Пролітаючи над гніздом зозулі (фільм)
«Проліта́ючи над гніздо́м зозу́лі» (англ. One Flew Over the Cuckoo's Nest — дослівно: «Політ над зозулиним гніздом») — американський культовий фільм Мілоша Формана. Екранізація роману «Над зозулиним гніздом» Кена Кізі (Ken Kesey). Прем'єра відбулася 19 листопада 1975 року. За увесь час існування премії «Оскар» фільм став другим з трьох фільмів, які завоювали її у всіх п'яти головних номінаціях. Дотепер це вдалося тільки фільмові «Це сталося якось вночі» (1934). Після цих двох фільмів лише один зміг повторити це досягнення — «Мовчання ягнят» (1991). Фільм «Пролітаючи над гніздом зозулі» здобув нагороди як найкращий фільм, за найкращу режисуру, найкращих актора та акторку у головних ролях, найкращий адаптований сценарій, а також завоював 11 номінацій і 28 інших нагород, зокрема кілька Золотих глобусів та премій БАФТА. Станом на 1 березня 2024 року фільм займає 18-ту позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb. СюжетЗлочинець Рендл Патрік Макмерфі (Джек Ніколсон) потрапляє до в'язниці на невеликий термін. Щоб відпочити від тюремної праці, він симулює божевілля й потрапляє до психіатричної клініки на обстеження. Вільний духом, оригінальний, з гарячою кров'ю в жилах і гострий на язик бунтар, здається, насолоджується свободою в компанії психів і сподівається провести так увесь залишок свого ув'язнення. Але поступово він розуміє, якими невільними є пацієнти клініки та як їх пригнічує старша медсестра Мілдред Ретчед (Луїза Флетчер), що встановила у відділенні суворий розпорядок і неухильно вимагає його дотримання. Це спричиняє внутрішній протест у Макмерфі й він починає «лікувати» пацієнтів по-своєму: спочатку він грає з ними в карти й баскетбол, а потім без дозволу вивозить їх катером на риболовлю. Між Ретчед і Макмерфі починається боротьба за думки й серця пацієнтів. Макмерфі дізнається, що багато пацієнтів перебувають у лікарні з власної волі (у той час, як він сам — на примусовому лікуванні) й не може з цим змиритися. Він намагається показати їм переваги вільного життя й самостійності. Водночас деспотична сестра Ретчед починає «закручувати гайки» й указувати пацієнтам на їхню нікчемність і залежність. Але Макмерфі поступово бере гору в цій дуелі. Щоб закріпити свою перемогу, він вирішує влаштувати у відділенні вечірку з алкоголем і дівчатами, а потім утекти. Підкупивши санітара, він проводить у лікарню знайомих дівчат легкої поведінки, які приносять спиртні напої. Гулянка вдалася на славу, але перед самою втечею Рендл просить одну з дівчат покохатися з одним молодим і надзвичайно сором'язливим пацієнтом, (можливо, позбавити його невинності), до якого він відчував особливу прихильність. Тим часом п'яний Макмерфі засинає (хоча вікно з ґратами вже відкрито і залишається лише вилізти назовні), і втеча не вдається. А зранку приходить медсестра Ретчед і, побачивши всюди хаос і безлад, лютує. Заставши молодого пацієнта з повією, вона починає докоряти йому, знаючи про його психічну нестабільність, погрожуючи розповісти про те, що трапилося, матері пацієнта, яка є її давньою подругою. Він не може знести її докорів, навісніє, санітари ведуть його до окремої палати, де він, залишившись сам, накладає на себе руки. Побачивши це, Макмерфі шаленіє й накидається на Ретчед, щоб її задушити. Його відтягують, визнають агресивним божевільним і піддають лоботомії. У кінцевій сцені фільму величезний пацієнт-індіанець на прізвисько «Вождь» (Вілл Семпсон), що також планував утекти з головним героєм, зглянувшись над волелюбним Макмерфі, який після «лікування» перетворився на «рослину», вбиває його, задушивши подушкою, а потім сам тікає на волю, здійснивши Макмерфієву мрію. У ролях
Номінації та нагороди[2]
ПриміткиПосилання
|