|
Кучабський Василь Васильович
Василь-Дмитро Васильович[2] (Васи́ль) Куча́бський (псевд. і крипт.: Бука, Яструб, Бой; 4 листопада 1895, с. Волиця, тепер у складі м. Пустомити, Львівська область — 28 червня 1971, Бланкенбург, НДР) — український історик, публіцист, політик, громадський і військовий діяч; учасник Першої світової війни у складі Українських січових стрільців, автор перших українських підручників з військової справи. Брат Володимира Кучабського — греко-католицького священика, письменника і редактора католицької преси. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка. Життєпис  БатькиБатько — Василь Дмитрович — обіймав посаду люстратора — урядника, який складав «люстрації» — відомості про якість земель, про господарські витрати й чистий прибуток державних маєтностей. Дана посада давала йому змогу матеріально забезпечувати родину, але в 1910 р. Василь Дмитрович раптово помер, і родина залишилася без годувальника.[3] ОсвітаЗдобував освіту у 1905—1913 роках в Українській академічній гімназії у Львові (закінчив з відзнакою[4]), продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету. У 1911 р. вступив до «Пласту», а в 1913 став активним учасником січово-стрілецького руху в Галичині; згодом — один з провідників «Мазепинського курсу мілітарного». Серед січових стрільцівНа початку Першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону Українських Січових стрільців. Спочатку був командантом чети в сотні Василя Дідушка, згодом — командантом сотні УСС (зокрема, у 1915—1916 рр. під час кровопролитних боїв з російськими військами під Болеховом і над Стрипою). За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу. Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В. Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі «Шляхи», брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису «Самохотник». На початку вересня 1916 сотні В. Кучабського і А. Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан. 21 вересня 1916 р. потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (нині: Волгоград). На початку січня 1918 р. у складі групи старшин він утік з табору й пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил української держави. У січні 1918 р. В. Кучабський вступив до Куреня січових стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом — другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС. У січні—лютому 1918 р. стрілецька сотня під його командуванням вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти більшовицьких військ. У 1918—1919 рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії генерала Денікіна. У 1919 р. Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення в Україну брав участь у боях на українсько-польському фронті у Галичині. У кінці 1919 в складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920 р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Української Військової Організації. У 1920 р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921 р. Степана Федака на Ю. Пілсудського та воєводу о. Грабського, Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув'язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24 рр. співредактор першого націоналістичного журналу «Заграва» (головний редактор — Д. Донцов). ЕміграціяУ грудні 1922 р. Василь Кучабський разом з Є.Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926 р. В.Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934 по 1939 викладав історію та літературу в гімназії м. Кіль. З 1938 року був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково-публіцистичній діяльності: був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в українських виданнях: «Літопис Червоної Калини», «Дзвони», «Мета», «Політика», «Записки Українського Наукового Товариства в Берліні», «Літопис політики, письменства і мистецтва» та інших. У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом «Братства українських класократів-монархістів-гетьманців» — саме тоді остаточно оформлювалася консервативна концепція вченого. У роки гітлерівської окупації Польщі Василь Кучабський був директором бібліотеки у Любліні. У 1945, після вступу радянських військ на територію Польщі, він зник безвісти. Довший час вважали, що він переїхав до Відня, де був заарештований СМЕРШем і згодом розстріляний у Львові. Але, як з'ясувалося лише 2007 року, родина Кучабських протягом усього повоєнного періоду мешкала у м. Бланкенбург, який тоді входив до складу сателіта СРСР — Німецької Демократичної Республіки. Завдяки доброму володінню німецькою мовою та знанню німецьких звичаїв їм весь той час удавалося приховувати своє українське походження. У Бланкенбургу Василь Кучабський і помер, там і похований[5]. Праці КучабськогоАвтор праць «Die West-Ukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahreen 1918-23» (нім., 1934), «Україна і Польща» (1933), «Січові Стрільці. Воєнно- історичний нарис» (1937), «Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р.» (1931), «Польська дипломатія і східно-галицьке питання на Паризькій мирній конференції в 1919 р.» (1931), «Значення ідей В'ячеслава Липинського» (1935), «Симон Петлюра в світлі історії» (1936).
Примітки
Джерела та література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
