Народився 3 жовтня 1899 року у с. Микитинці на Хмельниччині, в сім'ї робітника. У 1910 році разом з батьками переїхав до Одеси, де в 1917 р. закінчив ремісничу школу. Працював у майстернях, на хімічному і рафінадному заводах, тут прилучився до революційної боротьби. Якийсь час працював відповідальним секретарем селянської газети «Більшовик», редактором балтської повітової газети «Червоне село».
Крім художніх творів перу К. Гордієнка належить також кілька книжок-спогадів, роздумів про літературу, народні характери, мову («Лінія пера» (1932), «Слово про слово» (1964), «Рясне слово» (1978)).
Помер К. О. Гордієнко 18 грудня 1993 року в Харкові. Похований там же (кладовище № 2).[2]
Кость Гордієнко, добрий знавець народної мови, писав:
Таке враження, що загрожує нам і в побуті, і в літературі не так архаїзація мови, як канцеляризація. Хіба ми не помічаємо, як добірне народне слово гнітять канцелярські бур'яни? Де ви знайдете такого голову колгоспу, який би, приміром, сказав просто: "Кури добре несуться". Цього не може бути. Він неодмінно мовить: "Кури вступили в період інтенсивної носки яєць"...
Щоб наочно показати читачеві, які є канцелярські штампи і в публікаціях газет, і навіть у художніх творах, Кость Гордієнко склав маленьку «новелу»:
Галина перебувала в колективі на гарному рахунку.
Вона домагалася успіху шляхом сумлінної праці.
Хоч на початку з нею і не хотіли рахуватися.
Це їй коштувало чималих зусиль.
Трудова наполегливість викликається заінтересованістю дівчини у збільшенні виходу продукції.
І цього ніяк не можна скинути з рахівниці.
Збоку вона виглядала цілком щасливою.
Спочатку вона лише намацувала новий стиль у роботі, а згодом розгорнула свою діяльність.
У кінцевому рахунку вона перемогла.
Ім'я Костя Гордієнка присвоєно муніципальній премії (м. Харків) за найкращий прозовий твір року. А до 110-ї річниці визнаного майстра української прози відбулися ювілейні вечори в обласній організації «Просвіта» та в Літературному музеї міста.
.svg){kind=small}
