Затверджена 22 травня рішенням сесії Жовтанецької сільської ради. Колодязь вказує на назву поселення, а також уособлює місцеві джерела. Ділення щита та дві блискавки символізують Перунову гору, а хрест означає давній Василіанський монастир, який у XVII—XVIII ст. стояв під цією горою. Золото (жовтий колір на прапорі) є символом щедрості, добробуту, вказує на сільське господарство. Зелений колір характеризує природні багатства.
Герб с. Колоденці: у зеленому полі золотий колодязь із дашком, над ним — такий же розширений хрест, у відділеній кроквоподібно золотій главі скошені обабіч від центру дві сині блискавки.
Прапор с. Колоденці: квадратне полотнище, на зеленому фоні жовтий колодязь із дашком, над ним — такий же розширений хрест, з бічних країв до середини під верхнім краєм йде кроквоподібне січення, яке відділяє верхнє жовте поле з двома синіми блискавками.
Історія
У середині XV ст. власником села був львівський багач Б. Вовчик.
У податковому реєстрі 1515 року повідомляється про неможливість отримання податків з села через зруйнування волохами і татарами[3].
В XVI–XVII століттях в селі розміщувався чоловічий монастир Отців Василіян, зліквідований 1744 року. Монастир стояв на горбку, який називали Перунова гора, де давні предки поселян поклонялися ідолу того імені. У «грамотах усопших» збереглися імена багатьох монахів, що працювали тут для Божої слави. Колоденецькі монахи після ліквідації їхньої обителі перейшли в монастир у Добромилі. Туди ж із Колоденецького монастиря було перенесено чудотворний образ святого Онуфрія.
Станом на 1785 рік в селі Колоденці проживало 550 мешканців, у тому числі — 513 українців, 30 поляків і 7 євреїв.[4]
В 1915 році, під час Першої світової війни, австрійська військова влада звинуватила багатьох мешканців села у симпатіях до росіян, і вони були ув'язнені у відомому концентраційному таборі Талергоф. Серед них Валько Петро, Войтків Сава та Кушка Петро. Головка Петро був вбитий мадярами. Кушка Юрій (1861 р. н.), був страчений за рішенням воєнного суду 31-ї піхотної дивізії, що відбувся у Новому Ставі.[5]
Сучасна мурована, хрещата в плані з укороченими боковими раменами споруда, завершена над навою, бабинцем і вівтарем шоломовими банями на світлових восьмибічниках, збудована у 1896 р. на місці розібраної старої церкви. Відновлювалася у 1927 р. З 1946 по 1989 р. стояла зачиненою.[7]
↑Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 168 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
↑K. Rzemieniecki. Spis ludności parafii Żółtańce z 1785 roku. Przeszłość Demograficzna Polski: materiały i studia. 0079-7189. T. 34 (2014), s. 53-60. (пол.)