|
Вестсайдська історія (фільм, 1961)
«Вестсайдська історія» (англ. West Side Story) — кінофільм режисерів Роберта Вайза і Джерома Роббінса, знятий у 1961 році.[2] Кіноверсія однойменного бродвейського мюзиклу 1957 року, створеного нащадками єврейських емігрантів з Рівного — композитором Леонардом Бернстайном і автором пісень Стівеном Сондхаймом. За версією Американського інституту кінематографії, цей фільм посідає друге місце у списку найкращих мюзиклів усіх часів. Зокрема, стрічка була пропущена радянською цензурою та була допущена до прокату в СРСР. Сюжет
В основу сценарію покладена класична п'єса Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта», тільки перенесена в Нью-Йорк XX ст., у часи панування банд у кварталі Вест Сайд. По один бік опиняється Марія, пуерториканка-емігрантка, по інший — Тоні, який входить до банди білих італійців. Відмінностей від оригіналу мало. Класичні сцени майже повторені, тільки перенесені у нью-йоркську натуру. Перша зустріч Ромео і Джульєтти на балу, зустріч Марії й Антонія (Тоні) відбулась на танцях, у п'єсі ворогують родини Монтеккі та Капулетті, у фільмі ворогують дві банди, що стали тимчасовими родинами для небезпечної молоді, сцена в саду замінена у фільмі на сцену на вулиці страшного мегаполіса, а мармурові сходи італійського палацу на потворні металеві сходи бідняцького кварталу. Порожнеча місцевих білих непримиренна з емігрантами пуерториканцями й має джерела у давній традиції расизму в американському суспільстві. Марія за фільмом відповідає Джульєтті, Тоні — аналог Ромео, а ченця Лоренцо нагадує власною роллю бармен Док. Наприкінці історії гине лише Тоні, що першим у банді усвідомив безглуздя ворожнечі та намагався примирити ворогуючий натовп. Його прозріння розцінили як слабкодухість, зраду своєї банди й покарали смертю. Динамічні події фільму переривають майже опереткові й повільні за ритмом арії (саундтреки), що стали хітами. Власну роль у кінострічці відіграють енергійні й майже дискотечні танці, котрі продовжують лінію образливого протистояння двох банд, небезпечного змагання і демонстрації загроз. Це виглядало шокуюче для прихильників танців у радянських стрічках, де танці були втіленням балетної ввічливості та шляхетності. Шляхетність у танцях «Вестсайдської історії» відкинута геть, хоча над професіоналізмом виконання масових танців у фільмі попрацювали відмінно. Суворість подій підкреслила і спроба зґвалтувати беззахисну Аніту білими американцями як покарання за приналежність до пуерториканців. Після спроби зґвалтування не приваблюють ні білі американці, ні бандиткуваті пуерториканці, ні холодні стосунки батьків (алкоголіків і невдах) з подорослішалими дітьми. Це переводило драматичну кінострічку у розряд фільмів з антигероями. Наприкінці фільму обидві банди повільно виносять померлого Тоні, що було поступкою хепі-енду та ілюзії примирення. Але у примирення двох банд не віриться. Смерть пересічної особи перестала бути важливою подією у містах, а сама смерть нічому не навчає натовп. Трагічна історія приречена на повтори. У ролях
Зйомки фільмуФільм знімали на Мангеттені, в районі 61-ї та 110-й вулиці. У той час там був квартал нетрів, який був виселений і призначений до знесення. Перед тим як знести даний квартал, там були зроблені зйомки фільму. Нині квартал знесено, і на його місці побудовано Лінкольн-центр. Нагороди та номінаціїНагороди
Вперше в історії премії «Оскар» режисерська нагорода була розділена між двома людьми.
Номінації
СаундтрекМузику до фільму написав композитор Леонард Бернстайн (англ. Leonard Bernstein) у співавторстві зі Стівеном Сондхейма (англ. Stephen Sondheim). Саундтреки:
Також:
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
