Народився Пйотр, імовірно, в останній чверті XIV століття. Був сином представника середньозаможної малопольської шляхти Томаша званого «Жреб'єц» (від пол.Źrebiec — жеребець; згадується 1363, пом. до 1414) з Нєджьвєджя. Мав братів Томаша, Імрама та Яна[1]. Був далеким родичем Шафранців, зокрема, впливових на той час куявського єпископаЯна та воєводи сандомирського й краківськогоПйотра[2]. Пйотр, як і його батько та брати, писався «з Нєджьведжя», Нєджьвєдзький, адже вони одночасно з Шафранцями володіли принаймні частиною цього села.
Пйотр Нєджьвєдзький відомий передусім як військовик, полководець. Він брав активну участь у переважній більшості великих військових конфліктів того часу. Зокрема, під час Великої війни з Тевтонським орденом 1409—1411 років, після Грюнвальдської битви він, разом із познанським воєводоюСендзівуєм Остроругом, був одним із очільників двохтисячного польського війська, керував надвірним лицарським військом[2]. Король відправив ці нечисельні сили до прикордонного міста Короново, щоб перекрити шлях тевтонським військам на Бидгощ та далі на Куявію та Великопольщу[3]. Під час битви під Короновим[pl] 10 жовтня 1410 року королівське військо, зокрема, завдяки вмілому керівництву Пйотра, розбило чотиритисячне військо тевтонців під керівництвом Міхаеля Кюхмайстера[4]. 9 грудня цього ж року біля міста Нешави було підписано перемир'я, серед свідків якого згадується Пйотр з Нєджьвєджя, маршалок двору[5]. Це була перша згадка про нього на цій посаді, остання датується початком 1413 року[6].
4 березня 1414 року Нєджьвєдзький уперше згадується на посаді крайчого королівського, обіймав її принаймні до березня 1423 року[7]. 13 березня 1414 року Пйотр разом із братами здійснили розподіл маєтностей батька — села Нєджьвєджь, Чижовиці, Брус, Ваґановиці, Бессув та частину Ленкави[8]. Йому, зокрема, відійшли повністю Чижовиці[9].
1416 року виконував делікатну дипломатичну місію, доручену королем Владиславом Ягайлом — їздив посланцем до Брабанту на зустріч зі вдовою місцевого князя, Єлизаветою фон Герліц, кандидатура якої розглядалася польським монархом для одруження. Проте, цей шлюб не відбувся[10].
1424 року Нєджьвєдзький командував п'ятитисячним військом, яке підтримувало імператора Сигізмунда Люксембурга в боротьбі з гуситами[10].
З 1433 року обіймав посаду краківського стольника[12]. У червні цього ж року, під час польсько-чесько-поморського походу на Ґданську Померанію, Пйотр знаходився у Коніні в оточенні короля[13].
Пйотр Нєджьвєдзький був одружений із Еуфемією (Фенною), донькою старости ленчицького Пйотра Рожена з Рожнова[14]. Відомості про потомство відсутні.
Примітки
↑Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 44—45.
↑ абJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 88.
↑Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 88—89.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 82.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 61.
↑Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 45.
↑Starodawne prawa polskiego pomniki z ksiąg rękopiśmiennych dotąd nieużytych główniej zaś z ksiąg dawnych sądowych ziemskich i grodzkich ziemi krakowskiej, wyciągnął i wyd. Antoni Zygmunt Helcel, Tom II, Kraków, nakładem Ludwika Helcla, 1870, s. 195.
↑Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 206—207.
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 118.
↑Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 233.