У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Боцюрків .
Богдан-Ростислав Боцюрків (англ. Bohdan Bociurkiw [ 4] , 2 вересня 1925 , м. Бучач , нині Тернопільська область — 1 жовтня 1998 , Оттава ) — канадський історик, політолог, громадський діяч українського походження. Син Іларіона , батько Михайла і Романа Боцюрківих .
Життєпис
Народився 2 вересня 1925 року в сім'ї українського правника і громадського діяча, доктора Іларіона Боцюрківа у м. Бучач , нині Тернопільська область , Україна (тоді Бучацький повіт (ЗУНР) [ 5] ).
Закінчив народну школу імені Маркіяна Шашкевича , Львівську українську академічну гімназію . У 1940—1941 роках вивчав образотворче мистецтво і археологію у Франкфуртському університеті .
Під час Другої світової війни брав участь в українському національно-визвольному русі, за що був заарештований гестапо , а потім ув'язнений у концтаборі Флоссенбюрґ . Редагує журнал «Юнак» (Львів , 1943—1944), газету «Наш шлях» (Західна Німеччина , 1945).
Від 1947 р. — в Канаді , де згодом продовжує навчання: спочатку — в Манітобському університеті (бакалавр — 1952, магістр — 1954), потім — у Чиказькому (доктор — 1961).
У 1956—1969 роках — професор Альбертського університету . 1969—1992 — співзасновник та заступник директора Карлтонського університету (Оттава ), від 1969 до 1972 — співзасновник і директор Інституту радянських і східноєвропейських досліджень цього університету. 1979—1982 рр. — співзасновник і заступник директора Канадського інституту українських студій (КІУС)у університету Альберти.
Листопад 1967 — учасник I світового конгресу вільних українців у Нью-Йорку . 1967—1969 роки — керівник осередку НТШ в Західній Канаді . 1972 року Богдан-Ростислав став дійсним членом НТШ, від грудня 1988 р. — заступник голови історико-філософської секції НТШ в Канаді. Член українських націоналістичних об'єднань у США.
Від 1973 до 1979 року — член Дорадчого комітету з канадських етнічних студій при державному департаменті Канади. Був дорадником Держ. департаменту та Конгресу США . Радник кількох міністрів Канади в справах багатокультурності.
Член-засновник Брюссельського міжнародного комітету захисту прав людини, голова і член ради Міжнародних Сахаровських слухань, директор Центру свободи совісті Дому свободи[ 6] .
Помер 1 жовтня 1998 року в м. Оттава . Похований в м. Едмонтоні .
Відзнаки
Лауреат премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів за 1996 рік.
Наукові доробки
Співробітник редакції Енциклопедії Українознавства , член редколегій журналів «Гарвардські Українські студії» (1978—1998), «Слов'янський огляд» (1981—1983) та ін.
Автор праць з питань прав людини, дисидентського руху, релігійної політики в СРСР. Зокрема, Наука великих роковин 22 січня [Архівовано 18 лютого 2015 у Wayback Machine .] . — Вінніпег : Новий Шлях , 1962. — 17 с.
Примітки
Джерела
Посилання
1981 —
Барка · 1982 —
Стус ,
Субтельний · 1983 —
Андієвська ,
Гордон · 1984 —
Коломиєць ,
Ласло-Куцюк · 1985 —
Лавріненко ,
Сондерс · 1986 —
Лівицька-Холодна ,
Кравченко · 1987 —
Плющ ,
Конквест · 1988 —
Костюк ,
Шевельов ,
Химка · 1989 —
Костенко ,
Богачевська-Хом'як · 1990 —
Шевчук ,
Дзюба · 1991 —
Драч ,
Бжезинський · 1992 —
Дрозд ,
Брайчевський ,
Літературна Україна · 1993 —
Вінграновський ,
Дашкевич ,
Жулинський · 1994 —
Гуцало ,
Апанович · 1995 —
Федорів ,
Брюховецький ,
Коцюбинська · 1996 —
Мушкетик ,
Логвин ,
Боцюрків · 1997 —
Калинець ,
Степовик · 1998 —
Луцький ,
Барабаш · 1999 —
Шевченко · 2000 —
Бадзьо · 2001 —
Шпорлюк ,
Хемм ,
Андрухович · 2002 —
Ісаєвич ,
Гусейнов ,
Шаповал · 2003 —
Іваничук ,
Рябчук · 2004 —
Павличко ,
Содомора · 2006 —
Ґудзяк · 2007 —
Грицак · 2008 —
Джуль ,
Грабович · 2009 —
Забужко ,
Винар · 2010 —
Бердиховська ,
Гнатюк · 2011 —
Кульчицький ,
Ґраціозі · 2012 —
Сисин ,
Когут · 2013 —
Фінберг · 2014 —
Снайдер · 2015 —
Плохій · 2016 —
Прах · 2017 —
Епплбом · 2018 —
Щербак · 2019 —
Мотиль · 2020 —
Свобода