Перша писемна згадка про село датується 6 червня1455 року[7].
За шематизмом 1763—1765 років Селиська належали до Старосільського ключа. За списками 1763 року в селі мешкало 220 греко-католиків та 22 римо-католики[8].
У жовтні 1930 року село постраждало від пацифікації, яку проводила польська влада. На село було накладено контрибуцію та побито багато селян. Капралом 14-го полку уланів Язловецьких Владиславом Родзінським, пострілом з карабіну було вбито українця Дмитра Підгірного, що втікав разом з іншими від переслідування карної експедиції[9].
У 1943—1944 роках, під час окупації краю військами Вермахту, ляндкомісар в Ходорові видав наказ до солтисів громад, щоб вони подали список остарбайтерів, що втекли з Німеччини й повернулися додому, а також дезертирів з Баудінсту та дивізії СС «Галичина» аби вони зголосились до ляндкомісаріату для отримання «кенкарти» (посвідка на проживання). Не оминув той наказ й Селиська і 6 січня 1944 року німецька жандармерія спільно з українською поліцією наскочили на село з метою виявлення дезертирів та відправки їх до лав дивізії. Заарештували двох хлопців, але шляхом до Бібрки їх визволили повстанці. Більше окупаційна влада таких наскоків не провадила[10].
Закінчення війни та діяльність УПА (1944—1953)
15 червня 1944 року розвідувальний загін, що складався з радянських партизанів та вояків польської самооборони полонила чотирьох місцевих селян, що працювали у полі поблизу лісу. Після допиту їх було страчено і того ж дня упівцями виявлено їх понівечені тіла. Місцеве лісництво було спалене. Відділ УПА чисельністю близько 130 осіб провів на терені того лісу розвідку і у так званому, Чорному лісі, що біля села Копані виявлено табір радянських партизанів чисельністю близько 200 осіб. Спостережний пункт, що розташовувався поблизу їх бункерів було знищено. Тоді ж решта радянських партизанів відкрила сильний вогонь по відділу УПА з 57 важких кулеметів та гранатометів. З огляду на дуже мале поле огляду стрільців, в бою, що тривав 15 хвилин, відділ відступив. Партизани втратили 20 вояків вбитими та багато поранених. Втрати упівців: п'ятеро поранених, один вбитий та один зник безвісти[10].
29—31 серпня 1944 року в лісі, неподалік села, перебувала сотня УПА окремого призначення «Сіроманці»[11].
13 травня 1945 року на території села перебувала чота «Довбні» з сотні УПА «Свободи». Командир повстанців провів мітинг, на якому були присутні близько 60 місцевих жителів[12].
Пам'ятки, визначні місця
Дерев'яна церква Перенесення мощів святого Миколая (ПЦУ), збудована у 1860 році. Збудований з дерева храм тридільний у плані, одноверхий. Стоїть на високому фундаменті. Вівтарем орієнтований на схід, до якого з півночі примикає мурована ризниця. Зруб нави ширший від бічних. Восьмерик над навою завершується шатровим верхом із ліхтарем, оббитими бляхою. Ліхтарі розташовані також і на гребенях дахів вівтарної частини і бабинця. До бабинця із заходу прибудований ґанок, у якому розміщені два входи. Оточена церква широким піддашшям навколо, оперте на кронштейни. Під опасанням відкритий зруб, а стіни вище покриті ґонтом. Це додає значної окраси церковці. Вікна виглядають автентичними — прямокутної форми і розміщені в один ряд. На південний-захід від церкви розташована дерев'яна двоярусна дзвіниця з відкритим нижнім ярусом, накрита шатровим верхом[13]. Церква внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1470-м[14]. Належить до Перемишлянського деканату, Львівської єпархії УАПЦ.
Мурований храм Перенесення мощів святого Миколая (УГКЦ). Від 1929 року парохом села був священик Микола Содомора, у 1952 році репресований радянською владою[15].
↑Романюк М.Сотня УПА «Свободи» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Український визвольний рух. — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2003. — Збірник 1. — С. 97—124.