Букви Ą, Ę, Ń і Y не вживаються на початку слова, тому можуть бути великими тільки при написанні всього слова великими буквами. Літера Ó трапляється на початку слова лише в кількох словах (здебільшого в словах ósemka, ósmy (вісімка, восьмий) та ów (той) і похідних від них)
Букви Ć, Ń, Ś та Ź перед голосними втрачають знак м'якості, але між ними і голосним з'являється i. Таким чином: się — правильно, а śę — неправильно тощо.
Q, V та X використовуються тільки в словах іншомовного походження, які не полонізувалися.
Крім звичайних латинських літер польська абетка містить дев'ять видозмінених а також сім диграфів.
«Наголос» над приголосною позначає його м'якість: ć, ń, ś, ź. При цьому якщо пом'якшений n звучить приблизно як український нь, то інші пом'якшення змінюють звучання звуків суттєвіше: ć ~ чь, ś ~ шь, ź ~ жь. Перед голосними такі літери не вживають, натомість замість діакритичного знаку м'якості використовують i: ci, si, zi, ni.
Гачок під голосним позначає його носову вимову: ą ~ он, ę ~ ен (ę наприкінці слова звучить як e).
Три особливі літери існують поза системою.
ł позначає губний звук ў (любов), етимологічно відповідаючи українському твердому л.
ó позначає о в закритому складі й звучить ідентично до u (різницю між ними див. нижче)
В польському письмі є три пари знаків, які різняться на письмі, та в ході розвитку польської мови втратили різницю у звучанні. Натомість збереглася етимологічна різниця, яку можна зрозуміти, порівнявши ці звуки з відповідниками в українській мові.
H і CH ([x]). Етимологічно H відповідає українському Г, а CH — українському Х. Наприклад: hulać — гуляти, chleb — хліб.
Ó і U ([u]). Етимологічно Ó походить від O, а цю форму набуває в закритих складах. В українській мові йому відповідає І/О. Наприклад: Kraków — Краків, Кракова; ósmy — восьмий. Натомість U відповідає українському У, наприклад: ruszyć — рушити.
Ż і RZ ([ʐ]). Етимологічно Ż відповідає українському Ж, а RZ — українському Р. Наприклад: żaba — жаба; rzeka — ріка, przykład — приклад.
