Працював інженером, начальником дистанції Куп'янськПівденної залізниці, у 1916 — серпні 1917 р. — начальником відділу водних, шосейних, ґрунтових шляхів Румунського фронту. У квітні 1917 року від імені Одеської управлінської громади надіслав петицію керівництву Тимчасового уряду з вимогою надання Україні територіальної автономії.
Належав до Одеської української громади. У Генеральному Секретаріаті — секретар шляхів (з 27 липня1917 року), секретар торгу і промисловості (з листопада 1917 року).
За участь у викраденні банкіра А. Доброго29 квітня був заарештований німцями і до 16 грудня1918 року перебував у Лук'янівській в'язниці. 25 липня 1918 у німецькому військово-польовому суді закінчено розгляд справи колишніх міністрів УЦР В. Голубовича і О. Жуковського та урядовців Ю. Гаєвського, П. Богацького, М. Осипова і І. Красовського, яких було звинувачено в участі в арешті банкіра Доброго. Прокурор запропонував покарати О.Жуковського на 2 р. і 6 місяців ув'язнення, В. Голубовича — на 2 роки, М. Осипова — на 1 рік і 6 місяців, П. Богацького, Ю. Гаєвського і І. Красовського на 1 рік тюрми.
11 серпня1920 р. у м. Кам'янці-Подільському під час засідання губернської ради народного господарства заарештований Особливим відділом 14-ї армії, 22-29 травня 1921 засуджений на процесі українських есерів — членів Центральної Ради, звинувачених у злочинах проти робітників і селян: опорі встановленню радянської влади в Україні, до десяти років ув'язнення в концентраційному таборі, а зважаючи на амністію ВУЦВК — до п'яти років, але амністований у грудні 1921 року із зобов'язанням щотижня приходити на реєстрацію до міліції.
Якийсь час він поневірявся, не мав роботи. Нарешті став завідувачем відділу капітального будівництва, до 1931 року працював у відділі капітального будівництва Української Ради народного господарства.
1931 року засуджений у справі Українського національного центру. 7 лютого 1932 року колегія ОҐПУ СРСР зменшила строк покарання до шести років. З урахуванням попереднього ув'язнення влітку 1937 року строк закінчився. 2 червня НКВД порушило клопотання перед Президією ЦВК СРСР про продовження ув'язнення, — йому додали ще п'ять років. Помер у в'язниці Ярославля.
Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 83—84.
Бажан О. Г. Поділля в житті та діяльності Всеволода Голубовича // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження. — 1995. — С. 286—288.
Вирок Українській революції: «Справа ЦК УПСР»: Науково-документальне видання. Упорядники Тетяна Осташко, Сергій Кокін.-К.: Темпора, 2013—688 с.:іл. ISBN 978-617-569-138-0.
Всеволод Голубович: від інженера до прем'єр-міністра // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.
Всеволод Голубович // Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції [Текст] / Центр. держ. архів вищ. органів влади і упр. України, Ін-т історії України Нац. акад. наук України та ін.; [авт.-упоряд.: А. Когут, Р. Подкур, В. Скальський та ін.]. — Київ: К. І. С., 2018. — С. 41 — 52.
Голубович Всеволод Олександрович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.107-110
.svg){kind=small}
