Коссак Григорій Йосипович

Григорій Коссак
 Отаман (майор),
 Полковник УГА
Загальна інформація
Народження7 березня 1882(1882-03-07)
Дрогобич, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть3 березня 1939(1939-03-03) (56 років)
Москва, СРСР СРСР
ПохованняТобольськ
ГромадянствоЗУНР ЗУНР
Військова служба
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Вид ЗСЗбройні сили Австро-Угорщини Збройні сили Австро-Угорщини
 УСС
 УГА
Війни / битвиПерша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919
Нагороди та відзнаки
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

Ко́ссак Григорій Йосипович (Гриць, 7 березня 1882, м. Дрогобич, Львівська область — 3 березня 1939, Москва) — командант УСС, полковник, Начальний командант УГА. Брат Івана та Василя Коссаків. Жертва сталінського терору.

Життєпис

На чолі УСС
Офіцери 3-го корпусу УГА. Сидять зліва направо: (другий) Мирон Тарнавський, Володимир Генбачів, Григорій Коссак, Карл Долежал

Народився у Дрогобичі в родині Коссаків гербу Кос[1]. Закінчив учительську семінарію. До 1908 року вчителював у Бережанах,[2] зокрема, якийсь час працював у Бережанській народній школі,[3] керував Бережанською філією товариства «Сокіл».[4] До 1914 року працював вчителем в Ясениці поблизу Дрогобича, брав активну участь у роботі товариства «Січових Стрільців» на Дрогобиччині.

У Легіоні УСС

На початку першої світової війни був мобілізований до австрійського війська. Згодом відкликаний з діючої армії на прохання «Бойової Управи УСС» для формування УСС. 3 серпня 1914 року Коссак призначений отаманом другого куреня Легіону Українських Січових Стрільців.

В січні-березні 1915 року — виконував обов'язки команданта полку УСС, а з 22 серпня 1915 року до 16 березня 1916 року — командант Першого полку УСС. У 1918 році  — командант Вишколу Українських Січових Стрільців.[5][6]

В УГА

5-9 листопада 1918 — командуючий українськими військами у Львові. В 1917—1918 — заступник командира, а згодом командир Вишколу УСС.

У грудні 1918 полковник Коссак очолив Південні групи українсько-польського фронту — хирівська, рудківська, щирецька, крукеницька, наварійська та інші становили основу з'єднання «Південь», що захищало українську територію південніше залізничної колії Львів — Городок — Судова Вишня — Перемишль та східніше лінії від Перемишля до Нижанкович — Хирова — Сянок на південь. На часі українсько-польської війни 1918—1919 років, наприкінці 1918 року очолив Третій Корпус УГА, згодом — тилові служби УГА.

На початку 1920-х років перебував у таборі для інтернованих у м. Ліберець (Чехословаччина). Згодом перебував на еміграції в Австрії та на Закарпатті.

Еміграція до УСРР і загибель

Григорій Коссак 1939

У 1924 році переїхав до УСРР, викладав українознавство в школі червоних старшин у Харкові. Від 1931 року — військовий керівник Дніпропетровського хімічного інституту.

У 1931 році Коссак разом з братом Василем[2] та відомими українськими політичними і військовими діячами періоду українських національне визвольних змагань 1917-21 Іваном Лизанівським, Миколою Шрагом, Павлом Христюком, Всеволодом Голубовичем, Василем Мазуренком та іншими був заарештований органами НКВС. Звинувачений у приналежності до підпільної терористичної організації «Українського Національного Центру». Був засуджений на 5 років ув'язнення. Спочатку відбував покарання на Соловках, наприкінці 1933 року переведений до Малого Ірбіту на Уралі. Після звільнення у 1937 році мешкав у Москві, викладав німецьку мову на фабриці. У 1938 році заарештований вдруге.

2 березня 1939 року Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Г. Коссака до страти і наступного дня він був розстріляний.

Посмертно реабілітований 1989 року.

Вшанування пам'яті

Примітки

  1. Дещо про походження Юліяна Коссака. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
  2. а б М. Кравчук, Б. Трофим'як. Коссак Григорій Йосипович… — С. 192.
  3. Товариство "Взаємна Поміч Українців Учителів // Бережанська Земля: Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 123.
  4. Там само. — С. 163.
  5. Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
  6. «Бучач і Бучаччина» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2015. Процитовано 26 листопада 2015.

Джерела

Посилання