Рухимович Мойсей Львович
Мойсей (Мусі́й) Льво́вич Рухимо́вич (жовтень 1889, Кагальник — розстріляний 29 липня 1938, Москва) — єврейський радянський партійний та державний діяч. Член ЦК КП(б)У в грудні 1921 — листопаді 1927 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У з 17 травня 1924 по 16 жовтня 1926 року. Член ЦК ВКП(б) у травні 1924 — січні 1938 року. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) з 17 лютого 1927 по 26 червня 1930 року. Член ЦВК СРСР 1—7-го скликань. ЖиттєписНародився в селі Кагальник Ростовського округу Області війська Донського (тепер — Азовського району Ростовської області) в родині слюсаря. Закінчив двокласну школу в селі Кагальнику, навчався в реальному училищі міста Ростова-на-Дону. З 1903 по 1906 рік працював репетитором у Ростові-на-Дону. У 1904 році приєднався до соціал-демократичного руху, з 1905 по 1907 рік був членом єврейської робітничої організації «Бунду». У 1906—1908 роках — в еміграції. Працював на заводі в Палестині, проживав у Туреччині, Єгипті, Греції та Болгарії. У 1908 році повернувся до Російської імперії. З 1908 по 1910 рік — репетитор у Ростові-на-Дону. У 1910—1911 роках служив у російській армії добровольцем Дагестанського полку в місті Грозному. Закінчив екстерном сім класів Грозненського реального училища в 1911 році. З 1911 по 1913 рік навчався в Харківському технологічному інституті, навчання не закінчив. У 1913—1914 роках працював репетитором у місті Новоросійську. Член РСДРП(б) з липня 1913 року. З 1914 по березень 1917 року служив у російській армії. У квітні — грудні 1917 року — член Харківського комітету РСДРП(б). Від серпня 1917 року — член військової ради та голова військової секції при Харківській раді робітничих та солдатських депутатів, яка 23 жовтня 1917 року перебрала на себе всю повноту влади. Був керівником військового гарнізону Харкова. З 6 грудня 1917 року разом з Руднєвим, Моргуновим і Тиняковим співголова штабу Червоної гвардії і Харківського військово-революційного комітету. З 23 грудня 1917 року — член Харківського губернського революційного комітету. З грудня 1917 по березень 1918 року — начальник червоногвардійського загону на Калединському фронті в Донбасі. На IV-му обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького й Криворізького басейнів, з 27 грудня по 30 грудня 1917 року (за новим стилем — з 9 січня по 12 січня 1918 року) в Харкові, увійшов до складу Ради народних комісарів новоствореної Донецько-Криворізької Радянської Республіки як народний комісаріат військових справ ДКР. 8 березня 1918 року його обрано головою «надзвичайного штабу з організації оборони та революційної війни»[1] в складі Коляденка, Сапельникова, Петриківського й Руднева з підпорядкуванням всіх збройних частин Червоної гвардії та армії. Після відходу з України під натиском німецько-австрійських військ, Мойсей Рухимович з березня по листопад 1918 року служив військовим комісаром 5-ї армії РСЧА на Царицинському (Південному) фронті в Харкові та Царицині. У листопаді — грудні 1918 року — начальник (військовий комісар) Центрального управління постачання Робітничо-селянської Червоної армії в Москві. %D0%A3.jpg) З грудня 1918 по січень 1919 року — комісар Центрального управління з формування Червоної армії Української Радянської Народної Республіки (УНР), народний комісар з військових справ (УНР). У січні — травні 1919 рокуроку — член Ради народних комісарів УНР, завідувач гірничопромислового відділу Ради народного господарства Радянської України. З 11 серпня по 24 жовтня 1919 року — військовий комісар 41-ї стрілецької дивізії 14 армії. З жовтня 1919 року — начальник постачання 14-ї армії Південного фронту. З 8 грудня 1919 по 21 листопада 1920 року — член Революційної військової ради 14-ї армії РСЧА, відповідальний за забезпечення військ[2][3]. 6 грудня 1919 року за рішенням РВР Південного фронту Рухимович на визволених від денікінських військ теренах входить до складу заново створенного Харківського революційного комітету[4]. У 1919—1920 роках — член Революційної військової ради Української РСР. У грудні 1920 — вересні 1923 року — голова виконавчого комітету Донецької губернської ради та голова виконавчого комітету Бахмутської повітової ради. Одночасно з грудня 1920 по жовтень 1921 року — керуючий тресту «Донвугілля». Учасник придушення Кронштадтського повстання у березні 1921 року. У 1923 — серпні 1926 року — керівник Державного тресту з виробництва і продажі кам'яного вугілля і антрациту «Донвугілля» (що об'єднував усі шахти Донецького басейну) в місті Харкові. З 1925 по 1926 рік (за сумісництвом) — голова Вищої ради народного господарства Української СРР. З 21 вересня 1926 по 1930 рік — заступник голови Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) СРСР. 23 вересня 1927 року постановою Ради народних комісарів СРСР введений до Президії ВРНГ. На VIII з'їзді професійних союзів Московської області виступив з доповіддю про перспективи розвитку промисловості СРСР[5]. З 11 червня 1930 по 2 жовтня 1931 року — народний комісар шляхів сполучення СРСР. З жовтня 1931 по червень 1934 року — керуючий кам'яновугільного, хімічного і металургійного державного тресту «Кузбасвугілля» в місті Новосибірську. У червні 1934 — грудні 1936 року — заступник народного комісара важкої промисловості СРСР з палива. Одночасно у лютому 1935 — грудні 1936 року — начальник Головного управління вугільної промисловості «Головвугілля» Народного комісаріату важкої промисловості СРСР. 8 грудня 1936 — 15 жовтня 1937 року — народний комісар оборонної промисловості СРСР. 18 жовтня 1937 року заарештований органами НКВС. Засуджений до страти 28 липня 1938 року. Розстріляний наступного дня. Похований на розстрільному полігоні «Комунарка» біля Москви[6] Посмертно реабілітований 14 березня 1956 року. Нагороди
Примітки
Бібліографія друкованих праць М. Л. Рухимовича
Бібліографія друкованих праць про М. Л. Рухимовича
|
||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
