Польська мова використовує традиційну польську абетку із 32 літер, який має дев'ять діактритиків до літер основної 26-літерної латинки (ą, ć, ę, ł, ń, ó, ś, ź, ż). Літери x, q і v іноді входять до розширеного 35-літерного алфавіту, однак вони не використовуються в польських словах,[11] а лише в запозиченнях. Набір фонем складається з 23 приголосних і 9 голосних, у тому числі двох носових голосних, які визначаються перевернутим діакритичним гачком під назвою «огонек» (ę, ą).[12] Польська мова є синтетичною і флективною мовою, яка має сім граматичних відмінків,[13] і є однією з небагатьох мов у світі, що має безперервний передостанній наголос, лише за кількома винятками, і єдиною у своїй групі, яка має велику кількість піднебінних приголосних.[14] Сучасний різновид польської мови виник у 1700-х роках як наступник середньовічної старопольської (X–XVI ст.) та середньопольської[pl] (XVI–XVIII ст).[15]
Широке використання нестандартних діалектів також сформувало стандартну мову; значні розмови та вирази були безпосередньо запозичені з німецької чи їдиша, а згодом перейняли в народну мову польської, яка використовується в повсякденному вжитку.[22][23]
Польська мова стала більш однорідною в другій половині 20-го століття, частково через переселення кількох мільйонів поляків зі сходу на захід країни. Це переселення стало наслідком двох подій: радянської анексії Кресів 1939 року та приєднання колишніх німецьких територій після Другої світової війни. Цій тенденції до більшої однорідности мови сприяла також авторитарна форма Польської Народної Республіки.
Мешканці різних регіонів Польщі досі розмовляють літературною польською трохи по-різному, хоча відмінності між цими «діалектами» є незначними. Людина, для якої польська є рідною, запросто зрозуміє ці варіанти мови. Натомість труднощі з розумінням регіональних особливостей можуть виникнути в людини, для якої польська не є рідною.
Існує сім великих польських діалектів. Серед них троє основних:
Північнокреський (Литва і Білорусь). Іноді його об'єднують з мазовецьким діалектом.
Південнокреський (Україна). Цей діалект фактично припинив існування внаслідок переселення українських поляків на захід Польщі в 1940-х роках. Ті його рештки, що поширені на південному сході Польщі, часто об'єднують із малопольським діалектом.
Мапа польських діалектів (на ній немає креських діалектів, натомість показано територію поширення нових мішаних діалектів).
Ще два часто класифікують як окремі мови:
Сілезький (південний захід). Групу сілезьких діалектів частіше класифікують як окрему сілезьку мову. Мова поширена в Сілезії на захід від Катовиць. Згідно з переписом 2002 року нею розмовляють бл. 60 тис. осіб.
Кашубський (північний захід). Має статус, подібний до сілезького. Кашубська мова поширена в Помор'ї на захід від Ґданська (узбережжя Балтійського моря). Згідно з переписом 2002 року кашубською мовою розмовляють бл. 53 тис. осіб.
На колишніх німецьких землях, заселених поляками після Другої світової війни, утворилася мішанина різних діалектів, яку називають «нові мішані діалекти».
До інших характерних, але менших за поширеністю діалектів належать:
Гуральський діалект(gwara podhalańska), поширений у гірських районах біля кордону з Чехією та Словаччиною. На формування цього діалекту вплинула румунська мова, більшість міських поляків погано його розуміють.[26]
У деяких містах існують свої місцеві говірки — наприклад, у Варшаві. Варшавською ґварою частково розмовляють в районі Праґа, що на східному березі Вісли (Праґа — це єдина частина Варшави, чиє населення лишилося відносно незмінним після Другої світової війни). Втім ці говірки зараз зникають, змішуючись із розмовною польською мовою.
Багато поляків за кордоном (наприклад, у США), чиї родини покинули Польщу одразу ж після Другої світової війни вживають у своїй повсякденній мові слова, притаманні першій половині 20-го століття, які тепер, з точки зору сучасних мешканців Польщі, звучать архаїчно.
Через значне розпорошення поляків за кордоном і відсутність сучасних досліджень поширености польської мови серед них, сьогодні досить складно точно оцінити кількість носіїв мови за межами Польщі. У різних джерелах ця кількість коливається від 3,5 до 10 мільйонів.[27] Саме через ці неточності немає точних даних щодо кількості носіїв польської мови у світі загалом.
Карти географічного розподілу мов Польщі з довоєнного періоду до наших днів
Географічне поширення польської мови (зеленим) та інші центрально- та східноєвропейські мови і діалекти. Велика польськомовна діаспора залишається в країнах, розташованих на схід від Польщі, які колись були Східними кресамиПольської Республіки (1918–1939).
Знання польської мови в межах Європи. Польська мова не є мовою більшості за межами Польщі, хоча групи польських меншин присутні в деяких сусідніх країнах.
Польська мова походить із праіндоєвропейської за посередництва праслов'янської, чиї сліди можна віднайти в чергуваннях. Виділення польської мови відбулося у 8-9 ст., коли настав остаточний розпад праслов'янської єдности. В той же час почала формуватися польська державність, зміцнена після прийняття християнства966 року за часів князя Мешка I. Втім якийсь час польська залишалася мовою усного спілкування, оскільки функції книжної мови виконувала латина.
Перше речення, записане польською мовою: Day ut ia pobrusa, a ti poziwai (в сучасному правописі daj, ać ja pobruszę, a ty poczywaj)
Перше речення, записане польською мовою, міститься в монастирській «Книзі генриковій» (від назви міста Генрикова біля Вроцлава), датованій 1279 роком.[28] Воно має такий вигляд: «daj, ać ja pobruszę, a ty poczywaj»(дай, хай я молотиму, а ти відпочивай) — так звернувся польський селянин до своєї дружини, яка молола зерно.
Першим текстом, записаним польською мовою, був лицарський гімн «Bogurodzica» (Богородиця), що походить із 14 ст.[28] Він був дуже популярним у польському війську, тому його неодноразово переписували і доповнювали, внаслідок чого сьогодні існує декілька його версій — від дво- до двадцятидвострофної.
Літературна мова сформувалася в 16 ст. на базі великопольських, малопольських та мазовецьких говірок. За періодизацією літературну мову поділяють на такі етапи:
винятками є тільки *stojati, *bojati > діал. stojać, bojać (у великопольських говорах, у той час як у малопольських і літературній мові існують тільки stać, bać)
Занепад редукованих голосних у слабкій позиції і перехід їх у сильній позиції в /e/:
прасл. *pьsъ («пес») > pies, але *pьsa («пса») > psa
прасл. *sъnъ («сон») > sen
Виникнення довгих голосних у результаті:
злиття двох складів в один (групи типу ojo) — стягнення: прасл. *nogojǫ («ногою») > nogą
збереження давньої довготи під новоакутовим наголосом
Зникнення довгих голосних:
довгота /iː/, /yː/, /uː/ зникла безслідно на початку XVI століття
Наприклад: прасл. *kurъ («півень») > kuːr > kur
довгота /aː/, /oː/, /ą:/ змінилася на «звуженість» (пол. pochylenie) цих голосних на початку XVI століття
звук /oː/ перейшов в /ó/ (/o/ звужене), яке згодом злилося з /u/
Наприклад: прасл. *Bogъ («Бог») > Boːg > Bóg, але *Boga («Бога») > Boga > Boga
Праслов'янські носові /ǫ/ та /ę/ зазнали змішання:
близько 1000 року були 4 окремі носові звуки: короткі і довгі /ǫ/ та /ę/
у XII столітті вимова /ǫ/ і /ę/ зблизилася до /ą/ (носового /a/)
у XIII та XIV століттях різниця між носовими полягала тільки в довготі, позначалися вони спільним знаком ø
короткий звук /ą/ перейшов у /ę/ (нетиповий процес, у деяких діалектах залишилося носове /a/), довгий звук /ą/ — в /å/ (звужене носове /a/), а потім — у носове /o/ (у графіці залишилося ą)
різниця між звуком /å/ (звуженим /a/) і ясним (незвуженим) /a/ зникла XVIII столітті, у багатьох діалектах йому відповідає /o/: pon («пан», замість літ. pan)
звук /é/ (звужене /e/) в XIX столітті вимовлявся вже повністю, так само як і /y/ (пор. «daléj, daléj/niech się na powietrzu spali» — у поемі «Діди» А. Міцкевича)
розвиток складових приголосних (літерами позначені: X — довільний, T — передньоязиковий, T´ — передньоязиковий пом'якшений, W — губний, K — задньоязиковий, Č — шиплячий, що походить з палаталізованого задньоязикового)
Наявність носових голоснихą та ę: dąb («дуб»), sąd («суд»), pięć («п'ять»), mięso («м'ясо»). Польська, а також споріднена з нею кашубська є єдиними сучасними слов'янськими мовами, що зберегли праслов'янські носові, але ці звуки в них не залишилися непорушними, зазнавши певних змін у процесі лехітської переголосовки;
Заміна властивих українській та більшості інших слов'янських мов м'яких або твердих приголоснихt, d, r на ć, dź, rz («ж»): ciasto (тістечко), dzień (день), rzeka (річка);
Чергування е перед передньоязиковими твердими приголосними, залежно від походження, з а чи о: wierzyć (вірити) — wiara (віра), nieść (нести) — niosę (несу);
Чергування сполучення -er- після м'яких перед передньоязиковими твердими приголосними з -ar-: twierdzić (твердити) — twardy (твердий);
Чергування перед кінцевими дзвінкими приголосними ó («у») з о, ą з ę: bób (біб) — bobu (бобу), błąd («помилка») — błędu («поми́лки»).
Голосні
Польські голосні
Передні
Середні
Задні
Оральні
Назальні
Оральні
Назальні
Високі
i
ɨ
u
Середні
ɛ
ɛ̃
ɔ
ɔ̃
Низькі
a
Назальні голосні [ɛ̃] та [ɔ̃] мають сильну тенденцію до дифтонгізації (до [ɛ̃ɯ̃] та [ɔ̃ũ]).
Приголосні
Польська має 27 приголосних фонем і два півголосних (апроксиманти).
Букви Ą, Ę, Ń і Y не вживаються на початку слова, тому можуть бути прописними тільки при написанні всього слова прописними буквами. Літера Ó трапляється на початку слова лише в кількох словах (здебільшого в словах ósemka, ósmy (вісімка, восьмий) та ów (той) і похідних від них).
Букви Ć, Ń, Ś та Ź перед голосними втрачають знак м'якости, але між ними і голосним з'являється i. Таким чином: się — правильно, а śę — неправильно тощо.
Q, V та X використовуються тільки в словах іноземного походження, які не полонізувалися.
Окрім перелічених вище літер у польській мові часто трапляються диграфи, які передають окремі звуки. Всього існує сім різних диграфів: Ch, Cz, Dz, Dź, Dż, Rz, Sz.
Кличний відмінок вживають переважно у формальному контексті; натомість у розмовному використовують називний: Janie! — Jan! Кличний відмінок не упускають при осудливому звертанні: złodzieju! — злодію!; idioto! — ідіоте!.
В сучасній польській є лише два числа — однина й множина. Раніше була також двоїна, проте вона зникла в 15 ст. і сьогодні її можна простежити лише в кількох випадках. Наприклад, приказка «Mądrej głowie dość dwie słowie» (Мудрому достатньо двох слів) граматично є некоректною (мало би бути «Mądrej głowie dość dwa słowa»), проте dwie słowie в цьому випадку є залишком двоїни.
Польська система родів має три категорії: роду (чоловічий, середній, жіночий), особовості (особова та неособова) та істотності (істота та неістота). Особовість та істотність мають значення лише для іменників чоловічого роду, поділяючи їх на три групи: чоловічо-особові, чоловічо-тваринні та чоловічо-речові. У парадигмі відмінювання ці три групи стоять на одному рівні з іменниками жіночого та середнього роду. Цей поділ особливо відчутно при утворенні множини.
Рід
Називний однини
Знахідний однини
Називний множини
Значення
Прикметник
Іменник
Прикметник
Іменник
Прикметник
Іменник
Чоловічо-особовий
nowy
uczeń
nowego
ucznia
nowi
uczniowie
«новий учень»
Чоловічо-тваринний
nowy
pies
nowego
psa
nowe
psy
«новий пес»
Чоловічо-речовий
nowy
stół
nowy
stół
nowe
stoły
«новий стіл»
Жіночий
nowa
szafa
nową
szafę
nowe
szafy
«нова шафа»
Середній
nowe
krzesło
nowe
krzesło
nowe
krzesła
«нове крісло»
В однині прикметник розрізняє чотири групи (1 і 2 зливаються), а в множині — дві (2, 3, 4, 5 зливаються). Особові займенники розрізняють три групи в однині і дві в множині (див. таблицю):
Рід
Однина
Множина
Чоловічо-особовий
on
oni
Чоловічо-тваринний
one
Чоловічо-речовий
Жіночий
ona
Середній
ono
Дієслова
Польські дієслова також відмінюються за родом, особою та числом, а от часові форми значною мірою спростилися (зникли давні аорист, імперфект та плюсквамперфект). У сучасній мові дієслова розрізняють за такими показниками:
Крім того, як і в українській, дієслово має поняття виду — доконаного й недоконаного.
Особові займенники в ролі підмета зазвичай не вживаються, а розуміння того, хто виконує дію, дають особові закінчення: piszę — «(я) пишу», piszesz — «(ти) пишеш», pisze — «(він/вона/воно) пише», piszemy — «(ми) пишемо», piszecie — «(ви) пишете», piszą — «(вони) пишуть». Вживання особового займенника (ja, ty, on/ona/ono, my, wy, oni) разом з особовою формою дієслова означає, що на ній хочуть зробити сенсовий наголос: ja tobie mówię! — «це я́ тобі кажу!»
З праслов'янської системи минулих часів у польській зберігся тільки перфект, який і представляє в ній минулий час. Дієслово-зв'язка (особова форма дієслова «бути») перетворилося на дієслівний постфікс, що приєднується до форми минулого часу дієслова в першій і другій особах: pisałem — «(я) писав», pisałeś — «(ти) писав», pisaliśmy — «(ми) писали», pisaliście — «(ви) писали». У третій особі постфікс не вживається: pisał — «(він) писав», pisała — «(вона) писала», — pisali «(вони) писали».
Приблизне уявлення про польське дієвідмінювання можна скласти на основі відмінювання дієслова być («бути»):
Українсько-польські міжмовні контакти є дуже давніми, вони стосуються не лише періоду перебування частини України в складі Речі Посполитої та міжвоєнної Польщі, але й часів Русі[30]. Впливу на рівні фонетики, морфології та лексики зазнали не лише говірки на межі мов, але й обидві літературні мови.
Хоча польська та українська мови належать до різних груп (західнослов'янської та східнослов'янської), від початку виділення обох мов зі праслов'янської їхній розвиток часто був паралельним (наприклад, фонетичні зміни того періоду: в українській *wъlъ → волъ → вуол → вуіл → віл, у польській *wъlъ → wół).
Під впливом української польська мова втратила різницю між короткими (а) та довгими (аа) голосними: в сучасній польській літературній мові збереглися тільки а, ą, о, е, ę, u (ó), у, і, втрачено тонкі розрізнення між закритими й відкритими варіантами кожного звука (через те, що їх не могли засвоїти нові носії польської, колишні носії української мови — вони збереглися тільки в польських говірках). Під впливом колишніх носіїв української мови, що не могли вимовити польського rz, подібного до чеського ř, замінюючи його на ż (ж), у польській мові зникло розрізнення rz < *rj і ż (morze, «море» вимовляється так само, як і może — «може») — воно зберігається тільки в деяких польських говірках. Українська мова вплинула й на граматику польської мови, що зумовило за наявности спільного підмета заміну модально-з'ясувальних і цільових підрядних речень інфінітивними зворотами, приєднаними до головного речення сполучниками żeby (iżby), aby «щоб, аби» (при неможливості такої заміни в чеській мові): Przyszedłem, aby (żeby) go zobaczyć — «Я прийшов, щоб (аби) його побачити», але чеськ.Přišel jsem, abych ho uviděl — (букв.) «Я прийшов, щоб (я) його побачив».
Польська мова має низку українських запозичень, про походження яких свідчить їхня фонетична форма: повноголосся, h (замість польського g), непом'якшеність приголосних перед е: czereśnia (застаріле trześnia) — «черешня»; пол.czereda — «натовп, юрба» (питомо пол.trzoda — «стадо»); пол.porohy — «річкові пороги» (і питомо progi — «пороги (при дверях)», в однині próg — «поріг»), пол.hołoble — «голоблі», пол.hołota — «наволоч; (заст.) голота», пол.hołysz — «голяк» (і питомо пол.goły — «голий»), пол.hreczkosiej — «гречкосій» (і польське пол.gryka — «гречка»), пол.serce (і давнє пол.sierce) — «серце».
Під впливом польської мови в українській літературній мові у кінці складу та слова зараз вживається тверде р : писарь → писар, гърькый → гіркий). У граматиці завдяки польському впливові в українській літературній мові набуло загального поширення закінчення -ові (-еві): чоловікові, коневі (давальний відмінок однини чоловічого роду), хоча ця форма є питомо українською (зафіксованою ще у графіті часів Русі на стінах Софійського собору в Києві), що веде походження від праслов'янського типу відмінювання з основою на *ŭ (так званий тип сынъ).
До української мови увійшли деякі польські слова (хоча набагато більше було слів латинського та німецького походження, що засвоїлися за посередництвом польської мови, ніж власне польських слів): певен/певний (пол.pewien, pewny < прасл.*ръvьnъ(jь) < *ръvati, що при українському походженні мало б дати *повний; хлопець — пол.chłopiec (chłop) (при питомому холоп); червоний — пол.czerwony (давньопольс. czyr(z)wiony) (при українському діалектному черлений < чьрвленый); поетичне злото — пол.złoto (золото); квіти — пол.kwiaty (при цвіт, діалектне цвіти); строкатий < *срокатий — пол.srokaty (пор. сорока, діалектне сорокатий — пол.sroka «сорока»)
Кожна з мов передавала іншій також власні фразеологічні звороти або ставала посередницею для передачі фразеологізмів інших мов. Так, польська мова була безпосереднім джерелом, звідки взято (з відповідними змінами) зворот «Як ся маєш?» пол.(«Jak się masz?», для якого першоджерелом — за чеського посередництва — була мова панонських слов'ян). Водночас джерелом для польського звороту пол.bić czołem «бити чолом» (звідки пол.czołobitny «принижений») була українська мова (пор. укр.бити чолом).
Приклад
Вигляд
«Заповіт» Тараса Шевченка польською мовою у перекладі Пастернака.
Testament
Kiedy umrę to na wzgórzu: Wznieście mi mogiłę,
Pośród stepu szerokiego: Ukrainy miłej.
Aby łany rozłożyste: I brzeg Dniepru stromy: Można było widzieć, słyszeć
Jego grzmiące gromy.
Gdzie uniesie z Ukrainy: Do sinego morza: Wrażą krew… dopiero wtedy: I łany, i wzgórza — : Wszystko rzucę i ulecę
Rada Europejska wskazuje Unii Europejskiej ogólny kierunek działań politycznych i wytycza jej ogólne priorytety. Wraz z wejściem w życie traktatu z Lizbony 1 grudnia 2009 r. zyskała status instytucji.
Evropská rada vymezuje obecné politické směry a priority Evropské unie. Dne 1. prosince 2009 se vstupem Lisabonské smlouvy v platnost stala jedním z orgánů EU.
Európska rada stanovuje všeobecné politické smerovanie a priority Európskej únie. Po nadobudnutí platnosti Lisabonskej zmluvy 1. decembra 2009 sa z nej stala inštitúcia.
Європейська Рада визначає загальний напрямок політики та прокладає загальні пріоритети Європейського Союзу. З набранням чинности Лісабонського договору 1 грудня 2009 р. одержала статус інституції.
Фрази
Українська [мова] — Język ukraiński
Так — Tak
Ні — Nie
Привіт! — Cześć!
Як справи? — Jak się masz?
Ласкаво просимо! — Witamy!
До побачення! — Do widzenia!
Будь ласка — Proszę
Дякую — Dziękuję
Даруйте (перепрошую) — Przepraszam
Пробачте — Przykro mi.
Як вас звати? — Jak pan/pani ma na imię?
Мене звати… — Mam na imię…
Скільки? — Ile?
Я не розумію. — Nie rozumiem.
Ви розмовляєте українською мовою? — Czy pan/pani mówi po ukraińsku?
↑Długosz-Kurczabowa, Krystyna; Dubisz, Stanisław (2006). Gramatyka historyczna języka polskiego (Polish) . Warszawa (Warsaw): Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego. с. 56, 57. ISBN83-235-0118-1.
↑Por. Bogdan Walczak, Język polski na Zachodzie. [w:] Współczesny język polski, pod red. Jerzego Bartmińskiego, Wydawnictwo UMCS, Lublin 2001, ISBN 83-227-1699-0, s. 565 (пол.)
↑ абЮрій Пучковський. Польська мова. Практичний курс. Посібник для студентів гуманітарних спеціальностей. — Київ: Чумацький Шлях, 2008. — с. 3-4 ISBN 966-8272-07-2(укр.)
Кравчук Алла. Польська мова — українцям: Іменна словозміна з елементами синтаксису. — Львів : Українська академія друкарства, 2008. — 288 с. — ISBN 978-966-322-135-9. (укр.)
Польська мова для початківців: Навч. посіб. / О. Г. Лозинська; Укоопспілка. — Л. : Вид-во Львів. комерц. акад., 2004. — 176 c.
Пучковський Юрій. Польська мова. Практичний курс. Посібник для студентів гуманітарних спеціальностей. — К. : Чумацький Шлях, 2008. — С. 3—4. — ISBN 966-8272-07-2. (укр.)
Кононенко І., Співак О., Українсько-польський словник міжмовних омонімів і паронімів. — К.: Вища школа, 2008. — 343 с. — ISBN 978-966-642-388-X
Кононенко І. В., Прикметник у слов'янських мовах. — К.: ВПЦ «Київський університет». — 2009. — 495 с. — ISBN 966-594-418-5
Kononenko I., Mytnik I., Wasiak E., Słownik tematyczny polsko-ukraiński. — Warszawa: PWN, 2010, 2015. — 550 s. — ISBN 978-83-01-16149-1
Кононенко І. Українська і польська мови: контрастивне дослідження / Kononenko I., Język ukraiński i polski: studium kontrastywne. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2012. — 808 s. — ISBN 978-83-235-0838-0
Historia językoznawstwa polskiego: [podręcznik dla studentów specjalności «Język polski i literatura polska»] / Olga Łazarowycz, Artur Tomczak, Jarosław Melnyk ; Narodowy Uniwersytet Przykarpacki im. Wasyla Stefanyka w Iwano-Frankiwsku. — Iwano-Frankiwsk: Hostynec', 2006—. — 20 см.
Część 1 : Najwybitniejsi polscy językoznawcy. — 2006. — 127 s. — 500 пр. — ISBN 966-8207-47-5
