Село розташоване за 40 км від Жидачева і 13 км від залізничної станції Вибранівка на лінії Львів-Івано-Франківськ.
На схід від села розташоване озеро на найвищій вершині Жидачівського району (401 м). На околицях також є поселення колонії стрижів у закинутому кар'єрі з оголеною породою.
Історія
Середньовіччя
Баківці вперше згадуються в історичних джерелах у 1475 році.
Поручинський Антін 1917 р. н. — сотенний «Берези» родом з села Репехів,
Крайківський Михайло, очолив першу чоту,
Комаринський Василь очолив другу чоту (обидва родом із села Бертишева),
Палажій Дмитро очолив третю чоту, (родом із с. Кнісело).
Загалом сотня надічувала понад 140 вояків. В урочищі Піддрібниця на околицях села 9 вересня1944 року відбувся бій між військами УПА та НКВС. 8 вересня1944 р. сотня «Берези» отримала наказ покинути ліс «Бунчі» і перейти у більш масивні Любишанські ліси. Там поповнити запаси зброї на базових криївках, а також об'єднатись з сотнями «Крилатих» та «Леви», щоб координувати спільні дії боротьби проти більшовицьких військ. Проте перед відходом розвідники сотні виявили, що навколишні ліси і села заблоковані військами НКВС. На світанку сотня «Берези» перебувала у вільховому чагарнику вище села Баківці, щоб вибалками пробратись до села. Та, як виявилося, Баківці також були оточені більшовиками. В такій складній ситуації відбулася нарада, на якій обговорювалося дві пропозиції: перша — вступити в бій, прорвати кільце і вийти з оточення, або, друга — заховати усю зброю і виходити як цивільні особи. Найбільшу підтримку здобула друга пропозиція. Проте більшовики відкрили вогонь, з української сторони у бою загинуло понад 100 осіб.
До кінця зими 1947 року в Баківському лісі була повстанська криївка. 27 лютого1947 відбувся бій між загонами НКВС та українськими повстанцями. У бою загинули вояки УПА Малькут Ілько, Малькут Микола, Винник Олекса, Лаба Олекса, Наконечний Олекса, Працьовитий Степан, Шлиян Іван та Дорош Андрій.
Радянський період
В радянський період за успіхи в розвитку сільського господарства 29 місцевих колгоспників були удостоєні державних нагород — орденів і медалей СРСР. Бригадир тракторної бригади Б. П. Дворчин був нагороджений орденом Леніна, доярка Є. І. Холявка — орденами Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора, бригадири С. Н. Чайка і Н. Н. Красуляк, доярка Є. А. Підвірний — орденом Трудового Червоного Прапора.
Населення
За даними «Історії міст і сіл УРСР» у 1968 році в селі мешкало 449 осіб і було 155 дворів. За даними перепису населення 2001 року у селі мешкало 383 особи[4].
У селі є греко-католицька парафія Положення Ризи Пресвятої Богородиці.
Освіта
У селі діє середня загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.
У 1968 році у місцевій школі навчалося 160 учнів, працювало 14 вчителів, була бібліотека з книжковим фондом 12,5 тис. примірників та два дитячі садки.
Культура
У селі є клуб із залом на 120 місць.
Політика
За радянського часу у селі була партійна і комсомольська організації (створені в 1948 році), які у 1968 році об'єднували 29 комуністів і 45 членів ВЛКСМ.
фермерське господарство «Липовий П. О.» — вирощує зернові те технічні культури.
За радянських часів у селі було створено колгосп «імені 60-річчя Радянської України». Господарство спеціалізувалося на вирощуванні зернових і технічних культур, розведенні племінних телиць та відгодівлі великої рогатої худоби. Колгосп обробляв 6078 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4647 га орної землі. Відтак, у часи незалежної України, землі колгоспу розділили на паї між жителями селами.
Встановлено пам'ятник односельцям-воякам УПА, які загинули 27 лютого 1947 року в Баківському ліс на місці повстанської криївки (1995). Стела споруджена в традиціях українського січового стрілецтва, зверху якої розміщено головний орден УПА «Бойові заслуги». Встановлено пам'ятний Хрест на честь воїнів УПА сотні «Берези», які загинули від рук НКВД (2009).
↑Jan Dzięgielewski. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1567–1612) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/3, zeszyt 102.— s. 193 — 384.— S. 514–515. (пол.)