Півде́нно-За́хідні залізни́ці (казенні) — історична система залізниць на території українських губернійРосійської імперії, побудована впродовж 1865—1895 роках протяжністю 1046 верст (1280 км).
Південно-Західні залізниці утворені 1878 року шляхом злиття залізниць Києво-Берестейської, Берестейсько-Граєвської та Одеської.
У 1888 році суспільству Південно-Західних залізниць дозволено було спорудження Уманських гілок, а 1889 року — Новоселицьких гілок. Думка про з'єднання Одеси з Києвом з мережею австрійських залізниць виникла ще в середині 50-х років ХІХ століття, але вкрай важкі умови, що пропонувалися імперському уряду різними іноземними підприємцями, відсунули здійснення цього плану на довгі роки. Уряд зважився приступити до спорудження найбільш необхідних ділянок власним розпорядженням; згодом воно передало ці ділянки у володіння приватним товариствам, якими споруджені були інші ділянки; з них Одеська залізниця знаходилася у володінні Російського товариства пароплавства і торгівлі.
З 1 січня 1894 року Південно-Західні залізниці перейшли до державної казни.
Станом на 1909 рік складалися з Південно-Західних ліній (3926 верст) та лінії Фастів — Знам'янка (334 версти), всього 4125 верст.
У травні 1868 року взялися до будівництва Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Балта — Одеса. Рух поїздів на цій лінії було відкрито через 4 роки.
7 червня1870 року було покладено початок існування Південно-Західним залізницям.
Статут новоствореного товариства Південно-Західних залізниць був затверджений царем 9 червня 1878 року. Остаточне об'єднання Одеської, Києво-Брестської та Берестейсько-Граєвської залізниць відбулось 1 липня1878 року.
З Південно-Західними залізницями пов'язана біографія інженера і вченого в галузі залізничного транспорту Олександра Бородіна, тут він працював з 1879 по 1896 роки[2]
1883 року приєднана збиткова і незавершена Бендеро-Галацька лінія протяжністю 293,5 км[3].
Майже до 90-х роківXIX століттяпаровози Південно-Західної залізниці працювали на дровах, лише на південних ділянках (від Жмеринки до Одеси) — на англійському вугіллі, що доставлявся до Одеського порту. Після 1885 року всі паровози поступово стали переводити на донецьке вугілля[4].
З 1 січня 1897 року до Південно-Західних залізниць приєднана Фастівська лінія (Фастів — Знам'янка з гілками, побудована на кошти приватного товариства в 1876 році, а з 6 жовтня1902 року — Волинська лінія (лінія Київ — Коростень), споруджена за розпорядженням уряду.
1913 відкрито лінії від Водопою (Миколаїв) до Снігурівки. В тому ж році розгорнута довжина головних колій становила 3906 верст, у тому числі 1349 верст — дві колії. Рухомий склад налічував 1480 паровозів, 31809 товарних і 1650 пасажирських вагонів. В управління Південно-Західної залізниці входили служби колії, тяги, руху, телеграфу, комерційної, зборів та матеріальної. Крім того, були ще канцелярія начальника залізниці, бухгалтерія, навчальний відділ і лікарська служба.
Південно-Західні казенні магістралі станом на 1 січня1903 року мали загальну протяжність 7 168 верст.
Вартість Південно-Західних залізниць на 1 січня1903 року визначена в 421 млн. карбованців (без рухомого складу, поставленого на шляхи за час казенної експлуатації).
Станом на 1 січня1904 співробітників на залізниці працювало понад 50 тис. осіб.
Витрати на навчання і утримання одного учня в училищі при Південно-Західній залізниці становили 13 карбованців на місяць, а викладач отримував 290—300 карбованців. Середня виручка з одного залізничного пасажира у 1904 році становила 1 карбованець 5 копійок. Обід для службовців залізниці був пільговим і коштував 10 копійок[5].
Протягом 1900—1902 років було збудовано лінію Київ-Волинський — Ковель протяжністю близько 400 км.
У 1905 році валовий дохід — 56 млн. крб., валова витрата — 55,2 млн. крб. (по експлуатації — 36,5 млн. крб., відсотки і погашення за капіталом споруди — 18,7 млн. крб.), чистий дохід — 805 тис. крб. Паровозів — 1343, пасажирських вагонів — 1327, вантажних вагонів — 28484. Перевезено пасажирів — 9,5 млн., вантажів — 712,4 млн. пудів.
В.И.Дышлюк, П.Г.Зубец, П.И.Москаленко, Т.А.Мукминова, И.Г.Черната, Н.Н.Шавловский, В.В.Шимко, А.И.Яроменюк. Юго-Западная железная дорога. Вчера. Сегодня. Завтра. 1870-1995 гг. / под редакцией Б.С.Олейника. — Киев : Транспорт Украины, 1995. — 245 с. — ISBN 5-7707-7927-6.(рос.)
Примітки
↑Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112