Запит «МШС» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Міністе́рство шляхів сполу́чення — орган державного управління в Російській імперії, СРСР і Російській Федерації (до 9 березня 2004 року), який забезпечував проведення єдиної політики у сфері водного, сухопутного і залізничного транспорту, а також здійснював загальне керівництво в галузі транспортного сполучення. У СРСР і РФ Міністерство займалось виключно залізничним транспортом.
Початком систематичної діяльності уряду в області шляхів сполучення в Російськійї імперії було видання у 1649 році положення про охорону судноплавства.
За Петра I заснована Комерц-Колегія, яка спостерігала за сухопутними шляхами. Після ряду перетворень у 1755 році управління в цій галузі перейшло до Канцелярії побудови державних шляхів[1].
У 1798 році утворено «Департамент водних комунікацій», пізніше перейменований в «Управління водними і сухопутними сполученнями», потім в «Головне управління шляхів сполучення», а з 1833 року до 1842 р. носить назву «Головного управління шляхів сполучення і публічних будівель». У 1842 році в управлінні був створений «Департамент залізниць».
15 червня1865 р. імператор Олександр II видав Указ про заснування Міністерства шляхів сполучення Російської імперії, що і вважається офіційною датою утворення МШС.
У 1913 році експлуатаційна довжина мережі склала 58,5 тис. км; було перевезено 132,4 млн т вантажів і 184,8 млн пасажирів.
В ході Першої світової і громадянської воєн було зруйновано понад 60% колійної мережі, 90% локомотивного та 80% вагонного парку. Тільки до 1928 року вдалося здебільшого відновити зруйнований залізничний транспорт, а перевезення довести до обсягу 1913 р.
У 1931—1932 рр. Радою Народних Комісарів СРСР (РНК СРСР) був прийнятий ряд постанов, спрямованих на інтенсифікацію перевезень і поліпшення роботи залізничного і безрейкового транспорту.
У 1932 році було прийнято рішення РНК про реконструкцію залізниць. Цим рішенням передбачалося: посилення шляхів за рахунок укладання більш важких рейок, широке використання щебеневого баласту, створення потужних паровозів (ФД, ИС), великовантажних 4-вісних вагонів, переведення рухомого складу на автогальма і автозчеп, створення систем напівавтоматичного і автоматичного блокування, впровадження механічної і електричної централізації стрілок та сигналів, тощо.
(з 20.11.1809 — Головноуправляючі водних і сухопутних сполучень, з 25.07.1810 — Головноуправляючі шляхів сполучення, з 29.09.1832 — Головноуправляючі шляхів сполучення і публічних будівель, з 23.06.1865 — Міністри шляхів сполучення, з 7.11.1917 до 1946 — Народні комісари шляхів сполучення)
з 1869 р. Бобринський Володимир Олексійович, онук позашлюбного сина Катерини II, генерал, міністр шляхів сполучення з 1869 р. При ньому йшло посилене залізничне будівництво за концесіями, в результаті заборгованість приватних залізниць держскарбниці зросла до величезних сум, і міністр був звільнений.
з 1871 р. Бобринський Олексій Павлович[et], генерал, двоюрідний брат попереднього, міністр шляхів сполучення з 1871 р. Вважав, що залізниці повинні будуватися за рахунок скарбниці, але проти цього виступав міністр фінансів М. Х. Рейтерн[fr].
з 1889 р. Гюббенет Адольф Якович[ru], служив у Міністерстві фінансів, згодом у Міністерстві шляхів_сполучення, міністр з 1889 р. Ввів урядовий нагляд за тарифами на проїзд на приватних залізницях.
↑Марговенко, Алексей. «Дороги царей»(рос.). журнал «Урал» 2004 год, № 10. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 29 січня 2008. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
↑Закон от 15 марта 1946 года. О преобразовании Совета Народных Комиссаров СССР в Совет Министров СССР и Советов Народных Комиссаров союзных и автономных республик — в Советы Министров союзных и автономных республик. — Ведомости Верховного Совета СССР, 1946. — № 10.
