Іванис Василь Миколайович

Василь Іванис
Василь Іванис
4-й (останній) Військовий Отаман Кубанського козачого війська
з березень 1920
Попередник:	Букретов Микола Адріанович
Наступник:	не відбулось офіційної передачі посади
Голова уряду Кубанської народної республіки
1920 — листопад 1920
Попередник:	Курганський Павло Іванович
Наступник:	посада фактично скасована
Міністр торгівлі і промисловості Кубанської народної республіки
1918 — 1918
Народження:	3 квітня 1888(1888-04-03) станиця Настасівська, Темрюцький відділ, Кубанська область
Смерть:	28 вересня 1974(1974-09-28) (86 років) Оквілл, Галтон, Онтаріо, Канада
Поховання:	Український цвинтар святого Володимира
Національність:	Українець
Країна:	Російська імперія  Кубанська народна республіка  Чехословаччина  Канада
Військова служба
Приналежність:	Кубанська народна республіка
Звання:	Підпоручник (до 1917)
Командував:	Кубанське козацьке військо
Медіафайли у Вікісховищі

Василь Іванис (псевдонім О. Болотенко; 3 квітня 1888, станиця Настасівська, Темрюцький відділ, Кубанська область, Російська імперія — 28 вересня 1974, Оквілл, Онтаріо, Канада) — український економіст, інженер-технолог, історик, педагог, політичний та громадський діяч Кубані, офіцер РІА. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, член Українського історичного товариства, Української вільної академії наук (УВАН).

Біографія

1920 р. Праворуч від барона Петра Врангеля — В. Іванис

Могила Василя Іваниса на цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі, Канада

Народився в станиці Настасівська Кубанської області (нині Краснодарського краю, РФ). Початкову освіту здобув у 1896–1904 роках, коли проживав у кубанських станицях Настасівська, Полтавська, Слов'янська (нині м. Слов'янськ-на-Кубані в Краснодарському краї, РФ), які були заселені переважно українцями. Середньотехнічну освіту здобув у 1904–1908 роках у школі в Ростові-на-Дону. Продовжив навчання спочатку в Московському комерційному інституті, а згодом (1911–15 рр.) — у Донському політехнічному інституті в Новочеркаську.

У роки Першої світової війни у 1915 році відвідував прискорені курси в Михайлівській артилерійській школі в Петрограді, після закінчення яких був призначений офіцером на Кавказький фронт. Невдовзі скерований на військовий завод на Донщині, де працював інженером. 1918–1920 — член Кубанських рад, міністр торгівлі та промисловості, прем'єр Кубанського уряду.

У березні 1920 року (після складання булави і фактичної втечі отамана Букретова) деякий час виконував обов'язки військового отамана Кубанського козацького війська за посадою (як очільник Кубанського уряду)[1].

У 1920–1948 роках на еміграції в Чехословаччині, Польщі, Німеччині.

З 1927 року — професор Української господарської академії в Подєбрадах, з 1932 — професор Українського технічно-господарського інституту в Німеччині. Одночасно впродовж восьми років головував у Союзі інженерів емігрантів та був головним редактором часопису «Український інженер», що виходив у Подєбрадах у Чехословацькій Республіці. Співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві, який видав 2 його монографії.

З 1948 року проживав у Канаді. Викладав у вищих навчальних закладах, був інспектором українських шкіл у Східній Канаді, співпрацював із різними науковими та громадськими організаціями, займався науковою роботою. Заступник голови НТШ в Канаді.

Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.

Вшанування пам'яті

У місті Київ вулицю Миколи Матеюка перейменували на вулицю Василя Іваниса[2].

Праці

• Симон Петлюра Президент України (Торонто, 1952). [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Симон Петлюра — Президент України.— К.: Наукова думка, 1993.— 272 с., іл. ISBN 5-12-004111-6 (коштом Миколи Кушніренка, США).
• Родовід Л. М. Мосендза і його останні листи (Новий Ульм, 1961). [Архівовано 9 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Стежками життя. —Т. 1 — 5 (Новий Ульм-Донау, 1958—1962). [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Ще одна трагедія козаків (Доповідь на Канадійському пленумі НТШ в 1960 році) (Новий Ульм-Донау, 1961) [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.].
• «До проблеми Кавказу» (Новий Ульм, 1960). [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Боротьба Кубані за незалежність (Мюнхен, 1968). [Архівовано 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]

Примітки

1. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 26 липня 2021.
2. У процесі дерусифікації та декомунізації у столиці перейменовано ще десять міських об’єктів

Джерела та література

• О. О. Ковальчук. Іванис Василь Миколайович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 397. — ISBN 966-00-0610-1.
• В. К. Чумаченко. Іванис Василь Миколайович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
• інформація на Гуртом.com
• Енциклопедія Українознавства. — Львів, 1994. — Т. 3.
• Родная Кубань. — Місто, 1998. — Ч. 4. (рос.)
• Ренат ПОЛЬОВИЙ. Український патріот Кубані Василь Іванис. КУБАНСЬКА УКРАЇНА, — Київ, 2002, стор. 80 — 85. [Архівовано 6 квітня 2013 у Wayback Machine.]
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядкування В. А. Просалової.— Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Богуславський О. Іванис Василь // Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ — Запоріжжя, 2002. — С. 178.

Портал «Перша світова війна»   Портал «Біографії»