Ян Куропатва

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Ян Куропатва.
Ян Куропатва з Ланьцухова
пол. Jan Kuropatwa z Łańcuchowa
Ян Куропатва з Ланьцухова
Родовий герб Шренява
Люблінський підкоморій
1439 — 1462
Монарх: Владислав III Варненчик, Казимир IV Ягеллончик
Попередник: Ян зі Щекоцинів
Наступник: Ґрот з Острова
Маршалок надвірний
1455 — 1459
Монарх: Казимир IV Ягеллончик
Попередник: Ян зі Щекоцинів
Наступник: Пйотр Дунін із Правковиців
 
Народження:
Ланьцухув, Ґміна Мілеюв, Ленчинський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Смерть: 1462
Країна: Королівство Польське
Рід: Куропатви
Батько: Ясько Куропатваd
Мати: Ельжбета з Відухової
Шлюб: Ядвіґа з Янікова звана Нерадка
Діти: Ян, Станіслав[pl], Ядвіґа, Катажина, Анна

Ян Куропатва з Ланьцухова гербу Шренява (пом. 1462) — військовий і державний діяч Королівства Польського, придворний королеви Софії Гольшанської, підкоморій люблінський (1439—1462), маршалок надвірний (1455—1459); староста сяноцький (1442—1446), холмський (1447, 1455—1462), освенцимський (1453).

Життєпис

Народився Ян, імовірно, на початку XV століття, був сином Яська (Яна) Куропатви з Ґродзін і Ланьцухова, старости, ловчого та судді люблінського, й Ельжбети з Відухової, доньки Пашка Злодзея з Пільховиців і Біскупиців, каштеляна бецького. Після смерті батька 1418 року Ян Куропатва взяв опікуном на 6 років каштеляна люблінського Яна зі Щекоцинів[pl] — на той час йому могло бути близько 9 років[1]. Опікун розпоряджався всім маєтком молодого Куропатви, за що останній отримував 40 гривень річної пенсії[2]. За однією з версій, у молоді роки перебував на Вавелі як придворний і прихильник королеви Софії Гольшанської, вперше згадується в документах у цій якості 1424 року[3]. Натомість Єжи Шперка вважає, що тут згадується його стриєчний брат, син Якуша з Ґродзіни[1].

У 1430-х роках перебував на королівській службі, виконував обов'язки королівського посланця[4]. Незадовго до Великодня 1430 року, Ян Куропатва разом із Якубом Надобним із Роґова, Фридериком Острозьким і мазов'янином гербу Роґаля (або Вісселом із Козоліна) зібрали групу розбійників і на Великдень здійснили збройний напад на Ясногірський монастир і місто Ченстохову[5]. Ян Длугош припускає, що причиною рішення про цей напад стали борги молодих придворних. Зловмисники, не знайшовши в монастирі жодних цінностей, викрали церковне начиння та оздоблення, а потім зірвали Ченстоховську ікону Божої Матері. Вона була скинута на землю та розбита на три дошки, на яких була намальована. Звідтоді на образі з'явилися порізи[6][7]. Зловмисники втекли зі здобиччю, але їх швидко спіймали й ув'язнили у Вавельській вежі. Однак довго вони там не затрималися. Оскільки всі четверо організаторів пограбування були лицарями, відомими на краківському дворі, інші придворні поручилися за них, і 26 травня 1430 року вони були звільнені. За Яна Куропатву поручилися брати Варш і Кристин з Острова[pl]. Пізніше на суді 19 липня за нього поручилися краківські бурґграфи Анджей Ґалка з Нєджьвєдзя та Ян Челюстка зі Страдова[8]. Під загрозою штрафу 1000 гривень Ян мав постати перед королем Владиславом Яґайлом після повернення короля до Кракова. Здається, Яґайло не надто суворо його покарав, бо той уже був у своєму маєтку в Ланьцухові в січні наступного року[9].

Діяльність Яна Куропатви в наступні роки, ймовірно, була мотивована бажанням змінити вкрай негативне до себе ставлення, яке він отримав через це пограбування. Додаткові підозри проти нього викликали чутки про приналежність злочинців до гуситського руху, прихильників релігійної реформи, ініційованої Яном Гусом у Чехії. Ці підозри, скоріш за все, були помилковими, але вони сприяли створенню легенди про «напад гуситів на Ясну Гору» та навіть античеським бунтам у Кракові[10].

Ян Куропатва взяв участь у польсько-тевтонській війні 1431—1435 років. Зокрема, він імовірно міг бути учасником військових дій на Волині 1431 року, в яких його давній спільник, Якуб Надобний із Роґова, загинув під час облоги Луцька[11].

Після смерті Владислава Ягайла (1434), під час неповноліття його сина Владислава Варненчика, Куропатва опинився в групі політичних опонентів краківського єпископа Збіґнєва Олешьніцького, який фактично правив у той час у Польщі. Цю опозицію підтримала королева Софія, яка була розлучена з сином і не мала впливу на перебіг державних справ. Після поразки під Ґротниками Куропатва залишився на боці королеви Софії, перебуваючи з її двором переважно в Бечі та Сяноку, де збирали свої сили супротивники Олешьніцького та його партії[12]. Найімовірніше, Ян брав участь у поході польського допоміжного корпусу під командуванням Якуба з Кобилян[pl] на Литву в 1435 році та разом з ним брав участь у битві на річці Швентої (Святій) біля Вількомира. Під час битви, в ході якої польсько-литовські війська розгромили відділи Свидригайла, Ян Куропатва взяв у полон деяких тевтонців, зокрема двох важливих тевтонських лицарів — Гайнріха фон Нотлебена[et] i Петера Весселера, яких потім утримував у своєму дворі в Ланьцухові з метою отримання викупу. Ці лицарі просили пароха старого міста Торуня, щоб їх викупили з полону, також просили підтримки великого магістра Тевтонського ордену й ландмаршала інфлянтського[13]. Обидва лицарі були викуплені 1437 року, зокрема Гайнріх фон Нотлебен — за 1600 угорських флоринів[14].

Завдяки своїм заслугам у війнах і фінансовій участі в королівських потребах Ян із Ланьцухова знову став королівським придворним. Про його участь у придворних політичних іграх свідчить підписання ним 1439 року конфедерації Спитка з Мельштина[pl][15]. Незважаючи на це, вже на переломі вересня/жовтня цього ж року Куропатва отримав від короля посаду підкоморія люблінського, яку обіймав до кінця життя. Паралельно він згадується як підкоморій землі луківської[16].

За дорученням королеви Софії 1440 року він відвіз до Великого князівства Литовського її 12-річного сина Казимира як намісника в Литві короля Владислава. Куропатва був опікуном королевича, зокрема й тоді, коли останній став великим князем литовським[3]. Протягом 1442—1446 років, завдяки протекції королеви, був сяноцьким старостою[17]. За ці роки він відремонтував Сяноцький замок і перетворив його на резиденцію королеви. Під час безкоролів'я, після трагічної загибелі Владислава Варненчика під Варною 1444 року, Куропатва був рішучим прихильником кандидатури князя Казимира Ягеллончика на польський престол[12].

Після того, як останній 1447 року став королем, Ян Куропатва став його вірним слугою[18]. 1447 року на короткий період став старостою холмським, а вже від 1455 року отримав цей уряд назавжди як нагороду за військові заслуги[19]. Перебуваючи на цій посаді, Ян від імені короля засідав у судах у Холмі, Красноставі та Грубешові, організовував оборону земель від набігів татар, в ієрархії земських достойників випереджав навіть холмського каштеляна[20]. Хоча, є й негативні відгуки про перебування Яна на посаді старости. Так, Ян Щасний Гербурт у «Розмислі про народ руський» згадує, що «вигнала із староства Холмського за Казимира Ягеллончика руська шляхта Куропатву»[21]. Ян Ритв'янський на Пйотркувському з'їзді 1459 року у своїй промові детально описав та надав докази зловживань тогочасних урядників, зокрема "ґвалти", вчинені над особами та майном обивателів холмським старостою Куропатвою[22].

1452 року відбувся напад військ князів освенцимського Яна[pl] і тошецького Пшемислава[pl] на Малопольщу. Наступного року король вислав проти них військові відділи на чолі з Яном Куропатвою, старостою люблінським Яном зі Щекоцинів і старостою севезьким Пйотром Шафранцем[pl]. Перші двоє взяли в облогу замки Освенцим і Волек[pl], здобули їх і примусили Яна освенцимського до капітуляції. Князь Ян був змушений віддати в заставу все Освенцимське князівство до виплати компенсації за збитки[23]. Казимир Ягеллончик у нагороду надав Янові Куропатві титул старости освенцимського та бурґграфа тамтешнього замку[24]. Врешті-решт, князь освенцимський визнав зверхність польського короля, а 1457 року він остаточно продав своє князівство польській короні за 50 000 гривень[12].

У 1450-х роках Ян Куропатва був учасником тринадцятирічної війни 1454—1466 років з Тевтонським орденом. Під час неї, за неприсутності біля монарха чинного маршалка Яна Бейзата з Мокрського, у 1455—1459 роках був надвірним маршалком[25]. 1 травня 1457 року супроводжував короля під час його урочистого в'їзду до Ґданська[26]. Щоправда, під час цього походу Куропатва влітку в ґданських корчмах заставив своє рухоме майно та обладунки, без яких не міг воювати. Король навіть вимагав у ґданської міської ради викупу цього майна, адже потребував участі Яна у військових діях[27].

Стратегія Яна Куропатви щодо зміни негативного ставлення до нього шляхом військової діяльності та участі у військових експедиціях виявилася ефективною. Крім того, він також вкладав значні кошти у свою громадську діяльність — ймовірно, на це він витратив більшу частину викупу за тевтонських лицарів, додатково позичаючи гроші під заставу нерухомості[28], а частину з них продав[29]. З тих грошей, зокрема, він подарував королеві Казимирові Ягеллончику 1459 року 480 угорських флоринів на оплату затяжного війська. Натомість король записав йому свої майбутні доходи з Холму, Грубешева та Черничина[30]. 1461 року позичив королеві 270 гривень, записаних на королівщині Ленчна в Люблінській землі[31].

Куропатва також був прихильником включення до складу Корони Белзької землі, яка тоді перебувала у володінні плоцької гілки мазовецьких П'ястів. Коли на початку 1462 року князі Земовит VI і Владислав II померли з різницею в кілька тижнів, Куропатва від імені короля здійснив успішне посольство на місцевий сеймик, щоб переконати місцеву шляхту прийняти плани короля[12].

Помер Ян Куропатва 1462 року.

Маєтності

Попри активну політичну та військову діяльність, Ян Куропатва не створив, як інші в цей період, магнатські статки. Після смерті батька 1421 року Ян одідичив двір і маєток у Ланьцухові в Холмському повіті та Волю Ланьцуховську в Люблінському повіті[12]. 1422 року продав село Ґрабін, 1427 року продав Лисолає і заставив Мілеюв. Наступного року заставив Роґалиці. При розмежуванні з матір'ю Ельжбетою, яка вдруге вийшла заміж за Міколая з Бєхова, як посаг передав подружжю 1429 року село Серники[1]. 1442 року заставив села Мілеюв, Бистрицю і Стшижовиці, виручену готівку позичив королю за запис доходів на Парчеві[20]. 1443 року продав Венґельце за 200 гривень, а 1445 року Собяновиці за 560 гривень[32].`

Сім'я

З дружиною Ядвіґою з Янікова званою Нерадка мали 5 дітей:

  • Ян (пом. між 1471 і 1475 рр.) — дідич батьківських маєтків;
  • Станіслав[pl] (пом. 1520) — староста люблінський, парчевський і холмський, каштелян холмський.
  • Ядвіґа звана Бурнета — дружина каштеляна холмського Анджея Волчка з Каменя;
  • Катажина — дружина Адама Піва з Опольська;
  • Анна — дружина Яна Цьолка з Желехова[33].

У культурі

Ян Куропатва є одним із героїв трилогії Анджея Сапковського «Сага про Рейневана».

Примітки

  1. ↑ а б в Jerzy Sperka, Nieznane fakty dotyczące napadu na klasztor Paulinów w Częstochowie w 1430 roku, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 1 (5), 2009, s. 158.
  2. ↑ Anna Sochacka, Blaski i cienie kariery Jana Kuropatwy z Łańcuchowa, [w:] Merkuriusz Łęczyński, nr. 17, 2004, s. 4.
  3. ↑ а б Feliks Kiryk, Jan Kuropatwa z Łańcuchowa h. Śreniawa. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  4. ↑ Jerzy Sperka, Nieznane fakty dotyczące napadu na klasztor Paulinów w Częstochowie w 1430 roku, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 1 (5), 2009, s. 159, 160.
  5. ↑ Piotr Bilnik, Napad „husytów” na Jasną Górę. Fakty, konteksty - legenda, [w:] «Studia Claromontana», Tom 15, Częstochowa, Wydawnictwo OO. Paulinów, 1995, s. 307.
  6. ↑ Zachariasz S. Jabłoński OSPPE, Rany na obliczu Matki Bożej Jasnogórskiej, [w:] Tyś wielką chlubą naszego narodu, Pr. zb. pod red. o. Kostancjusza Kunza, OSPPE, Częstochowa-Jasna Góra, 1991, s. 434-436. Biuro Prasowe Jasnej Góry.
  7. ↑ Jan Długosz, Roczniki, czyli kroniki sławnego Królestwa Polskiego, T. 4. Kraków, 1869, s. 376.
  8. ↑ Jerzy Sperka, Nieznane fakty dotyczące napadu na klasztor Paulinów w Częstochowie w 1430 roku, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 1 (5), 2009, s. 154, 155.
  9. ↑ Anna Sochacka, Jeńcy krzyżaccy u Jana Kuropatwy w Łańcuchowie w 1435 roku, [w:] Studia Łęczyńskie, T. 1., Janusz Łosowski (red.), 2009, s. 17-18.
  10. ↑ Gustaw Studnicki, Barwałd: Zarys dziejów, Wadowice, Grafikon, 1994, s. 39.
  11. ↑ Anna Sochacka, Jeńcy krzyżaccy u Jana Kuropatwy w Łańcuchowie w 1435 roku, [w:] Studia Łęczyńskie, T. 1., Janusz Łosowski (red.), 2009, s. 18-19.
  12. ↑ а б в г д Krzysztof Kaczmarski, Poczet starostów sanockich doby przedrozbiorowej. Powiat Sanocki.
  13. ↑ Anna Sochacka, Jeńcy krzyżaccy u Jana Kuropatwy w Łańcuchowie w 1435 roku, [w:] Studia Łęczyńskie, T. 1., Janusz Łosowski (red.), 2009, s. 15-16, 23.
  14. ↑ Anna Sochacka, Jeńcy krzyżaccy u Jana Kuropatwy w Łańcuchowie w 1435 roku, [w:] Studia Łęczyńskie, T. 1., Janusz Łosowski (red.), 2009, s. 22, 24-25.
  15. ↑ Anna Sochacka, Jeńcy krzyżaccy u Jana Kuropatwy w Łańcuchowie w 1435 roku, [w:] Studia Łęczyńskie, T. 1., Janusz Łosowski (red.), 2009, s. 26.
  16. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 144.
  17. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 1 Urzędnicy województwa Ruskiego XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Kazimierz Przyboś; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź, Wydawnictwo Polskiej Akademii nauk, 1987, s. 292.
  18. ↑ Jerzy Sperka, Nieznane fakty dotyczące napadu na klasztor Paulinów w Częstochowie w 1430 roku, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 1 (5), 2009, s. 165.
  19. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 2 Urzędnicy województwa Bełskiego i ziemi Chełmskiej XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygiel; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 189.
  20. ↑ а б Anna Sochacka, Blaski i cienie kariery Jana Kuropatwy z Łańcuchowa, [w:] Merkuriusz Łęczyński, nr. 17, 2004, s. 7.
  21. ↑ Ян Щасний-Гербурт. Розмисел про народ руський // Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa. — Kyjów, 1912. — S. — 92 — 96. Переклад В. Шевчука. «Ізборник» — Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації.
  22. ↑ Roman Plenkiewicz, Opis miasta Petrokowa, zwanego niegdyś Piotrkowem Trybunalskim, [w:] Rocznik na rok zwyczajny 1871, Petroków, 1870, s. 6.
  23. ↑ Rozbójnicy Skrzyńscy herbu Łabędź.
  24. ↑ Gustaw Studnicki, Barwałd. Zarys dziejów, Grafikon, 1994, s. 39. ISBN 83-902210-1-2.
  25. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 85.
  26. ↑ Sobiesław Szybkowski, «Durum est nostris absque armis»: kilka słów o pobycie polskich rycerzy w Gdańsku w 1457 roku, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 6 (10), 2014, s. 271.
  27. ↑ Sobiesław Szybkowski, «Durum est nostris absque armis»: kilka słów o pobycie polskich rycerzy w Gdańsku w 1457 roku, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 6 (10), 2014, s. 273.
  28. ↑ Archiwum Państwowe w Lublinie, Księgi Ziemskie Lubelskie, sygn. 5, k. 296v, strony 240 i 295
  29. ↑ Archiwum Państwowe w Lublinie, Księgi Ziemskie Lubelskie, sygn. 5, k. 296v, strona 276;
  30. ↑ Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, Metryka Koronna, sygn. 11, k. 139
  31. ↑ Sobiesław Szybkowski, «Durum est nostris absque armis»: kilka słów o pobycie polskich rycerzy w Gdańsku w 1457 roku, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 6 (10), 2014, s. 275.
  32. ↑ Anna Sochacka, Jeńcy krzyżaccy u Jana Kuropatwy w Łańcuchowie w 1435 roku, [w:] Studia Łęczyńskie, T. 1., Janusz Łosowski (red.), 2009, s. 25.
  33. ↑ Anna Sochacka, Blaski i cienie kariery Jana Kuropatwy z Łańcuchowa, [w:] Merkuriusz Łęczyński, nr. 17, 2004, s. 8.

Джерела

  • Feliks Kiryk, Kuropatwa Jan (zm. 1462), [w:] Polski słownik biograficzny, T. 16, Kubacz Franciszek — Legatowicz Ignacy Piotr, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1971, s. 253—254.

Посилання