Біличі (Київ)
Бі́личі — історична місцевість, селище і житловий масив міста Києва. Розташовані між проспектами Берестейським, Академіка Палладіна, вулицею Академіка Булаховського і лісом. ІсторіяСело Біличі  Вперше згадане 1160 року як поселення Буличі. Назва від імені Булич. За іншою версією, назва поселення пов'язана з арабським словом بلوط (булуч) — «дубовий гай»: поблизу Біличів протікає річка Борщагівка (притока Ірпіня), обабіч берегів якої тягнувся дубовий ліс. Під сучасною назвою — з XVI століття. В XVIII століття належали Києво-Печерській лаврі. З утворенням Київської губернії (1797 рік), Біличі увійшли до складу Білогородської волості Київського повіту і губернії, з 1828 року — до Петропавлівсько-Борщагівської волості, пізніше — знову до Білогородської волості. Після секуляризації церковних земель 1786 року селяни с. Біличі потрапили до категорії казенних, тобто державних селян і сплачували державі податок та оброк у розмірі 3 крб. 53 коп. з душі на рік. Місцева парафіяльна церква св. Іоанна Предтечі розташовувалася поблизу перехрестя Осінньої та Бучанської вулиць[1], на військовій карті 1930-х років — місцезнаходження церкви позначене поблизу перехрестя сучасних вулиць Чорнобильської та Академіка Єфремова[2]. У 1932–1933 роках під час штучного Голодомору загинуло 250 мешканців села Біличі. Перше включення Біличів до Києва відбулося в жовтні 1923 року. У зв'язку з частими реформами, статус села постійно змінювався. У 1923–1927 роках село входило до Будаївського, а в 1927–1930 роках — до Київського району Київської округи. У 1930–1937 роках с. Біличі входило до Київської приміської смуги з безпосереднім підпорядкуванням міськраді, воно було центром Білицької сільради. У 1937–1966 роках Біличі входили до Києво-Святошинського району Київської області. Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Іоанна Предтечі с. Біличі (приписні сс.* Романовка з ц. св. Георгія, хут. Стоянка, Любка, Дегтяри, Галагани) XVIII ст. — Київського повіту Київського нам., з 1797 р. Київського пов. Київської губ.; XIX ст. — Білогородської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України[3]. Дерев'яна церква Зачаття Іоана Предтечі була збудована у 1797 році коштом київського купця Івана Долинного. 1852 року її відремонтували, тоді ж спорудили нову дерев'яну дзвіницю. Згідно з малюнком Домініка П'єра Де ля Фліза (1850-ті), це був тричастковий одноголовий барочний храм, увінчаний високим куполом з двома заломами та грушоподібним ліхтариком. У 1930-ті роки храм був закритий за розпорядженням радянської влади та відновив свою діяльність під час німецької окупації. Храм розташовувався на місці нинішньої автостоянки біля школи № 55 на Осінній вулиці. У 1950-х роках був остаточно закритий та знесений. З 2006 року збудований на новому місці за адресою: Чорнобильська вулиця, 15-А. Топонімія села БіличіПоділялося на такі кутки: Босьонки, Вовки, Ґалаґани, Деркачі, Мовчуни, Сажалки, Сивані, Хайли, Фузики, Цундарі, Шуляки[4].
Житловий масив Біличі2 лютого 1966 року село Біличі включено до меж міста Києва[5], а 24 лютого 1966 року — до складу Жовтневого району Києва. У 1973 році утворено Ленінградський район Києва, куди увійшов масив Новобіличі. З 1988 року на знесеній південній частині селища Біличі та північно-західній частині Святошина (між проспектами Академіка Палладіна і Чорнобильською вулицею) звели однойменний масив, який складається з чотирьох мікрорайонів:
На території житлового масиву розташовані школи № 50, 287, 288 і 304, центри первинної медико-санітарної допомоги № 1 (вул. Академіка Єфремова, 11) і № 3 (вул. Чорнобильська, 5/7), автобусна станція № 5 «Дачна» (Берестейський проспект, 142). Від Святошина до селища Біличі пролягав Біличанський шлях, на якому виникли сучасні вулиці Біличанська і Василя Стуса. Окрім того, у 1900–10-х роках існувала Біличанська вулиця (сучасна Чорнобильська вулиця). Зображення
Див. такожПримітки
Посилання
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
