|
Новгород-Сіверський
Но́вгород-Сі́верський — місто в Чернігівській області, центр Новгород-Сіверської громади і Новгород-Сіверського району. Розташоване на березі річки Десна. Є одним із найпівнічніших міст України. Населення на 4 вересня 2022 року становило 14 217 мешканців[джерело?]. ГеографіяРозташуванняНовгород-Сіверський розкинувся на північному сході Чернігівської області на мальовничих берегах Десни. Відстань до обласного центру — 171 км. Координати міста: 52°00'31" пн. ш. 33°16'25" сх. д. КліматКлімат помірно континентальний. Середньорічна температура повітря становить 6,7 °C, найнижча вона у січні (мінус 7,1 °C), найвища — в липні (18,7 °C). У середньому за рік у Новгород-Сіверському випадає 599 мм атмосферних опадів, найменше — у березні та жовтні, найбільше — у червні та липні. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 79 %, найменша вона у травні (69 %), найбільша — у грудні (89 %). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільша швидкість вітру — взимку, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,3 м/с, у липні — 3,2 м/с.[3] НазваНазва міста дійшла до нас у первісному вигляді і походить вона від укріплення Новий Городок, що виникло на старому городищі сіверян.[джерело?] Історія
VI–XIII століттяАрхеологами відкрите поселення ранніх слов'ян, давньоруське городище № 1 — в околицях міста на лівому березі Десни. В урочищі Замок, Пушкінські вали відкрито поселення ранньозалізного віку, там же поселення ранніх слов'ян і давньоруське городище № 2, розміщене в межах міста, що складається з двох укріплених частин. Дитинець площею 40 гектарів займає останець корінного правого берега Десни. З усіх боків його оточує вал.[4] Починаючи із VI століття нашої ери, територію Новгорода заселяли східнослов'янські племена сіверян. Перша письмова згадка про Новгород міститься в «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям», датованому 1078–1079 роками: «І наступного ранку за Новим Городом розігнали сильне військо Белкатчіна…»[5] Але ще раніше, 988 роком, у «Повісті минулих літ» позначено, що інший великий київський князь Володимир, хреститель Київської Русі, наказав будувати міста «на Десні, на Острі і на Рубежі, на Сулі і на Стугні», щоб поставити надійний заслін постійним набігам кочівників. На місці колишнього сіверянського городища, на найвищому і найкрутішому пагорбі придеснянських схилів невідомі будівничі звели укріплення. Невдовзі тут уже височіли стіни і вежі міста-фортеці.  У 1097 році, згідно з рішенням з'їзду князів у Любечі, Новгород-Сіверський стає стольним градом удільного князівства сина київського князя Святослава Ярославовича Олега Святославовича і за часи існування князівства досяг вершини свого розквіту, розвиваючи залізоробне, ковальське, гончарне, деревообробне та ювелірне мистецтва. У лютому 1153 року місто пережило облогу Київського князя Ізяслава Мстиславича під час боротьби з його дядьком Юрієм Долгоруким та їх союзниками. Вона привела до поразки одного з двох найважливіших союзників князя Юрія на півдні, Святослава Ольговича Новгород-сіверського. Літопис Руський зазначає: «А Юрій рушив на Новгород на Сіверський і звідти ж пішов до [города] Рильська».[6] XIII–XV століттяУ 1239 році навала монгольських орд Батия практично стерла з лиця землі Новгород-Сіверський. Знекровлений і запустілий Сіверський край у 1355 році був звільнений Ольгердом від влади Золотої Орди. Новгород-Сіверський уділ великий князь Литовський Ольгерд передав своєму синові Корибуту-Дмитру. Протягом перебування в складі Великого князівства Литовського і Руського землі Сіверського князівства кілька разів змінювали господаря (див. статтю «Сіверське князівство»). У 1450-х роках Великий князь Литовський Казимир надає новгород-сіверську землю «для годування» князю-московиту Шемячичу Івану Дмитровичу, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном III. 1500 року князь Новгород-Сіверський Василій Іванович Шемячич вчинивши державну зраду переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову Московсько-Литовську війну. В квітні 1500 року Новгород-Сіверський було вперше окуповано московськими військами. XVII–XVIII століття31 грудня 1604 року в битві під Новгород-Сіверськом 15-ти тисячне приватне українсько-польське військо перемогло московську армію, яка налічувала від 40 до 60 тисяч.[7] Лише в 1618 році, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово-Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Новгород-Сіверський став центром повіту Чернігівського воєводства. У 1620 році першим серед міст Чернігівщини отримав магдебурзьке право. Герб наданий у 1620 році королем Сигізмундом III. У зеленому полі зображувалася міська стіна з баштою, а з боків — золоті спис і шабля. Герб символізує серйозний опір жителів міста військам Лжедмитрія, вчинений восени 1604 року. Після визвольної війни 1648–1657 років місто увійшло до складу новоствореної держави — Гетьманщини. З 1649 року Новгород-Сіверський — сотенне місто Ніжинського, а з 1663 року — Стародубського полків, він перетворюється в значний культурний центр. Того часу в Спасо-Преображенському монастирі було створено слов'яно-латинську школу, працювала перша на Лівобережній Україні друкарня, заснована відомим церковним діячем і просвітителем того часу, настоятелем монастиря Лазарем Барановичем, яка видавала книги церковного і світського змісту, серед яких був і «Буквар». 1667 року за умовами Андрусівського перемир'я остаточно увійшов до складу Московського царства. У 1781–1796 роках Новгород-Сіверський був центром Новгород-Сіверського намісництва Російської імперії, що включало 11 повітів і дві колишні столиці Гетьманської України — Батурин і Глухів. Першим губернатором став Журман Ілля Васильович (бл. 1720–1783). У 1796 році Новгород-Сіверський набув статусу повітового центру Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії. XVII–XVIII століття виявилися сприятливими для розвитку Новгород-Сіверського. Він розширюється, розбудовується та зводяться: величний Успенський собор, ансамбль Спасо—Преображенського монастиря, оригінальний витвір українського дерев'яного зодчества — церква святого Миколи-Чудотворця, Тріумфальна арка, що споруджена перед приїздом імператриці Катерини II до Новгорода-Сіверського.[8] XX століттяСерія адміністративних реорганізацій, що відбулися після Жовтневого перевороту в 1917 році, торкнулося і міста князя Ігоря. У 1923 році воно стало центром району та округу, через два роки увійшло до складу Глухівського, а в 1930 році — Конотопського округів. У 1932 році Новгород-Сіверський стає районним центром новоутвореної Чернігівської області. Про історію міста український письменник Володимир Малик написав історичні романи «Черлені щити» та «Князь Ігор», де описано похід князя Новгород-Сіверського Ігоря на половців у 1185 році. XXI століттяРішенням Верховної Ради України № 2426-III від 17.05.2001 року села Домотканів та Щурівка були включені до меж міста Новгород-Сіверський без збереження статусу. 11 березня 2014 року місто Новгород-Сіверський віднесене до категорії міст обласного значення[9]. 8 жовтня 2016 року демонтовано монумент Леніну біля міського парку імені Шевченка — останній в Чернігівській області. Попри декомунізаційне законодавство, міський голова Олег Бондаренко тривалий час не бажав демонтувати монумент. Він стверджував, що збирається продати статую іноземним покупцям[10], відтак відмовлявся від демонтажу й обґрунтовував це ризиком пошкодити «товар»[11]. Водночас мер міста не збирався знімати викладені мозаїкою на водонапірній башті портрети Леніна та Сталіна у центрі Новгорода-Сіверського, які залишилися недоторканними навіть після «розвінчання культу Сталіна» 1956 року[12]. У 2018 році, за клопотанням Українського інституту національної пам'яті до Генеральної прокуратури, було відкрито кримінальне провадження у зв'язку з порушенням Закону про декомунізацію. Проте у серпні 2020 року справа була припинення через відсутність складу злочину[13]. Російське вторгнення7 квітня 2022 року портрети Леніна та Сталіна було демонтовано з водонапірної вежі у Новгороді-Сіверському. Мозаїчні зображення комуністичних лідерів було «скинуто з висоти вниз». Заступник начальника Новгород-Сіверської РВА Володимир Шкарпітко назвав це «відповіддю на слова Путіна про декомунізацію України»[14]. НаселенняЧисельність
Національний складРозподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[15]:
МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[16][17]:
Пам'ятки історії та культуриГончарні клейма
Природоохоронні об'єкти
Освіта і культура Парк ім. Шевченка          У 1675 році у Новгороді-Сіверському в Спасо-Преображенському чоловічому монастирі відомим просвітителем Лазарем Барановичем була відкрита перша на Лівобережжі друкарня, яку пізніше перенесли до Чернігова.[18] Ліквідація гетьманської влади в Україні російським урядом призвела до створення українською козацькою шляхтою низки таємних товариств, метою яких було відродження автономії України. Тоді в Північній Україні був створений гурток у Новгород-Сіверському, що став головним осередком патріотів своєї Батьківщини.[19] У 1804 у місті було відкрито Новгород-Сіверську гімназію. 1989 року у місті — відкриття державного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім».[20] Зараз у місті працює: Новгород-Сіверська державна гімназія імені К. Д. Ушинського, Новгород-Сіверська гімназія № 1 імені Б. Майстренка, Новгород-Сіверська ЗОШ I—III ступенів № 2 та медичне училище. ГотеліМісто має 3 готелі — новий сучасний «Слов'янський» (вул. Монастирська, 2), збудований ще понад 100 років «Пасвірда» Відомі люди
Історичні особи.  У місті народився Лазар Баранович, український церковний, політичний та літературний діяч другої половини 17 століття, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський. Журавок Іван Степанович (1906–1985) — вчений в галузі тваринництва, віддаленої гібридизації, професор, завідувач кафедри Одеського сільськогосподарського інституту. У Новгороді-Сіверському мешкала та навчалася Раїса Петрівна Іванченко — автор багатьох історичних романів, письменник, професор історії. Випускниками Новгород-Сіверської гімназії, були перший ректор Київського університету Михайло Максимович, ректор Київського університету у 1924–1925 роках Олександр Карпеко, основоположник вітчизняної педагогіки Костянтин Ушинський, вчений і громадський діяч Пантелеймон Куліш та багато інших.[21] Тут народився Зіновій Давидов, підприємець, «батько всіх сигар», власник фірми «Davidoff».[22] Сучасники:
Уродженці містаЖуравок Іван Степанович (1906–1985) — вчений в галузі твариництва, віддаленої гібридизації, професор, завідувач кафедри Одеського сільськогосподарського інституту.
 Галерея
Див. також
Примітки
Джерела, посилання та література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
..JPG)
,_%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4-%D0%A1%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_002.jpg)
,_%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4-%D0%A1%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
