Новозибківська під'їзна колія

Новозибківська під'їзна колія

Управа Новозибківської під'їзної колії (1918)
Статусісторична
(нині у складі → Московської та Південно-Західної залізниць)
Штаб-квартираНовозибків, Сіверщина
Роки функціонуванняз 19011902
КраїнаУкраїнські губернії →  УНР →
 УРСР /  Білоруська РСР →  УРСР /  РРФСР →
Україна Україна / Росія Росія
Експлуатаційна довжина колій~120 км
Ширина колії1520 мм

Новозибківська під'їзна колія[1] (Н. п. колія, біл. Навазыбкаўскі пад'язной шлях, рос. дореф. Новозыбковскій подъѣздной путь) — ширококолійна залізнична лінія Новозибків — Семенівка — Новгород-Сіверський, що побудована у 1901—1902 роках, яка сполучила два повіти Чернігівської губернії: Новозибківський та Новгород-Сіверський, практично перетинаючи його[2]завдожки 116 верст (~120 км)[3].

Історія

У 1885 році через Новозибків пройшла Брянсько-Гомельська залізниця[4].

У січні 1901 року відкрито рух дільницею Новозибків — Семенівка завдовжки 56 верст 73 саженів[5], завдяки чому станція Новозибків стала вузловою.

У січні 1902 року відкрито рух дільницею Семенівка — Новгород-Сіверський завдожки 56 верст 279 саженів[6].

У період між 1917 та 1922 роками Новозибківська під'їзна колія увійшла до складу Західних залізниць[7].

В газетах того часу «Вил. Вѣсти» та «Двинскій листокъ» писали, що планується довести лінію до міста Могильов[8].

За часів радянської влади річка Десна поділила лінію на дві окремі гілки між Новгород-Сіверськом та Пирогівкою.

Управління підприємством було розташоване в будинку Певзнера, цей будинок і досі є «визитівкою» Новозибкова[9] міста Новозибків.

Станції / зупинні пункти

Спорожнілий Новозибківський вокзал після ліквідації сполучення з Україною (1998)

Примітка:
Кафе — на станції присутній пункт харчування (кав'ярня / ресторація).

Лінія пролягає до правого берега річки Десна[3]. На лівому березі Десни розташована станція Пирогівка, до неї була прокладена поромна переправа через річку, якою, поки не став лід, пасажири і вантажі потрапляли на вузькоколійну гілку Конотоп — Пирогівка Києво-Воронезької залізниці[3].

Сучасність

Завдяки продовженню гілки під'їзної колії до станції Терещенська (у 1976—2007 роках — Воронізька[10]), та коли у 1995 році зі сторони Новгорода-Сіверського через річку Десну був наново побудований залізничний міст[11], дільниця перестала бути тупиковою. Таким чином колишні Поліські залізниці були з'єднані з колишньою Києво-Воронезькою (з гілкою Конотоп — Пирогівка) вже без парому.

До 2009 року на перегоні Новгород-Сіверський — Семенівка діяло обмеження швидкості руху поїздів до 15 км/год, але після ремонту 13,8 км колії на цій ділянці, рух поїздів прискорився до 60 км/год[12].

Див. також

Примітки

  1. Временныя правила для служащих Новозыбковского подъездного пути. – Гомель: Тип. Л. Д. Захарина, 1899. – 8 с.(рос. дореф.)
  2. Новгород-Северск // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) (рос. дореф.)
  3. а б в Пути, примыкающие к Киеву, и линии северной части области. Глава IX. В. В. Морачевского, Б. Г, Карпова и И. М. Малышевой.  [Архівовано 30 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Полное географическое описаніе нашего Отечества. Настольная и дорожная книга для русскихъ людей. Авторы: П. П. Семенов, академик В. И. Ламанский. Том 7 Малороссія — СПб.: Изд. В. И. Давріена, 1903 (рос. дореф.)
  4. Новозыбков // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос. дореф.)
  5. Афонина, 1996, с. 63.
  6. Афонина, 1996, с. 65.
  7. Афонина, 1996, с. 94—95.
  8. "Двинскій листокъ" № 102 від 18.04.1901 (рос. дореф.)
  9. Достопримечательности Новозыбкова. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 30 жовтня 2019.
  10. Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. II. — М. : Транспорт, 1981. — С. 257. — 100 000 прим.(рос.)
  11. Станція Новгород-Сіверський. railwayz.info. (рос.)
  12. На залізничному перегоні Новгород-Сіверський — Семенівка поїзди рухатимуться швидше. Південно-Західна залізниця. Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 8 грудня 2016.

Джерела