Драч Іван Федорович

Драч Іван Федорович
Народився	17 жовтня 1936(1936-10-17)[1][2][3]  Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР, СРСР
Помер	19 червня 2018(2018-06-19)[4][2] (81 рік)  Київ, Україна  ·інфаркт міокарда
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	Прозаїк, поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч
Сфера роботи	літературна діяльність^d[5], поезія[5], драма[5], кіносценаристика^d[5] і політична діяльність[5]
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету^[d]
Жанр	вірш
Членство	СП СРСР, Верховна Рада України IV скликання, Верховна Рада України III скликання і Верховна Рада України I скликання
Партія	Комуністична партія Радянського Союзу (1959–1990) Народний рух України (1990–1999) Українська народна партія (1999–2018)
Батько	Федір[6] Драч
Мати	Тетяна[6]
У шлюбі з	Марія Михайлівна
Діти	Драч Мар'яна Іванівна Драч Максим Іванович
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Ювілейна медаль «25 років незалежності України» Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Премії	Золотий письменник України
Драч Іван Федорович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, село Теліжинці, кол. Тетіївський район, Київська область, Українська СРР, СРСР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч[7][8]. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 по 28 лютого 1992). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.[9]

Життєпис

Народився 17 жовтня 1936 р. в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно, особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив, був виключений під тиском каральних органів. Одразу після демобілізації, в 1958 році успішно вступає до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Виключено через творчі та політичні погляди, у вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші. У 1959 вступив до КПРС. В 1959 році стає членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступає зі своїми поезіями, бере участь в організації літературних вечорів. В колі так званих “дітей відлиги” стає впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв’язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 році Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики[10]. Протягом 1962−1988 p. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966)^[джерело?], після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко)[11]. У 1976 він отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події[12].

У 1983 був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962.

25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

Політична діяльність

На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів було тісно пов'язано з КДБ^[джерело?].

З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет зі присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 року в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі рідного села.

Особисте життя

За життя Іван Драч охоче спілкувався з журналістами. В одному з інтерв’ю він розповів історію зі свого дитинства про перше кохання. Ним стала перша вчителька Фросина Федотівна. Митець пригадував, як виконував її завдання — писав гасло на червоному полотні. Робив це дуже повільно, адже так можна було якнайдовше побути поруч із коханою. Хлопчик мріяв, що в майбутньому вони одружаться і разом виховуватимуть трійко дітей Фросини Федотівни, адже їхній батько загинув на фронті.

Одружився Іван Федорович із жінкою на 9 років молодшою від нього на ім’я Марія (нар. 1946)[13]. У подружжя народилось двоє дітей — син Максим (нар. 1965)[13] та донька Мар'яна (нар. 1972). Діти створили власні сім’ї, подарувавши батькам онуків[13]. Син не пережив батька, загинув 2009 року[14][15].

Творчість

Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії було перекладено на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови[16].

Нагороди та звання

• 1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона»
• 1983 — Державна премія СРСР
• 16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами[17]
• 21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України[18]
• 19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії[19]
• 19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України»[20]
• 2 вересня 2011 — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.[21]
• 17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність[22]
• 2016 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».[23]
• 6 березня 2017 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вшанування пам'яті

Вулиця Івана Драча у містах Івано-Франківськ, Ізмаїл, Київ, Ковель.

Творча бібліографія

Літературна творчість

Поезії

• Соняшник (1962).
• Протуберанці серця (1965).
• Дихаю Леніним (1965).
• Балади буднів (1967).
• Поезії (1967).
• До джерел (1972).
• Корінь і крона (1974).
• Київське небо (1976).
• Дума про вчителя (драматична поема, 1977).
• Сонячний фенікс (1978).
• Сонце і слово (1978).
• Американський зошит (1980).
• Січнева балада 1924 року (1980).
• Шабля і хустина (1981).
• Драматичні поеми (1982).
• Київський оберіг (1983).
• Соняшник (1985).
• Теліжинці (1985).
• Храм сонця (1988).
  • «Чорнобильська мадонна» (1988)
• Противні строфи (2004[24] / 2005[25]).

Інше

• Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
• Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
• Драч І. Ф. Політика (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997).
• Драч, І. Наближення [Текст]: поетичні переклади й статті / Іван Драч; упорядкування, вступ. ст. і комент. В. Брюґґена. — Х.: Фоліо, 2012. — 380 с.

Зібрання творів

• Вибрані твори. — Т. 1–2. — К., 1986.
• Твори у 3 томах. Київ: Фенікс. 2010[26]
  • Т. 1 : Вірші та поеми // [передм. І. Дзюби ; післямова Д. Павличка ; іл. В. Перевальського], 2010. 335 с.
  • Т. 2 : Кіноповісті // [передм. Юрія Іллєнка], 2010. 388 с.
  • Т. 3 : Статті та есеї // [передм. В . Брюґґена ; післямова М. Жулинського], 2010. 541 с.

Переклади іншими мовами

Твори Драча було перекладено багатьма мовами:[27][28]

Російською

• Иван Драч. Протуберанцы сердца: стихи, поэма ["Вишневый ветер"]. Авторизованый перевод с украинского: М. Максимова, В. Карпенко. Москва: Советский писатель. 1966. 90 ст.
• Иван Драч. На дне росы: стихи. Авторизованый перевод с украинского: Лев Смирнов. Москва: Молодая гвардия. 1976. 96 ст.
• Иван Драч. Солнечный гром: Стихи. Перевод с украинского: ?. Москва: Художественная литература. 1977. 204 ст.
• Иван Драч. Зеленые врата: Стихи. Перевод с украинского: ? ; жудожник: Н. В. Фадеева. Москва: Советский писатель. 1980. 144 ст. (передрук у 1986 році)
• Иван Драч. Подсолнух: Стихотворения. Перевод с украинского: ?; Предисловие: Борис Олейник. Москва: Молодая гвардия. 1983. 124 ст.
• Иван Драч. Американская тетрадь: стихи, траматическая поема. Авторизованый перевод с украинского: Юрий Меженко. Москва: Советский писатель. 1984. 182 ст.
• Иван Драч. Избранное. Перевод с украинского: ?; предисловие: Левон Мкртчан. Москва: Художественная литература. 1987. 397 ст.
• Иван Драч. Духовный меч: литературно-критические статьи и эссе. Авторизованый перевод с украинского: Е. К. Дейч, Л. С. Танюк. Москва: Советский писатель. 1988. 366 ст.
• Иван Драч. Слово.[29] Перевод с украинского: ?. Київ: Либідь. 2009. 448 ст. ISBN 978-966-06-0547-3

Білоруською

• Іван Драч. Мелодыя каліны: паэзія. З укр. пер. і ўступ. артыкул: Рыгор Барадулін. Мінск: Мастацкая літаратура. 1981. 142 ст.

Кінематографічна творчість

Автор сценаріїв фільмів:

• «Криниця для спраглих» (1964),
• «Камінний хрест» (1968),
• «Іду до тебе» (1971),
• «Пропала грамота» (1972),
• «Дід лівого крайнього» (1974),
• «І в звуках пам'ять відгукнеться...» (1986),
• мультфільму «Крила»,
• «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983),
• «Мама, рідна, любима...» (1986, у співавт.),
• «Зона» (1988, у співавт.),
• «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.),
• «Таємниця Чингісхана» (2002, у співавт.) тощо.

Автор спогадів про С. Параджанова «Трагічна квітка» (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолював Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе.

І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).

Збірки кіноповістей та сценаріїв

• Драч, І. Іду до тебе [Текст]: кіноповісті / Іван Драч. — К.: Радянський письменник, 1970. — 182 с.
• Драч, І. Криниця для спраглих. Кіно [Текст] / Іван Драч; упоряд. І. Рябчий; передм., фільмогр. С. Тримбача; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Х.: Фоліо, 2017. — 589 с.

Додаткова література

Статті в енциклопедіях, довідниках

• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 134—135.
• Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 101.
• Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 467.
• Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 77.
• Жулинський М. Г. Драч Іван Федорович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 108—109.
• Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 226.
• Письменники України. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 83-84.
• Хто є хто в українській політиці. — Випуск 3. — К., 1996. — С. 91.
• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 220—221.
• Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 150—154.
• Абліцов В. Г. Драч Іван Федорович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 461.
• УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — 2006. — С. 412.
• Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.54;
• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.132;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.447;
• Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного руху України за перебудову. К.: 2000; С. 496.

Книги про життя, творчість

• Ільницький М. Іван Драч. — К., 1986.
• Ткаченко А. О. Іван Драч. — К., 1988.
• Ковтун В. Іван Драч: Спроба портрета українського політика, — К., 1998.
• Ткаченко А. Іван Драч — поет, кінодраматург, політик. — К., 2000.

Статті, передмови до книг

• Новиченко Леонід. Іван Драч — новобранець поезії // Драч І. Соняшник. — К., 1962.
• Іванисенко В. На відстані серця // Драч І. Поезії. — К., 1967.
• Острик Михайло. Жива, гаряча поезія // Проблеми. Жанри. Майстерність: Літературно-критичні статті. — Випуск 1. — К., 1976. — С. 203—210.
• В сузір'ї лауреатів // Україна. — 1983. — 4 грудня (№ 49). — С. 5.
• Шевчук Валерій. Дерево поезії Івана Драча // Україна. — 1986. — 12 жовтня (№ 41). — С. 6—7.
• Деревич П. Поету і громадянину // Прапор Жовтня. — 1988. — 1 листопада. — С. 3.
• Ткаченко Анатолій. Кіномуза Івана Драча (Замість ювілейного панегірика) // Українське слово. — 1996. — 17 жовтня. — С. 6.
• Ільницький Микола. «Сприймати світ до всіх його глибин» / М. Ільницький // Дивослово. — 2006. — № 10. — С. 43-47; № 11. — С. 55-57.
• Бурбан В. Крила Івана Драча // Культура і життя. — 2006. — 1 листопада. — С. 1.
• Дзюба Іван. «Народжуйте себе допоки світу…» // Драч, І. Берло [Текст]: книга поезій. — К.: Грамота, 2007. — С. 5-26.
• Витвицький, Володимир. Високе небо Драчевого слова [Архівовано 23 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / В. Витвицький // Голос України. — 2010. — 13 листопада. — С. 7.
• Брюґґен Володимир. Література і час // Наближення [Текст]: поетичні переклади й статті / Іван Драч. — Х.: Фоліо, 2012. — С. 4-15.
• «Ти побудь, малий, хоча б поетом… [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]» [разом з останньою передмовою Івана Драча «Таїна Андрія»] // Голос України. — 2021. — 19 жовтня. — С. 13.
• Ткаченко Анатолій. «На рівні божих партитур…» // Драч, І. Крила [Текст]: поезії 1980—1990 років / Іван Драч; упоряд. І. Рябчій; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Х.: Фоліо, 2016. — С. 3-44.
• Тримбач Сергій. Іван Драч як кінематограф // Драч, І. Криниця для спраглих. Кіно [Текст] / Іван Драч; упоряд. І. Рябчий; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Х.: Фоліо, 2017. — С. 3-12.
• Філіпчук Георгій. «Перекладаючи» Дію Івана Драча [Архівовано 23 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Г. Філіпчук // Слово Просвіти. — 2018. — 28 червня. — С. 3-4.
• Жулинський Микола. Ось і закотилося сонце смутку Івана Драча [Архівовано 23 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти. — 2018. — 28 червня. — С. 6.
• Ветрова, Алина. Его позвали с собой. О чём жалел и чем гордился Иван Драч [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / А. Ветрова // Аргументы и факты в Украине. — 2018. — № 26. — С. 19.

Примітки

1. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
2. Енциклопедія Брокгауз
   d:Track:Q237227
3. The Fine Art Archive — 2003.
   d:Track:Q10855166
4. Українські національні новини
   d:Track:Q20097095
5. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
6. Біографія Івана Драча // Онлайн бібліотека
7. Помер Іван Драч. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». 19 червня 2018. Архів оригіналу за 19 червня 2018.
8. Помер український поет і політик Іван Драч. «День». 19 червня 2018. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 19 червня 2018.
9. Nomination%20Literature%201967%2060-0. NobelPrize.org (амер.). 1 квітня 2020. Процитовано 28 березня 2023.
10. Мокрик, Радомир (2023). Бунт проти імперії: українські шістдесятники. А-ба-ба-га-ла-ма-га. с. 152—158. ISBN 978-617-585-249-1.
11. Бажан О. Проблеми взаємовідносин партійно-радянського керівництва і літературно-мистецької інтелігенції в 1960-80 рр. // Краєзнавство. — 2000. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 1 липня 2012.
12. Журнал перець 1976 08. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 5 квітня 2021.
13. Чем запомнился и каким был Иван Драч. Биография // glavred, 19 июня 2018, 14:18
14. Як загинув син Івана Драча // unian, 10:59, 23.07.09
15. Драч: Коли я почав дошукуватися до причин смерті сина, на мене наїхала машина, а потім підійшов амбал із ножем // інтерв'ю Дмитру Гордону, gordonua, 6 липня, 2017 21.00
16. Іван Драч. Біографія. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 20 червня 2012.
17. Указ Президента України № 952/96 від 16 жовтня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“»
18. Указ Президента України № 697/2001 від 21 серпня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ»
19. Указ Президента України № 705/2006 від 19 серпня 2006 року «Про присвоєння І. Драчу звання Герой України»
20. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 листопада 2012. Процитовано 23 серпня 2011.
21. Почесні професори та доктори. Архів оригіналу за 19 липня 2017. Процитовано 17 серпня 2019.
22. Указ Президента України № 982/2011 від 17 жовтня 2011 року «Про нагородження І.Драча орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 19 жовтня 2011. Процитовано 17 жовтня 2011.
23. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
24. Каталог [Архівовано 16 січня 2016 у Wayback Machine.]. Наукова бібліотека ім. М. Максимовича.
25. Каталог [Архівовано 16 січня 2016 у Wayback Machine.]. Наукова бібліотека ім. М. Максимовича.
26. Перелік документів до книжкової виставки до 80 — річчя від дня народження І. Ф. Драча (1936), українського поета, громадського діяча, Героя України // НПБУ, 2016
27. Видання в перекладах іноземними мовами // Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. / ДЗ «Нац. парлам. б-ка України» ; упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар ; авт. нарису Л. Б. Тарнашинська. — К. : Основа, 2011. 516 стор.: с. 247—263 ISBN 978-966-2044-57 (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14)
28. Видання російською мовою // Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. / ДЗ «Нац. парлам. б-ка України» ; упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар ; авт. нарису Л. Б. Тарнашинська. — К. : Основа, 2011. 516 стор.: с. 221—247. ISBN 978-966-2044-57 (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14)
29. прим.: До книги «Слово» увійшли вірші, поеми, кіносценарії та публіцистика Івана Драча різних років у перекладах на російську мову.

Посилання

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Зміст творів Івана Драча [Архівовано 6 грудня 2007 у Wayback Machine.]
• Почесні імена України — еліта держави II. Видавництво Логос Україна [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Іван Драч — народний депутат України
• Іван Федорович Драч: біографія
• Драч Іван: життя та творчість [Архівовано 21 грудня 2012 у Wayback Machine.]
• Іван Драч: «Я прийшов знайти, а не шукати…» (інтерв'ю)
• Поезія Івана Драча [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Іван Драч: Не простиш — ні з ким і поговорити буде (Інтерв'ю до 75-ліття поета.). Україна молода. 14-15 жовтня 2011 року [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Бути поетом і громадянином. До 80-річчя від дня народження І. Драча (1936) // Дати і події [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.], 2016, друге півріччя : календар знамен. дат № 2 (8) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 90-94.
• Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] / упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар; авт. нарису Л. Б. Тарнашинська; ДЗ «НПБУ». — Київ: Основа, 2011.– 516, [16] с.: іл. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14).
• Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. / М-во культури України, Держ. закл. «Нац. парлам. б-ка України» ; авт. вступ. ст.: С. В. Тримбач, В. Г. Ковтун ; упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар ; наук. ред. В. О. Кононенко. — Київ: Основа, 2011. — 514, 1 с. : іл., 8 арк. фот. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14). [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• https://www.perets.org.ua/Журнал_перець_1986_19/?page=3 [Архівовано 28 квітня 2021 у Wayback Machine.]

Попередник Посада заснована

1-й голова Народного Руху України 10 вересня 1989 — 28 лютого 1992 (співголова 28 лютого 1992 — 4 грудня 1992)

Наступник Чорновіл Вячеслав Максимович

Україна   Біографії   Українська література   Література   Книги