Мати Прохаська — троюрідна племінниця письменниці Ірини Вільде, яка підтримувала тісні зв'язки з їхньою родиною та часто приїжджала до них зі Львова[4].
Священник Олекса Пристай, який написав книгу «Із Трускавця у світ хмародерів», фрагменти з якої були опубліковані 1936 року львівською газетою «Діло», був прадідом Прохаська[6].
Батька Тараса Прохаська у віці 10 років депортували разом з матір'ю, бабусею Прохаська, з Моршина до спецпоселення в Читі, звідки він повернувся в Україну в 1956 році, коли йому виповнилося 16[7].
Колишня дружина — Мар'яна Прохасько, українська художниця-ілюстраторка та письменниця, співавторка «кротячої» трилогії книжок для дітей, створеної спільно з Тарасом Прохаськом[8].
У школі Прохасько добре знав біологію, брав участь у Всеукраїнській олімпіаді з української мови, але не міг уявити себе радянським філологом або журналістом, тому вступив на біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1992)[9].
За фахом ботанік. Після завершення університету йому пропонували працювати на розташованому в горах біостаціонарі, але Прохасько відмовився через родинні обставини[10].
Учасник студентського руху 1989—1991 років, зокрема брав участь у «революції на граніті» у Києві у 1990 році, під час якої не тільки встиг полюбити Київ, але і, за власним зізнанням, зрозумів рядки Василя Стуса «уже Софія відструменіла, відмерехтіла бузковим гроном» — бо саме такою видалася йому Софія з Майдану Незалежності.[11]
Після завершення університету спочатку працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, згодом — учителював у рідному місті, у 1992—1993 роках був барменом[12], потім сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії. У 1992—1994 роках був «мандрівним» співредактором журналу «Четвер», бо в той час постійно їздив до Львова, де навчався в університеті.
У 1993 році Тарас Прохасько разом з Андрієм Федотовим та Адамом Зевелом знявся в короткометражному фільмі «Квіти святого Франциска»[13], а у 1996 році в селі ДелятинНадвірнянського районуІвано-Франківської області відбувся перший в Україні міжнародний фестиваль відео-арту, гран-прі на якому отримав двохвилинний фільм «Втеча в Єгипет» (1994), де знявся Тарас Прохасько, його сини та Леся Савчук[14][15].
У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», згодом писав авторські колонки до «Експресу» та «Поступу»[10][16]. Деякий час писав до інтернет-газети «Телекритика», а потім, коли друзі Прохаська створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті «Галицький кореспондент»[10].
У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani»[17][18].
У 2016 році Прохасько виступив на захист обвинуваченого у державній зраді проросійського пропагандиста Коцаби, назвав його «старим антирадянщиком», та порівнявши Коцабу з дисидентами радянської доби. Прохапсько тоді написав, що «Тож таких, як Коцаба, треба плекати»[21].
За словами Прохаська, він вирішив стати письменником, коли йому виповнилося 12 років[24]. У школі не читав радянських українських письменників, а тільки після армії прочитав вірші Василя Стуса та почав писати й сам. Першим його твором було «Mein Kampf: улюблені частини». Оскільки біологічний факультет, на якому він навчався, був немистецьким середовищем, Прохасько деякий час вважав, що сучасної української літератури як такої не існує. Перші її твори він прочитав лише 1990 року, коли познайомився з Юрієм Іздриком, який розвісив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер»[24]. Перші твори Прохаська Іздрик не прийняв, а згодом Прохасько написав своє перше оповідання «Спалене літо», яке було опубліковано в часописі.
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити внутрішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Серія внутрішньо-інтимних переживань «FM „Галичина“» та «Порт Франківськ» мають, дещо, притчевий характер. Написані у формі щоденника, ці роздуми на різноманітні теми, свого часу опубліковані в тижневику «Галицький кореспондент» та озвучені в ефірі радіо FM «Вежа».
Прохасько бере участь у різних мистецьких перформансах. У 2009 року він, разом із іншими письменниками (Юрієм Андруховичем, Юрком Іздриком, Володимиром Єшкілєвим, Софією Андрухович) взяв участь у проекті «БОМЖ» («Без Ознак Мистецького Життя») Ростислава Шпука, пізніше презентованому на польському "Міжнародному фестивалі бездомного мистецтва[25].
У серпні 2010 року Прохасько в рамках музично-літературного діалогу, що відбувся під час фестивалю «Порто-Франко», читав уривок з роману Станіслава Вінценза «На високій полонині» на руїнах Пнівського замку. Під час читання французький віолончеліст Домінік де Вієнкур виконав сюїту Баха[26].
З цього можна зробити кілька оповідань / Тарас Прохасько. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. — 128 с. — (Агресивна бібліофілія). — ISBN 966-668-093-9 (N3).
Порт Франківськ: вибр. фейлетони / Тарас Прохасько. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006. — 48 с. — ISBN 966-668-130-7.
«Ukraina» (Krakow: Nemrod, 2006), спільно із Сергієм Жаданом.
«Galizien-Bukowina-Express» (Wien: Turia+Kant, 2007), спільно з Юрком Прохаськом і Маґдалєною Блащук.
Прохасько Т. Одної і тої самої. — Чернівці: Книги — XXI, Meridian Czernowitz, 2013. — 240 с.
Прохасько Т. Ознаки зрілості. — Львів: Тріада плюс, 2014. — 120 с.
Прохасько Т., Прохасько М. Куди зникло море. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. — 88 с., іл. — (Серія «Казки для малят»). — ISBN 978-617-679-091-4 (у 2014 році увійшла до 20 найкращих книг премії «Найкраща книга Форуму видавців»).
Станіслав Вінценз, На високій полонині. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2011.
Анджей Стасюк, Галицькі оповідання, Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.
Анджей Стасюк, Схід. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.
Інші публікації:До книги «Інші дні Анни» ввійшли повісті:
«Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)»
«Довкола озера»
«Некрополь» та «Від чуття при сутності»
Видання, в яких опубліковані повісті Тараса Прохаська:
«Четвер» (відповідно: 1993. — Ч. 4 та 1996. — Ч. 7 — так званому «Псевдо-Перевалі», себто проект-імітації під назвою «Перевал». — 1995.— Ч. 1) — «Некрополь» та «Essai de deconstruction (Спроба деконструкції)»
«Сучасність» (відповідно: 1994. — Ч. 12 та 1996. — Ч. 10) — «Довкола озера» та «Від чуття при сутності»
Часопис «Критика» та Альманах «Кінець кінцем» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. — Ч. 2) — "Радіоновели з циклу "РМ «Галичина» (2001. — Ч. 6)
↑Прохасько Тарас.Колись ми теж фестивалили // Forpost. Авторська колонка. — 2008. — 7 серпня. Архівовано з джерела 17 травня 2014. Процитовано 06-04-2012.(укр.)
_02_(cropped).jpg)
