Місто Катеринослав засноване на землях тільки-но ліквідованої Запорозької Січі у 1776 у пониззі р. Самари. Вже у 1787 перенесено на теперішнє місце на Дніпрі, поряд з козацькою слободоюПоловиця (зараз — середмістя Дніпра). Також на території сучасного міста на той час вже існувала низка козацьких поселень (містечко Нові Кодаки та інші).
У зв'язку із перейменуванням міста з'явилась невизначеність щодо передачі нової назви іншими мовами. Так, науковці з Українського інституту національної пам'яті вважають, що ця назва має однаково вимовлятись українською, російською та англійською: «Дніпро», «Днипро», «Dnipro».[10] Між тим, деякі мовознавці з таким підходом не згодні, наполягаючи, що для близьких слов'янських мов застосовується переклад, а не транскрипція[11]. Невизначеність призвела до того, що деякі ЗМІ використовують одну передачу назви, а деякі — іншу[12][13]. У вересні 2018 ЗМІ оприлюднили відповідь Інституту української мови НАН за підписом Павла Гриценка, де на запит посадовців міської ради Дніпра була дана відповідь, що російською буде правильно саме «Днепр». Також у листі зазначено, що питання передавання власних назв російською мовою належить до компетенції мовознавців РФ[14].
Місто розташоване у південно-східній частині України. Особливість Дніпра — небезпечні геологічні процеси, пов'язані з наявністю лесових товщ та розвитком техногенного підтоплення. Особливо ці процеси проявляються на правобережжі. Підтоплення створює передумови розвитку просадок у лесових породах та зсувів, призводить до деформації та руйнування будівель.
2-й пагорб відділений від першого Довгою балкою. Розташований на захід від нього і на південь від центру міста. На пагорбі розміщені колишній катеринославський район Нові плани й Старий Шлях.
Клімат Дніпра класифікують як м'який континентальний клімат із спекотним та сухим літом. Середньорічна температура повітря становить +9 °C. Найнижча — в січні: -3,6 °C, найвища — в липні: +22,1 °C. У році в середньому 260 сонячних днів. Найбільш вологий місяць — червень. Найбільш сухий — жовтень. Максимальна кількість опадів припадає на період з середини жовтня до середини квітня. Влітку будь-які опади в Дніпрі трапляються рідше, проте найчастіше набувають форми сильної зливи із грозою. Водночас зими супроводжуються сильними снігопадами. Так, наприклад, сніговий покрив сягнув 33 см у січні 2015.[15] Середня температура взимку: -3-4 °С. Мороз переноситься гірше через дніпровську вологость та вітер. Холода починаються на початку грудня, коли температура опускається нижче нуля. Бувають ночі, коли мороз досягає температури нижче -25 °С (хоча це буває рідко, раз в 10-15 років). Найважче переноситься грудень. В холодні роки можливі різкі перепади температури і сильні морози після теплих днів. Для нього також характерні: щільна хмарність, вологі вітри, ожеледь.[16]
У зв'язку з географічним положенням міста, що робить його територію місцем для виникнення температурних інверсій, а також значною автомобілізацією населення, Дніпро страждає від атмосферного забруднення з різних причин[17]. Це проявляється у формі смогу.
Сезон зі смогом триває приблизно з травня по жовтень. Долина, у якій розміщується місто, утримує значну частину викидів, що виділяються двигунамитранспортних засобів та промисловими підприємствами. Також негативним чинником є низька кількість опадів і затяжні літні посухи.
У 1660 у запорізьких архівах з'являються документи, які свідчать, що біля сучасного м. Дніпра існує селище Нові Кайдаки, яке у 1750 вже називається містом.
Загалом, на території сучасного міста і околиць відомо декілька поселень і міст, які виникли ще у козацьку добу:
1688 — поряд з козацьким м. Самар (центр запорізької паланки) московським урядом засновано Богородицьку фортецю і посад — Новобогородицьк — першу російську колонію на запорізьких землях. Козацьке населення м. Самар розійшлося сусідніми селами. Проіснувало до 1793, коли його залишки були переведені до сучасного Новомосковська (Новоселиці).
1743—1795 — існувала слобода Половиця. Зникла внаслідок розширення Катеринослава (була поглинута останнім), який було вдруге засновано у 1787 на пагорбі поруч. Тепер — центр м. Дніпро.
За свідченнями історика XIX ст. Ф. Макаревського, у 1645 в містечку Новий Кодак стараннями місцевих мешканців було побудовано дерев'яну церкву св. Миколи. Цю дату можна вважати початком м. Дніпро.
Наприкінці XVII — початку XVIII ст. Новий Кодак почали заселяти сімейні козаки. Ще з 1564 біля Нового Кодаку відомі козацькі курені у Таромському, які у 1704 отримали статус слободи. Пізніше з'явилися козацькі поселення Половиця (1743), Сухачівка (1770), Діївка (1775).
У середині XVIII ст. Новий Кодак був велелюдним містом, центром Кодацької паланкиПідпільненської Січі. За переписом 1754 в ньому проживало близько 4000 мешканців. В Новому Кодаку тричі на рік відбувалися ярмарки, діяли десятки ремісничих майстерень. У 1760-х в містечку з'явився стаціонарний ринок.
Усталений уклад запорозького м. Новий Кодак міняється після ліквідації Підпільницької Січі. Паланкова старшина ліквідується, замість неї в Новому Кодаку з'являється воєвода та городничий. У 1776 Новий Кодак перетворюється на місце перебування адміністрації Саксаганського повітуНоворосійської губерніїРосійської імперії. Понад 10 років (1776—1789) Новий Кодак виконував функції повітового центру Саксаганського (з 1783 — Новокодацького) повіту. Тут також була резиденція Слов'янського і Херсонського духовного правління.
В останньому десятиріччі XVIII ст. органічний розвиток м. Новий Кодак був штучно перерваний діями російської влади.
Офіційна історія Катеринослава розпочалась у 1776, коли було затверджено план будівництва міста у межах тільки-но створеної на землях запорожців Азовської губернії, на р. Кільчень при її впаданні у Самару. Цей Катеринослав опісля називався Першим (Катеринослав І), Лівобережним, Кільченським. Але незабаром з'ясувалося, що місце для губернського центру було обрано досить невдало: під час весняних і осінніх повеней все заливалося водою, що призводило до спалахів епідемій, а найголовніше — місто було далеко від судноплавного до початку порогів Дніпра. Це призвело до того, що наказом Катерини II від 22.01.1784 Катеринослав, вже як центр новоствореного Катеринославського намісництва, перенесли на правий берег Дніпра на підвищену місцевість. Катеринослав I, своєю чергою, було перейменовано на Новомосковськ (який, втім, також незабаром було перенесено на інше місце, вище по Самарі).
За інерцією впродовж 1785—1791 в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом.
Впродовж першої половини 1790-х адміністрація Катеринослава поступово виїхала з Нового Кодаку на нове місце (в район Половиці). У липні 1795 «сєлєніє» Новий Кодак (у 1793 мав близько 2000 мешканців) було приєднано до «міста» Катеринослава (у 1793 мав близько 800 душ населення). Подібне було зроблено і з новокодацькими ярмарками. У серпні того ж року кодацьку поліцію було підпорядковано катеринославській, а казенним селянам запропоновано записатись в купці чи міщани. З 355 дворів Новий Кодак залишила 121 родина. У 1796 був відкритий наплавний міст біля Катеринослава, який звів нанівець значення Новокодацького перевозу.
Російська імператриця Катерина II мріяла на новоздобутих землях збудувати «Південну Пальміру» — столицю Російської імперії, порівнюючи Катеринослав із Санкт-Петербургом — «Північною Пальмірою». Планувалось побудувати собор (вищий за папський собор в Римі на 132 м). Але величезним планам не було дано збутися. Вони були забуті, коли Катерина II померла. Урочисте заснування імператрицею собору відбулося 09.05.1787, під час її помпезної подорожі по тільки-но захоплених землях. Будівельники встигли лише закласти величезний фундамент (нині — Соборна площа Дніпра). Це ще одна дата заснування Катеринослава: саме 1887 року містяни святкували 100-річчя міста. Але найдавнішою спорудою в ньому нині вважається кам'яний верстовий стовп біля собору.
Все XIX ст. Катеринослав розвивався дуже повільно. Так, якщо 1804 населення міста становило 6,4 тис. осіб, то 1850 — лише 13 тис. У середині сторіччя у місті знаходилось декілька салотопних, миловарних заводиків, суконна мануфактура. Справжній розвиток міста розпочався після організації промислового видобування донецького вугілля та криворізької залізної руди (поклади якої відкрито Олександром Полем), а також відкриття залізниці (1884) між цими промисловими районами з мостом через р. Дніпро. З'являються чисельні цегельні заводи.[18]
Біля заводів стрімко зростали робітничі поселення — Солдатська (Чечелівка), Фабрічна, Брянська, Амур, Бараф, Сахалін, Султанівка і ін. Якщо у 1865 населення міста становило 23 тис.осіб, в 1887 — 48 тис. осіб, то в 1910 — вже 196 тис.осіб (без Лівого берега, який увійшов до складу міста тільки у 1925). Основну етнічну групу становили українці. Крім них у Дніпрі проживали росіяни, євреї та інші національності.[19]
У 1896 в Катеринославі з'явилася телефонна мережа і станція.
У 1899 було засновано Вище гірниче училище (надалі гірничий та металургійний інститути/академії).
Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів здобутих Російською імперією південних та східних українських земель. Розвиток промисловості та сільського господарства було продемонстровано на південно-російській сільськогосподарській, промисловій та кустарній виставці 1910 року. Місцевий пролетаріат відігравав значну роль у революційному русі на початку XX ст.
Однією з яскравих сторінок в історії міста було життя й діяльність у ньому з 1902 видатного українського історика Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940).
Вчений надрукував понад 210 праць з історії України, Середньої Азії, Росії. Найголовніші з них: «Історія запорозьких козаків» у трьох томах, «Джерела для історії запорозьких козаків», «Слідами запорожців», «До історії степової України». Яворницький був також відомим археологом. Керував розкопками сотень курганів ямної культури, поховань доби заліза та запорозьких часів. Крім наукових історичних праць, Дмитро Іванович написав ще й ґрунтовну історію міста, у якому пройшли найплідніші роки його життя. Багато сил і енергії віддавав учений місцевому історичному музею, яким він керував у 1902—1933 рр. Засновано музей було у 1849 як Музей старожитностей Катеринославської губернії. У 1912 музею була передана колекція Олександра Поля, катеринославського колекціонера і краєзнавця, мати якого була онукою наказного гетьманаПавла Полуботка. Проводячи археологічні розкопки та експедиції на території Катеринославщини, О. Поль зібрав понад 5 тис. предметів старовини, що стали основою музею, а пізніше увійшли до історичного музею ім. Д. І. Яворницького. Великою заслугою Яворницького було те, що він зібрав і ввів у науковий обіг величезну кількість історичних джерел, котрі доти лежали в архівах. Чимало з них він експонував у своєму музеї. Яворницькому доводилося витрачати на експедиції власні кошти, якщо не вдавалося зібрати їх у приватних осіб. Йому також належить заслуга того, що він домігся від радянського уряду проведення великих розкопок на території майбутнього Дніпрогесу, врятувавши таким чином сотні безцінних пам'яток історії.
Після здобуття Україною незалежності на початку 1918 і проголошення Української Народної Республіки була запропонована назва Січеслав, що нагадувала про козацький характер цього краю. Але повністю офіційно місто не встигло затвердити нову назву і фактично залишалося з попередньою назвою — Катеринослав. За новим поділом місто стає земським центром адміністративно-територіальної одиниці Січ.
У деяких документах 1918—1919 і навіть не послідовно до 1926 місто згадується саме як Січеслав. Це підтверджував український письменник Василь Сокіл, який писав[20]:
«Щодо Січеслава згадую, що в роки, коли у Катеринославі на довший час запанувала українська влада, місто вже було перейменовано на Січеслав. Газети вживали цю назву, в установах офіційно також користувалися нею. А з приходом більшовиків усе скінчилося. Згадка про Січеслав деякий час лунала в студентських колах»
Влада УНР у місті протрималась до 11 січня 1918, коли після запеклих боїв Січеслав був захоплений переважними силами більшовицьких військ.[21]
Наприкінці березня1918 Катеринославський кіш Вільного козацтва розпочав операцію по звільненню Січеслава. Загоном керував Гаврило Горобець — син залізничника з Катеринослава. Загін, звільнивши Жовті Води та П'ятихатки, 4 квітня 1918 увірвався на станцію Горяїнове (нині ця станція лежить у межах міста) та за допомогою німецьких та австро-угорських військ оволодів містом.[22] При звільненні міста від більшовиків загинуло 8 німецьких солдатів, 18 отримали поранення.[23]
2 січня 1919 в результаті запеклих боїв з більшовиками, у яких брали участь українські повстанські загони отамана Малашко та Божка, Січові Стрільці під командуванням отамана Самокиша, до яких приєднався повстанський загін отамана Сакви з Верхньодніпровського повіту, звільнили Січеслав та вибили більшовиків та махновців на лівий берег Дніпра. При цьому махновці зазнали значних втрат. Востаннє влада УНР протрималась у місті до 26 січня 1919, коли радянські війська під командуванням Павла Дибенка захопили місто й встановили тут радянську владу.[24]
Для робітників у 1925 було побудовано селище ім. Фрунзе (нині одноповерхова забудова в районі пр. Петровського/І. Мазепи).
На початку 1930-х у Дніпропетровську побудовано низку вищих навчальних закладів, зокрема Інженерно-будівельний інститут; Інститут інженерів залізничного транспорту.
У 1933 був складений перший радянський генеральний план Дніпропетровська, згідно з яким передбачався інтенсивний розвиток лівобережжя, а р. Дніпро мала стати елементом центральної частини міста. Планувалося будівництво набережної. Також було намічено будівництво ще двох мостів через Дніпро — в центрі і в районі Нових Кайдаків, а також мостів через балки на правобережжі. Планом передбачалася квартальна система забудови, а також знесення у центрі малоцінної забудови.
На виконання цього плану у 1935 по мосту через Дніпро на лівий берег було прокладено трамвайну колію.
В 1939 у місті було відкрито величезний стадіон «Сталь», споруджений на місті міського цвинтаря (з 1949 — стадіон «Металург»).
Населення міста з 1926 по 1939 зросло майже удвічі до більш ніж 500 тис. осіб.
25 жовтня 1943 після руйнівних обстрілів містом заволоділи радянські війська.
Повоєнна доба
Вже до 1945 основні підприємства Дніпропетровська були відновлені. Того ж року розпочалося будівництво радіозаводу і автозаводу (з 1951 — ракетний завод, з 1966 — ПМЗ). У 1947 стало до ладу підприємство електротехнічної промисловості «Енерговугілля» (згодом — завод шахтної автоматики). Того ж року у місті відкрито першу тролейбусну лінію «Центр-Вокзал». Було відновлено і розширено мережу електричного трамвая. У 1952 на о. Чаплі було розпочато будівництво Придніпровської ТЕС і селища при станції (Придніпровськ), а у 1953 — заводу важких пресів, згодом — Шинного заводу.
Відновлювались також громадські і житлові будівлі. Так, у 1951 закінчено будівництво нового залізничного вокзалу.
Розвиток міста продовжувався до середини 1980-х, коли настала «перебудова».
Незалежна Україна
Кінець XX — початок XXI століття
Після падіння Радянського Союзу промисловість занепала, а масове житлове будівництво припинилось. У плачевному стані опинились міський комунальний транспорт, житлово-комунальна сфера та більшість доріг. Однак було добудовано новий автовокзал та Південний міст, реконструйовано центральний ринок «Озерку» і відкрито першу чергу метрополітену з 6 станцій довжиною 7,8 км (29.12.1995).
З початку нового тисячоліття з'явились деякі ознаки поліпшення становища міста, що знайшло відображення у будівництві нових окремих багатоквартирних житлових будинків, торгово-розважальних центрів, капітальному ремонті деяких вулиць.
4 жовтня.2012 відбулося урочисте відкриття нового заводу «Інтерпайп Сталь» (до 2012 — «Дніпросталь») корпорації«Інтерпайп»В. Пінчука. За даними керівників корпорації, «Інтерпайп Сталь» має стати найбільшим по потужності (1,32 млн т/рік колісних і трубних заготівок) електрокрицетопним комплексом в Європі. «Інтерпайп Сталь» — найбільший інвестиційний проєкт ($700 млн) за роки незалежності України і перший металургійний завод, побудований в Україні з нуля за останні 40 років.[26]
Завдяки впровадженню децентралізації, яка розпочалася в Україні після подій Євромайдану у 2014, місцеві бюджети отримали значні кошти (загалом по Україні збільшення з 68,6 млрд грн в 2014 до 275 млрд грн в 2019). Це дало змогу розпочати масштабні ремонти вулиць і парків міста, вуличного освітлення, системи зливової каналізації. Нового поштовху незабаром зазнало будівництво метрополітену.
У 2015 капітально відремонтовано вул. Робочу і пр. Миру. Наприкінці листопада з'явилося рішення міської влади про перейменування низки вулиць Дніпропетровська (згідно з вимогами законодавства України про декомунізацію)[джерело?].
Наприкінці 2015 відбулися вибори міського голови, які виграв колишній заступник голови місцевої ОДА Борис Філатов (на той час народний депутат України).
У 2016 успішно пройшли підготовчі процедури до освоєння кредиту ЄБРР на добудову 4 км першої гілки метрополітену (304 млн. євро). Переможець тендеру компанія Limak (Туреччина) розпочала будівництво. Завершити 3 станції в середмісті планується до кінця 2024.
10 травня 2016 року Верховна Рада України на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» ухвалила рішення про перейменування міста Дніпропетровськ на Дніпро.
9 серпня 2017 в медіацентрі «Інформатор» оголосили переможця конкурсу на найкращу концептуальну ідею марки міста та його логотипу[29].
Протягом 2017—2019 тривав капітальний ремонт центрального («Нового») мосту через Дніпро. Восени 2021 з'явилася інформація про планування ремонту опор цього моста.
У листопаді 2020 міським головою у 2-му турі переобрано Бориса Філатова.
Російсько-українська війна
Під час російського вторгнення в Україну місто почало страждати від ракетних обстрілів крилатими ракетами та запусками дронами-камікадзе російської армії. Вночі 6 квітня російські військові здійснили перший такий обстріл та завдали кілька ударів по Дніпровщині: влучили в нафтобазу та завод. Нафтобазу з пальним знищено. На заводі сталась сильна пожежа, зайнялось пальне[30]. Пожежу на заводі вдалось приборкати лише через вісім годин. Минулось без жертв[31].
15 липня 2022 Росія завдала ракетний удар по місту та вбила трьох цивільних. 3 вересня о 2-й ночі українські військові збили всі 5 ракет «Калібр», що були запущені по Дніпру[32].
29 вересня 2022 року росіяни двічі нанесли ракетних ударів по місту Дніпро. В ніч на 29 вересня перший удар прийшовся по житлових кварталах. Чотири людини загинули, серед них двоє дітей, п'ятеро поранені. Повністю зруйновано кілька приватних осель, пошкоджено більше ніж 60 приватних будинків, кілька багатоповерхівок, ринок, автобуси, автівки та лінії електропередач. У вечорі під час другого удару одна людина загинула, п'ятеро поранені. Виникла пожежа на АТП, через що згоріли 52 автобуси, а 98 ушкоджені. Понівечено кілька багатоповерхівок, гімназію, магазин, адміністративні будівлі[33][34][35].
14 січня 2023 року внаслідок ракетного ударуВКС РФ по житловому масиву «Перемога» повністю зруйновано один з під'їздів 9 поверхового будинку.[36] Рятувальна операція тривала 69 годин, було залучено 450 рятувальників.[37] В результаті ракетної атаки загинуло 46 мешканців, серед жертв - 6 дітей.[38]
Протягом війни Дніпро став одним з найбільших хабів для людей, що були вимушені покинути свої домівки через бойові дії: станом на літо 2022 року тут мешкало близько 100 000 вимушених переселенців[39]. Також, до міста переїхав ряд підприємств, таких як Краматорський завод спеціального кріплення,[40]Приазовський державний технічний університет з Маріуполя,[41] швацький цех з Лисичанська,[42]Донбаський державний педагогічний університет зі Слов'янська,[43], Сєвєродонецький центр первинної медико-санітарної допомоги[44] та інші. Проте, через відносну близькість до лінії фронту, деякі заклади навпаки покинули місто. Наприклад, до Закарпаття було релоковано один з дніпровських дитячих будинків[45].
Виконавчу владу очолює міський голова та Виконавчий комітет, який складений з 14 осіб. Міським головою за результатами ІІ туру місцевих виборів 2020 є Борис Філатов від партії Пропозиція.
У XIX ст. Катеринослав був розділений на 3 адміністративні частини, що визначалися дією трьох поліційних частин. Спочатку вони мали номери: Перша, Друга (зараз Центральний район) і Третя частина. Згодом до них додалося означення «поліційна». Потім числові назви зникли, змінившись на Соборна, Дніпровська. У 1897 було вирішено збільшити число частин міста до 7: Соборна, Дніпровська, Троїцька, Воскресенська, Олександрівська, Брянська Кодацька і Фабрична. На початку 1920 місто було розділено на 5 районів включно із Задніпров'ям: Амур-Нижньодніпровський, Міський (у майбутньому Кіровський і згодом Жовтневий), Залізничний, Кодацький (у майбутньому Новокодацький) та Фабрично-Чечелівський (сучасний Чечелівський).
Згідно з опитуванням, проведеним USAID у 2017 році, українською вдома розмовляли 9 % населення міста, російською — 63 %, обома мовами однаково — 25 %[55].
Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2024 року, українською вдома розмовляли 63 % населення міста, російською — 85 % (на відміну від опитування 2023 року було дозволено вибір кількох варіантів)[62].
Будівельний комплекс за своїми виробничими потужностями, величиною основних фондів, кількістю робітників перебуває на 2 місці в Україні. На території міста працює понад 150 підрядно-монтажних будівельних організацій різних форм власності, 56 проєктних і пошукових організацій, 540 малих будівельних підприємств, які виконують роботи з проєктування, будівництва та ремонту. Широке використання сучасних будівельних технологій та матеріалів дає можливість надати місту з 233-літньою історією сучасний вигляд. Господарчий комплекс складають більше ніж 20 тис. підприємств. У 1993 була заснована мережа АТБ-Маркет, нині одна з найбільших у країні.
Місто має потужний промисловий потенціал, який характеризується високим рівнем розвитку важкої індустрії. На більш ніж 200 промислових підприємствах 13 галузей виробляється 4,5 % всієї промислової продукції України.
У 2009 промислові підприємства міста реалізували продукції більш ніж на 30 млрд грн (30,0 % від загального обсягу продукції, реалізованої в області).
У Дніпрі розташований головний офіс найбільшого в Україні банку — ПриватБанку, який входив у приналежну Ігорю Коломойському і Геннадію Боголюбову групу Приват, але банк вже перейшов в державну власність через розкрадання його активів самими власниками. До групи безпосередньо або опосередковано входить більш як 100 підприємств в Україні та світі. Її головний конкурент — Інтерпайп, металургійна компанія, що спеціалізується на виробництві труб і коліс для залізничного транспорту. Її засновником є Віктор Пінчук.
Зовнішньоекономічна діяльність, яка здійснюється майже з 130 країнами світу. Обсяг експортно-імпортних операцій становить понад 7 % загального зовнішньоторговельного обігу України. Експортний потенціал міста в основному становить продукція підприємств чорної металургії, машинобудування, хімічної, харчової та легкої промисловості, а імпортують в місто, головним чином, природний газ, нафтопродукти, продукція машинобудування.
2003 року денні потяги «Столичний експрес» були впроваджені на ділянці Київ — Дніпро. Відтак практично було закладено підвалини розвитку нового виду транспорту: вже згодом денні прискорені поїзди завоювали значну прихильність у пасажирів[63]. «Південний експрес», що щоденно курсував між Дніпром та Сімферополем виключно вдень до 2014 року, за 4,5-5 годин доїжджав до Сімферополя.
Дніпровський метрополітен, який став до ладу 29 грудня1995 року — один із найкоротших у Європі. Має усього 6 станцій. Він сполучає центральний залізничний вокзал Дніпра із західною промисловою зоною та житловими масивами Червоний Камінь і Покровський. Керівники цього виду транспорту у Дніпрі нарікають на неспроможність витримувати конкуренцію з маршрутками і трамваями. Оператор — Управління Дніпровського метрополітену. Наразі ведуться роботи з будівництва ділянки завдовжки 2,4 км від станції «Вокзальна», заплановано відкриття трьох станцій: «Театральна», «Центральна» та «Історичний музей». Відкриття дільниці заплановано до 2023 року. У Державному бюджеті України на 2019 рік було заплановано виділення 1 млрд 392 млн гривень на продовження будівництва метрополітену. У перспективі також планується будівництво другої лінії.
Основним видом громадського транспорту з кінця 1990-х у місті є маршрутне таксі. У майбутньому можливе відродження парку автобусів великої місткості, рух яких на деяких маршрутах вже частково запроваджено.
У 1897 році Катеринослав став третім містом Російської імперії з електричним трамваєм. Золоті роки існування дніпровського трамвая припадають на 1970—1980-ті роки. Нині в місті працює 12 маршрутів трамвая. За останні роки закриті 6 маршрутів.
7 листопада1948 року у Дніпрі відкрито тролейбусний рух. У подальші роки тролейбусна система сильно розширилася, але у 2000-ні роки дещо скоротилася — зокрема, було закрито маршрути № 13 (Центр — ж/м «Комунар»), № 6 (ДНУЗТ — Шинний завод), контактну мережу на них демонтовано. Нині у місті працює 20 маршрутів. Наприкінці 2017 року відкрито тролейбусний маршрут № 2 (вул. Глінки — ж/м «Парус-2») та № 14 (вул. Глінки — ж/м «Сонячний»), який став першим маршрутом у місті та в Україні, де курсують тролейбуси Дніпро Т203 з можливістю автономного ходу[65]. 8 вересня2018 року відкрито тролейбусний маршрут № 21 «Площа Соборна — ж/м Сокіл-2»[66].
У вересні 2019 року відкрито новий тролейбусний маршрут на ж/м «Сонячний»[67][68]. 12 вересня2020 року вперше відкрито тролейбусний маршрут від Соборної площі до житлового масиву Придніпровський, який отримав № 6. Маршрут обслуговують тролейбуси Дніпро Т203 та БКМ-321 з опцією автономного ходу. Запуск тролейбусного маршруту розв'язало системну проблему, яка існувала ще з моменту забудови житломасиву, де нині проживає більш ніж 23 тисяч мешканців міста[69].
Сфера послуг
У місті зареєстровано 13 677 об'єктів торгівлі, зокрема 4210 магазинів і 1322 підприємства громадського харчування. У Дніпрі працюють 100 супермаркетів, зокрема 4 гіпермаркети, 68 торгових центрів і 50 великих спеціалізованих магазинів. Крім того, на території міста функціонують 70 ринків, на яких щомісяця реалізується більше 2 тис. тонн сільгосппродукції. За перше півріччя 2013 року товарообіг склав 244 мільйони гривень, що перевищує аналогічний показник 2012 року на 31,8 мільйона гривень (15,0 %). Щодня ринки міста відвідують близько 100 тис. покупців.
Фактичний обсяг роздрібного товарообігу підприємств торгівлі та ресторанного господарства міста в 1 кварталі 2013 року склав майже 4,5 мільярда гривень. Дніпро займає перше місце серед обласних центрів країни по забезпеченості населення торговими площами магазинів. На одну тисячу жителів припадає 834 м² торгової площі.
[70]
У місті акредитовані або мають філії 44 державних та приватних банків[71]
Діє 26 лікарень на 6520 місць, п'ять — дитячих. Мережа амбулаторно-поліклінічних закладів включає 25 самостійних амбулаторно-поліклінічних закладів та 119 амбулаторно-поліклінічних підрозділів, 12 центрів первинної медичної допомоги, 5 поліклінік та 7 стоматологій. Це місце роботи 4,5 тис. лікарів та понад 7 тис. молодших спеціалістів. Дніпропетровська область — один з регіонів медичної реформи.
У місті Дніпро функціонують 163 закладів освіти[72], до числа яких крім загальноосвітніх шкіл входять гімназії, ліцеї, школи-інтернати та спеціалізовані заклади для хворих дітей. У місті функціонують 17 спеціалізованих шкіл. Динамічний розвиток міста та освітнього процесу спонукає до виникнення мережі спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій. У місті, наприклад, є юридичний ліцей та міжнародні школи — Британська міжнародна школа та Українсько-американський ліцей. Крім того, у Дніпрі 174 дитячі садки та 34 позашкільних закладів освіти, зокрема 21 центр позашкільної роботи, Будинки творчості, Центр допризовної підготовки молоді, 13 спортивних шкіл. 87 міських закладів освіти стали експериментальними закладами Всеукраїнського та регіонального рівнів.
Дніпро — один із найбільших наукових центрів України. У ньому зосереджено багато науково-дослідних та проєктно-конструкторських організацій і перед усім: Придніпровський науковий центр Національної академії наук України та її інститути геотехнічної і технічної механіки; чорної металургії; транспортних систем і технологій, проблем природокористування і екології. Науковці вирішують багатопланові завдання від формування і реалізації космічної програми України до створення енергоощадних екологічно чистих технологій у гірничій справі, металургійній, хімічній промисловості, будівництві, сільському господарстві. Багато проєктів, які розроблені та впроваджені дістали світове визнання і швидко знайшли практичне застосування. За досягнення на рівні світової науки вченим міста неодноразово присуджувались як міжнародні, так і Державні премії України в галузі науки і техніки.
FM 90.9 / RADIO MEGAPOLIS DNIPRO Tel: 073 401 4141 виконавець - пісня, під час новин: Novini година-хвилина (dynamic) ***** Pop Music + AF + PI code: 62F9
Придніпровська Державна Академія Будівництва та Архітектури
EUROPA / PLUS / DNEPR / REKLAMA / 063 / 125-1025 / 067 / 125-1025 / EUROPA / PLUS / REKLAMA / 099 / 125-1025 / EUROPA / PLUS 067 / 125-1025 ***** NEWS + RT: DNIPRO EUROPA+ 102,5 FM ***** PI Code: 7210 + AF + DATE
Дніпро є одним з 6 міст України, де працює оперний театр та заклад вищої освіти музичного профілю — консерваторія, структурним підрозділом якої є музичне училище, що діяло в місті з початку XX століття. В місті також діє обласна філармонія, регіональне відділення Спілки композиторів.
Тут проводились фестивалі джазової музики «Джаз на Дніпрі» (у 1987—1990 та 1999—2006 роках), проводяться юнацький фестиваль «Дніпровські зорі», фестиваль музичного мистецтва «Музика без меж».
У будинку органної і камерної музики[81] проводяться міжнародні органні фестивалі, проводяться концерти органної і камерної музики, кількість відвідувачів сягає 30 тисяч слухачів у місяць. Це культурний осередок Дніпра.
Дніпропетровська філармонія ім. Л. Когана працює з 2001 року[82]
Відомий художній музей береже колекцію російського, українського й західноєвропейського мистецтва XVII — початку XX ст. (ікони, парсуни, народні картини, портрети, краєвиди, жанрові картини), радянського й сучасного українського мистецтва.
З 1968 року в місті працює планетарій. З листопада 2018 року заклад на капітальному ремонті. Відкриття оновленого планетарію, з новим обладнанням та експозицією очікується восени 2019 року.
Дніпро є центром єпархій ПЦУ й УПЦ (МП). У місті збудовано великий єпархіальний центр. З 1998 року відновлене видання «Дніпропетровські єпархіальні відомості», що видавалися з 1872 року під назвою «Катеринославські єпархіальні відомості». Також у місті є храм УГКЦ — церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка розташована на вул. Сташкова; 16 грудня 2016 року Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав освятив новозбудований храм УГКЦ Святого Миколая Чудотворця[85]
Ще з царських часів видатну роль у житті міста відігравала юдейська громада — за переписом 1897 р. частка євреїв в населенні Катеринослава становила 35 %, або 40 000 осіб. Незважаючи на те, що 2001 р. частка євреїв у населенні міста становила лише 0,4 % (13,7 тис.осіб, за даними «Хабаду» — 50 тис.осіб), їх вплив на життя міста важко переоцінити: серед членів єврейської громади найбагатші особи Дніпра і України, олігархи й бізнесмени, зокрема, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Віктор Пінчук.
2012 р. у центрі міста відкрито найбільший у світі єврейський центр «Менора» площею 122 тис. кв. м., що знаходиться біля синагоги «Золота Роза».
Дніпро представлене величезним сегментом національностей, бо завжди дружили з усіма, сюди приїжджали й лишались жити, і це наклало свій відбиток на кулінарію. Сьогодні в місті є різні національні кухні. У наші дні до української додалися корейська та польська. Але провідними лишаються єврейська, вірменська, азербайджанська, грузинська. Трохи меншою у Дніпрі є німецька громада, але в них теж є свої страви, є російська громада, і як би там не було, але вона теж представлена. Кілька років поспіль у Дніпрі до Дня міста проводили національні кулінарні фестивалі, де й можна було скуштувати страви усіх цих громад.[86]
Оскільки місто розкинулося на обох берегах річки Дніпро в місті популярні рибні страви. Фірмовою стравою Дніпра є «юшка по-дніпровськи з леком», де лек — це часник, перетертий із сіллю, і заправлений жирним рибним бульйоном. Можна поливати ним рибу або додавати в юшку за смаком. Також готують борщ зі смаженими линами або смаженими карасями, неперевершений смак якого запам'ятають усі, хто його скуштував. Рибу до такого борщу засмажують сильніше, ніж звичайно, попередньо зробивши глибокі та часті насічки, щоб при готуванні «розтанули» дрібні кісточки, та запанірувавши у борошні. У майже готовий борщ додають смажену рибу, доводять до кипіння, за 5 хвилин відставляють «доходити». Також можна скуштувати просол — солону річкову рибу власного приготування.
Єврейська кухня посідає своє чільне місце серед гастрономічних цікавинок Дніпра. У єврейських родинах дуже шанують форшмак — популярну страву з оселедця у вигляді закуски. Ви здивуєтеся кількості та розмаїттю форшмаків, які тут готують: зі звичайним або копченим оселедцем, яйцем, яблуком, сиром, грибами, сметаною, артишоками, і все за секретними родинними рецептами. Потішать і рецепти популярної для святкового обіду шалено смачної фаршированої риби — щуки, коропа, судака. Кошерні ресторани пригощають стравами з якісних продуктів від найкращих виробників. Славиться маца, яку виготовляють у знаменитій мацепекарні Дніпра «Тиферет Амацот» до свята Песах. Маца ручної роботи та особливого статусу — «маца шмура» напередодні святкування, зазвичай продається в синагозі, але її популярність щороку зростає як у близькому, так і в далекому зарубіжжі. До війни спеціальним рейсом її доставляли з Дніпра у будь-який куточок світу.[87]
Із солодкого, в місті дуже популярні млинцеві торти. В головній кондитерській Дніпра, яка має назву Double Decker, можна скуштувати фісташковий млинцевий торт з елементами петриківського розпису.[88]
З розрахунку на одного мешканця міста площа зелених масивів і насаджень становить 134 м² — один із найвищих показників в Україні. В межах міста знаходяться ботанічний сад, природні та штучні лісопарки, з яких 2 парки — пам'ятники садово-паркового мистецтва 18 століття.
У місті два 29-поверхових будинки і два 25-поверхових. У центрі Дніпра ще збереглися окремі споруди дореволюційного періоду, втім їх поступово зносять заради спорудження сучасних комерційних і житлових об'єктів. Наразі вже не лишилося жодної вулиці в місті, яка б зберегла своє історичне обличчя.
«Відчуй Дніпро» — 2020 року по місту почали встановлювати мініскульптури присвячені історії міста[89].
Місто славиться футбольною командою «Дніпро», що була заснована 1918 року і за свою історію встигла двічі виграти Чемпіонат СРСР 1983, 1988 рр., здобути Кубок СРСР 1989 р. Фіналіст Ліги Європи 2014/2015 рр. Чвертьфіналіст Ліги Чемпіонів (Кубка Європейських Чемпіонів) 1985, 1990 рр. За підсумками сезону 2016/2017 рр. ФК «Дніпро» припинив виступати у Прем'єр-лізі.
Футбольний клуб «Дніпро» був срібним призером Чемпіонату України — 1993, 2014 рр., бронзовим призером — 1992, 1995, 1996, 2001, 2004, 2015, 2016 рр. Фіналіст Кубка України — 1995, 1997, 2004 рр.
Першим стадіоном «Дніпра» був стадіон «Сталь», побудований 1939 року. У 1966 році був відкритий стадіон «Метеор». Новий стадіон, «Дніпро-Арена» був збудований на місці колишнього стадіону «Металург» у 2008 році. Крім того, в місті працюють стадіони «Дніпропрес», «Локомотив», «Монтажник», «Славутич», «Трудові резерви» та інші. Відомий також спортивний комплекс «Метеор».
Баскетбольний клуб «Дніпро» — володар Кубка «Суперліги» 2011, 2015 рр. Ватерпо́льний клуб «ДНУ-Дніпро» виступає у Чемпіонаті України серед чоловіків. Назву клубу дав Університет імені Олеся Гончара, басейн якого є спортивною базою для клубу. 2012 року клуб отримав статус професійного.
Авіаційно-спортивний клуб «Дніпро» базується на аеродромі Кам'янка. Клуб здійснює підготовку льотчиків, планеристів та парашутистів. На базі клубу неодноразово проводилися збори збірних команд з планерного спорту СРСР та України, змагання з авіаційних видів спорту, випробовувалася нова планерна техніка. Серед найвідоміших пілотів міста Марія Доліна, Анатолій Брандис, Георгій Паршин.
У місті розвивається легка атлетитка. Наприкінці серпня 2023 року Ярослава Магучіх стала чемпіонкою світу зі стрибків у висоту — у Будапешті українка здобула «золото» з результатом 2,01 м. 7 липня 2024 року на Діамантовій лізі у Парижі (Франція) Ярослава встановила світовий рекорд у стрибках у висоту, взявши висоту 2.10 метра, чим побила рекорд Стефки Костадінової, який тримався з 1987 року.[91]
Репан О. А., Старостін В. С., Харлан О. В. Палімпсест. Коріння міста: поселення XVI—XVIII століть в історії Дніпропетровська. — К.: Українські пропілеї, 2008. — 266 с.
Історія міста Дніпропетровська. — Д.: Грані, 2006. — 596 с.
Борщевський В. Я., Бріккер Б. Я., Ватченко Г. Ф. та інші. Дніпропетро́вськ // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.63-112
1. Бочарово — село біля витоку ріки. 2. Комарин розташований нижче Любеча: від Лоєва до гирла р.Прип'ять Дніпро тече по кордону. 3. Очаків — порт на Дніпровському лимані.