюсарчук. А сама група розміщувалася на становищах Дубової Долини біля Любеня Великого. З січня тут вже розташовувався один з прифронтових штабів 7-ї Стрийської бригади (пізніше Львівської) на чолі з отаманом Альфредом Бізанцом. 17 травня 1919 місто було захоплене польськими військами після удару груп полковника В.Сікорського та генерала В.Єнджеєвського на позиції 7-ї Львівської бригади УГА[11]. ІІ Річ Посполита27 березня 1934 р. Щирець отримав статус міста[12]. Тоді в ньому проживало приблизно 1500 осіб.  Друга світова війнаВажких втрат зазнав Щирець під час Другої світової війни. В ніч проти 27 червня 1941, напередодні вступу гітлерівських військ, під гуркіт трактора НКВД замордувало 26 мешканців Щирця та довколишніх сіл Лани, Хоросно, Піски, Гуменець, Красів, Добряни, Сердиця[13]. 7 липня 1941 знайдені тіла були перепоховані громадськістю на Горішньому кладовищі Щирця. Під час німецької окупації майже все єврейське населення Щирця вивезене до табору смерті в Белжцю і там знищене. Після війниЗа радянських часів Щирець деякий час (1939—1941, з 1944 до початку 1960-х рр.) був районним центром (згодом територію Щирецького району приєднали до Пустомитівського). Оскільки селище розташоване відносно близько до Львова, воно вважається перспективним і тут активно розбудовують «приватний сектор». НаселенняУ 1880 році в Щирці мешкало 1754 особи: 1385 євреїв, 103 німці, 183 поляки та 112 українців. 1900 року було 1730 мешканців: 1324 євреї, 166 греко-католиків, 138 римо-католиків та 102 особи інших віросповідань. 1910 року — 1614 мешканців: 1264 євреї, 165 українців, 113 поляків, 62 німці. У 2001 році було 5496 мешканців. Склад населення в селищі за рідними мовами у 2001 році був таким:
ЕкономікаВиробництво будівельних матеріалів (гіпсовий завод). В смт Щирець є одна ЗОШ та Ліцей імені Героя України Богдана Ільківа. Пам'ятки архітектуриЩирець відомий визначними архітектурними пам'ятками:
Музей пам'яті жертв сталінських репресійПерсоналіїУродженці
Пов'язані зі Щирцем
Поховані
СтаростиДив. Категорія:Щирецькі старости Світлини
Див. такожНімецькі колонії Львівського повіту Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.JPG)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
