Деякі з плазунів, що трапляються в Європі (за годинниковою стрілкою від верхнього лівого кута): Emys orbicularis — черепаха болотна, Vipera ursinii — гадюка лучна, Ophisops elegans — змієголовка струнка, Tarentola mauritanica— гекон стінний
У списку плазунів Європи наведений перелік усіх плазунів, що мешкають на території Європи, відповідно до аналогічного списку, опублікованого таксономічним комітетом Європейської герпетологічної спільноти (лат.Societas Europaea Herpetologica, далі просто SEH). Також наведені дані про низку плазунів, які потенційно можуть розширити видове розмаїття, чия присутність на теренах Європи сумнівна, або чий таксономічний статус є неоднозначним, і через це він не потрапив до списку, створеного комітетом.
Герпетофауна Європи налічує 205 видів плазунів, які разом утворюють 2 ряди (190 лускатих та 15 черепах), 21 родину та 66 родів. Слід зауважити, що в інших авторів кількість таксономічних одиниць може не збігатися, адже видовий статус деяких видів залишається дискусійним (наприклад, ситуація з Emys trinacris чи Vipera nikolskii), так само, як необхідність виокремлення певних родин чи родів (Zamenis scalaris чи Rhinechis scalaris, Laudakia caucasica чи Paralaudakia caucasica, Natricidae чи Natricinae). У списку SEH також наведена Parvilacerta parva, однак її ареал проживання не входить до досліджуваного комітетом.
Слід зазначити, що в майбутньому число видів та родів може змінитися, як завдяки постійним новим дослідженням, так і завдяки інтродукції нових видів, що часто є негативним явищем. Так, великі обсяги продажу T. scripta та її подальший випуск власниками в дику природу призвели до її інтродукції у багатьох місцях Європи. Пізніше торгівля цією черепахою була заборонена, оскільки вона вважається інвазивним видом, що витісняє аборигенні види черепах. Втім, продавці швидко перейшли на продаж інших черепах і в літературі постійно з'являються відомості про їхній потенціал до утворення стійких популяцій. Особливо високі шанси мають Chelydra serpentina, Apalone spinifera, Apalone mutica, Sternotherus odoratus, Pelomedusa subrufa, Graptemys geografica, Pelodiscus sinesis, Chrysemys picta та Graptemys pseudogeografica[6][7].
Межі Європи, а саме східні, досі залишаються предметом дискусій. Таксономічний комітет у своєму списку надає інформацію про кордони Європи, якими вони керувалися, створюючи перелік регіональних плазунів[8]. Варто зазначити, що ці межі не повністю відповідають ані географічній традиції, ані політичному устрою.
На півночі кордони Європи простягаються до Ісландії включно, однак на острові не проживає жоден дикий плазун, тому «найпівнічніші» рептилії трапляються на Скандинавському півострові.
На заході Європа закінчується Британськими островами (Велика Британія та Ірландія), на яких розташовані однойменні держави. Варто зазначити, що герпетофауна островів доволі бідна. Фарерські острови також є частиною Європи, але на них, як і в Ісландії, плазуни в дикій природі не живуть.
На півдні межі Європи в списку не відповідають географічним межам. Так, до охопленої території увійшов Кіпр. Це можна пояснити ще й тим, що острівні плазуни раніше вже оцінювалися Європейським червоним списком (ЄЧС), хоча фауна острова нагадує таку, як на Близькому Сході. Грецькі острови, що розташовані вздовж Малої Азії, також увійшли в межі Європи, включно з Кастелорізо. На південному заході досліджуваний ареал простягнувся аж до Макаронезії: герпетофауна Канарських островів (Іспанія), Азорів, Селваженш та Мадейри (усі три належать Португалії) наведена в списку, хоча вона нагадує більше африканську. Однак Кабо-Верде, яка теж є частиною Макаронезії, виключена з досліджуваної ділянки. Плазуни цих островів також вже раніше оцінювалися ЄЧС. Мальта та низка італійських островів у Середземному морі увійшли в задані межі Європи.
На сході Європа розташовується на захід від Уральських гір та річки Волги, тому невелика північно-західна частина Казахстану також входить у досліджуваний ареал. Південно-східна межа проходить по Кавказьких горах, усі країни, що розташовані на південь від Кавказу (окрім невеличкої частини Азербайджану на північному сході) не належать Європі з точки зору таксономічного комітету.
Особливості біорозмаїття
Рептилії в основному надають перевагу теплим та навіть посушливим місцинам, відповідно північ Європи має набагато біднішу герпетофауну. У південних країнах (Іспанія, Італія, Греція) проживає найбільша кількість плазунів. Велика чисельність у цих краях може також пояснюватися тим, що Піренейський, Апеннінський та особливо Балканський півострови завжди були місцями міграції тварин з одного континенту на інший, а через наявність розвинутих гірських систем створювалися добрі умови для ізоляцій окремих популяцій та їхнього незалежного розвитку, себто видоутворення. Плазунів-ендеміків також найбільше на трьох вище названих півостровах.
Загалом для європейських рептилій характерні низка типів поширення, тобто регіонів, у яких вони переважно трапляються чи є ендеміками[9][комент. 1]:
Апеннінський, Балканський півострови та південно-східна Європа:
Ablepharus kitaibelii
Darevskia praticola
Dolichophis caspius
Elaphe sauromates
Lacerta viridis
Montivipera xanthina
Natrix tessellata
Ophisops elegans
Podarcis tauricus
Testudo graeca
Vipera ammodytes
Південно-західні середземноморські країни:
Acanthodactylus erythrurus
Blanus sp.
Chalcides bedriagae
Chalcides striatus
Chamaeleo chamaeleon
Coronella girondica
Hemidactylus turcicus
Hemorrhois hippocrepis
Macroprotodon brevis
Malpolon monspessulanus
Mauremys leprosa
Natrix maura
Podarcis hispanicus complex
Psammodromus algirus
Psammodromus hispanicus complex
Rhinechis scalaris
Tarentola mauritanica
Timon lepidus
Vipera latastei
Корсика та Сардинія:
Algyroides fitzingeri
Archaeolacerta bedriagae
Euleptes europea
Podarcis tiliguerta
Балканський півострів та східна Європа:
Algyroides moreoticus
Anguis cephalonica
Eryx jaculus
Hellenolacerta graeca
Hierophis gemonensis
Lacerta trilineata
Malpolon insignitus
Mauremys rivulata
Mediodactylus kotschyi
Ophiomorus punctatissimus
Platyceps najadum
Podarcis erhardii
Podarcis peloponnesiacus
Pseudopus apodus
Telescopus fallax
Testudo marginata
Xerotyphlops vermicularis
Zamenis situla
Східне адріатичне узбережжя:
Algyroides nigropunctatus
Dalmatolacerta oxycephalus
Dinarolacerta mosorensis
Podarcis melisellensis
Пан'європейське розповсюдження:
Anguis sp.
Coronella austriaca
Emys orbicularis
Lacerta agilis
Natrix natrix sp.
Vipera berus
Zootoca vivipara
Західна та центральна Європа:
Chalcides chalcides
Elaphe quatorlineata
Hierophis viridiflavus
Lacerta bilineata
Podarcis muralis
Podarcis sicula
Testudo hermanni
Vipera aspis
Zamenis longissimus/lineatus
Кавказ (за Сіллеро розділений на 3 частини):
Darevskia caucasica
Eirenis collaris
Eirenis modestus
Hemorrhois ravergieri
Laudakia caucasia
Darevskia derjurgini
Darevskia saxicola
Vipera kaznakovi
Dolichophis schmidtii
Eumeces schneiderii
Macrovipera lebetina
Mauremys caspica
Південно-східна Європа:
Elaphe dione
Eremias arguta
Eremias velox
Eryx miliaris
Lacerta strigata
Phrynocephalus guttatus
Phrynocephalus mystaceus
Trapelus agilis
Vipera ursinii/renardi
Центральні Піренеї:
Iberolacerta aranica
Iberolacerta aurelioi
Iberolacerta bonnali
Північно-західна частина Піренейського півострова:
Iberolacerta galani
Iberolacerta martinezricai
Iberolacerta monticola
Lacerta schreiberi
Podarcis bocagei
Podarcis carbonelli
Vipera seoanei
Таксономічні зміни
Незважаючи на досить добру вивченість герпетофауни Європи, її видове розмаїття щоразу збільшується[10]. Довгий час критерії виду здебільшого базувалися на опису морфологічних особливостей, однак сучасні герпетологи активно використовують генетичні дослідження (а також екологічні, географічні та низку інших). Останні дають змогу розв'язувати різноманітні таксономічні проблеми, наприклад, описувати криптичні види (ситуація з виокремленням нових видів роду Anguis)[11].
Не є сталою таксономія й через історичні та формальні причини. Систематичні групи в зоології називаються згідно з правилами Міжнародного кодексу. Зокрема, правило пріоритету вказує на те, що для позначення таксону повинна використовуватися його найбільш давня назва. Ситуація з перейменовуванням новоописаного 2009 року виду двохідок B. mariae на B. cinereus є тому яскравим прикладом[8].
Для поверхневої оцінки того, наскільки динамічною є ситуація у європейській герпетології, нижче наведено деякі зміни, пов'язані з описом нових видів чи інших таксонів, а також з таксономічними уточненнями[8].
У 2005 році був виокремлений вид Emys trinacris, однак низка подальших досліджень піддали сумніву доцільність такої зміни.
Зміни номенклатури серед агам: у 2012 році вийшла стаття, яка виокремлювала з роду Laudakia ще два роди, Paralaudakia та Stellagama. Класифікація стала доволі популярною серед герпетологів, але не підтримується таксономічним комітетом SEH.
Інтродукований до Одеси гекон спочатку описувався як Tenuidactylus fedtschenkoi, але в 2013 році цей вид був розділений на два окремі види (більш гірська та більш рівнинна популяції) і виявилося, що в Україні проживає новоописаний вид — Tenuidactylus bogdanovi.
Природоохоронні статуси (теги) використані в списку
Наступні категорії використані для позначення охоронного статусу кожного виду за оцінками Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) та Європейського Червоного списку (ЄЧС):
Для більшості плазунів наведений їхній статус у ЄЧС (виділений жирним шрифтом — VU, EN, LC). Якщо європейський статус відсутній, то наведено глобальний (звичайним шрифтом — VU, LC, NT). Якщо і такий статус відсутній, то в клітинці стоїть прочерк («-»).
У 2009 році ЄЧС оцінив статус 151 плазуна на території Європи. 27 рептилій, з яких 22 були ендеміками тої чи іншої місцини, належали до групи тварин під загрозою: 6 належали до категорії видів на межі зникнення, 11 — під загрозою вимирання, а ще 10 — до уразливих видів[13]. Популяції 42 % європейських плазунів зменшуються[14]. Причини такої ситуації комплексні: наприклад, третина рептилій страждають від впливу пестицидів[15], що використовують у сільському господарстві, їхні оселища руйнуються задля розбудови міст чи потреб аграрної промисловості. Додатковим фактором стають інтродукції нових плазунів, які конкурують та витісняють локальні види[4]. Люди також вбивають змій через страх отруєння. Загалом рептилії належать до сильно загрожених тварин.
Албанія, Болгарія, Греція, Італія (Сицилія — можливо, давня інтродукція), Північна Македонія, Росія (Чечня, Дагестан, Калмикія, Ставропольський край), Румунія, Туреччина
Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Греція, Мальта, Італія (Апулія та Сицилія), Північна Македонія, Туреччина, Україна (Крим), Хорватія, Чорногорія
Майже вся Європа (у тому числі Україна), за винятком Ірландії, Португалії, Норвегії та Фінляндії. Вкрай малі популяції існують на кордоні між Францією, Андоррою та Іспанією, на північному сході Італії та на півночі Греції, у гірській місцевості
Андорра, Австрія, Велика Британія (острови Ла-Маншу, інтродукція в деяких прибережні зони на півдні Британії), Італія, Іспанія, Німеччина, Словенія, Франція, Хорватія, Швейцарія
Північно-західна Албанія (поблизу кордону з Чорногорією), Боснія та Герцеговина, північно-східна Італія (поблизу кордону зі Словенією), Словенія, Хорватія, Чорногорія
Майже по всій території Європи, але значно менше трапляється на її півдні. Відсутня у Молдові, Словенії, Португалії та Туреччині, підтверджена присутність в Греції та Чорногорії
Поширений на захід від Рейну, включно з Британією, на північ від Піренейського острова, де поширений N. astretophora, на південь від Альп (весь Апеннінський півострів, Корсика, Сардинія, Сицилія). Ареал смужкою доходить до Істрії (Словенія, Хорватія).
На захід від Рейну та північ від Альп: ареал проживання змії охоплює Кіпр, Балкани, східну (у тому числі Україна) та північну Європу, а також більшу частину центральної.
Південь та схід Австрії, весь Балканський півострів, Італія, Казахстан, Молдова, точково Німеччина, крайній південний захід Польщі, Росія, Словаччина, Угорщина, Україна, Чехія, точково Швейцарія
Східна Албанія, Греція, точково в східній Боснії та Герцеговині, Болгарія, Північна Македонія, південь Румунії, південь Словаччини, Туреччина, північ Угорщини, точково в північно-східній Хорватії та східній Чорногорії
Південна Європа, в основному на островах: Греція (у тому числі Аттика та Пелопоннес), Італія (Сардинія, Сицилія, точково на Апеннінському півострові), Кіпр, Мальта
Італія (Сардинія та острівці поблизу, точково вздовж тірренського узбережжя), Франція (Корсика, острівці поблизу та точково вздовж середземноморського узбережжя)
Майже вся Європа (включно з Україною), за винятком Піренейського півострова та Ірландії. У південній Європі популяції дрібні та розкидані (наприклад, плазун присутній тільки на півночі Італії чи Греції, тільки на заході Угорщини тощо)
Окремими острівцями в Албанії, Боснії та Герцеговині, Греції, Італії, Румунії, Сербії, Угорщині, південно-східній Франції, Хорватії, Чорногорії Зникла в Австрії, сумнівна присутність в Болгарії
Гніздиться на півдні Італії та Греції, а також на Кіпрі, трапляється у водах Середземного, Адріатичного, Тірренського та Іонічного морів, рідше — в Атлантичному океані, епізодично — в Чорному морі
Поширена у більшій частині Європи (включно з Україною), за винятком півночі (Скандинавські країни та Естонія) та заходу (північно-західна частина Франції, Бельгія, Нідерланди, Британські острови (можливо, реінтродукована)). Реінтродукована в Данії та низці країн центральної Європи.
Албанія, південна Болгарія, південна Боснія та Герцеговина, Греція, південна Північна Македонія, Туреччина, південна Хорватія, південно-західна Чорногорія
Греція, південь Болгарії, Іспанія (Альмерія, Мурсія, Мальорка та біля Севільї), Італія (Сардинія — інтродукція), Північна Македонія, Росія (Кавказ та чорноморське узбережжя від Анапи і до кордону з Грузією), Румунія (Добруджа), Сербія, Туреччина
Уздовж Адріатичного моря від Словенії до Греції, Балканський півострів, Іспанія (Каталонія та Балеарські острови), Італія, південний схід Румунії, Франція (точково на південному сході)
Наявні дані про інтродукцію на Тенерифе, трапляється і на Піренейському півострові, але відсутні дані щодо утворення стійкої популяції, здатної до самовідтворення
Більшість вчених вважає N. megalocephala синонімом N. natrix. Втім у російській літературі цей вуж далі наводиться як самостійний вид. Трапляється уздовж східного чорноморського узбережжя
Потенційно може траплятися в Європі (на захід від Волги), однак більшість описів давні, сучасних знахідок не існує. Таксономічний комітет SEH таким чином не включив змію до свого списку, втім вона має статус в ЄЧС.
Ряд вчених заперечує видовий рівень гадюки Нікольського, вважаючи її підвидом гадюки звичайної, або даючи їй невизначений статус. Комітет розглядає гадюку як підвид V. berus. Трапляється в східній Румунії, Молдові, Україні (внесена в Червону книгу) та Росії.
Відповідно до поглядів комітету, в генетичному плані гадюка являє собою змішану популяцію V. renardi та V. kaznakovi. Комітет розглядає її у складі виду V. kaznakovi. Трапляється в долині Лаби та вздовж Скелястого хребта.
Відповідно до поглядів комітету, в генетичному плані гадюка являє собою змішану популяцію V. renardi та V. kaznakovi. Комітет не розглядає її як окремий вид, а розміщує її у видовому комплексі V. kaznakovi. Мешкає на найбільш північних схилах Кавказу в Краснодарському краї.
Морфологічно майже ідентична V. berus. Єдина популяція наявна в північно-східному П'ємонті. Комітет поки що не вважає гадюку окремим видом, та надає її статусу підвиду до появи більшого масиву доказів, що свідчитимуть про протилежне
↑Дані наведені відповідно до роботи Сіллеро в 2014 році й не показують таксономічні зміни, що відбулися опісля публікації атласу
↑У герпетологічній спільноті більш поширено відносити агаму кавказьку до роду Paralaudakia, однак таксономічний комітет SEH не поділяє такої думки.
↑У герпетологічній спільноті більш поширено відносити агаму турецьку до роду Stellagama, однак таксономічний комітет SEH не поділяє такої думки.
↑У списку SEH за 2014 рік (Sindaco et al.) згадується Trapelus agilis, але поряд стоїть англійська назва «steppe agama». Така ситуація може пояснюватися різними поглядами на статус агами степової: наприклад, на сайті Reptile Database[26] та на сайті МСОПу[27] вона наведена як окремий вид, однак низка вчених вважає, що вона є всього лише підвидом Trapelus agilis — T. agilis sanguionolentus[28].
↑Довгий час видове розмаїття двохідок на Піренейському півострові було представлено одним видом — B. cinereus. У 2009 році досліди Albert et Fernández дозволили виділити ще один вид, B. mariae, який проживав на південному заході півострова[40]. Подальші роботи підтвердили наявність двох генетично відмінних популяцій двоходок в Іспанії та Португалії. Втім з'ясувалося, що у своїй роботі Albert et Fernández використовували хибний лектотипB. cinereus (по суті, описували новий вид відносно неправильного «еталона» виду. Робота Ceríaco et Bauer вказала на наступне: назва B. cinereus історично має бути надана саме південно-західній популяції двоходок, тобто B. cinereus та B. mariae є синонімами. «Центральна» популяція, яку довгий час називали B. cinereus насправді має називатися B. vandelliiCeríaco et Bauer, 2018[41]. Втім таксономічний комітет SEH, посилаючись на ще більш давні роботи, які до того ж були перелічені у роботі за 2018 рік, використовує для двохідки з центру півострова назву Blanus rufus.
↑Видовий статус та номенклатура двохідки B. mariaeAlbert et Fernández, 2009, з моменту опису зазнав суттєвих змін.[44]. Дослідники підтверджують відкриття Albert et Fernández та не заперечують наявність двох видів двохідок на Пірейському півострові[45], однак вказують на помилки в роботі Albert et Fernández, які стосуються неправильного вказання лектотипу B. cinereus. Відповідно до цих робіт, на півдні півострова поширений саме B. cinereus, B. mariae є його синонімом, в центрі півострова поширений інший вид — Blanus rufus (Hemprich, 1820)[41][46]. Таксономічний комітет дотримується такого ж погляду.
↑Велика кількість герпетологів розглядає підвид L. getula californiae, інтродукований до Європи, як повноцінний вид опісля публікації роботи Pyron et Burbrink[95]. Таксономічний комітет вказує на необхідність додаткових досліджень, а тому поки що розглядає цю змію як підвид L. getula (Linnaeus, 1766).
↑Велика кількість герпетологів відносить цю змію до роду Rhinechis. Таксономічний комітет у світлі останніх молекулярних досліджень вважає за краще відносити її до роду Zamenis.
↑Довгий час Mediodactylus kotschyi був єдиним видом з багатьма описаними підвидами. Ареал його проживання простягався від Криму, далі охоплював болгарське чорноморське узбережжя та Балканський півострів, переходив на Малу Азію та Левант. Молекулярні дослідження 2018 року, проведені групою європейських вчених, показали, що принаймні декілька підвидів мають бути підняті до статусу окремого виду[116]. З цими результатами погоджується і таксономічний комітет SEH. До цих підвидів відносяться: M. bartoni, M. danilewskii, M. oertzeni та M. orientalis. Власне M. kotschyi мешкає на Балканському півострові.
↑Довгий час Mediodactylus kotschyi був єдиним видом з багатьма описаними підвидами. Ареал його проживання простягався від Криму, далі охоплював болгарське чорноморське узбережжя та Балканський півострів, переходив на Малу Азію та Левант. Молекулярні дослідження 2018 року, проведені групою європейських вчених, показали, що принаймні декілька підвидів мають бути підняті до статусу окремого виду[116]. З цими результатами погоджується і таксономічний комітет SEH. До цих підвидів відносяться: M. bartoni, M. danilewskii, M. oertzeni та M. orientalis. Власне M. kotschyi мешкає на Балканському півострові.
↑Довгий час Mediodactylus kotschyi був єдиним видом з багатьма описаними підвидами. Ареал його проживання простягався від Криму, далі охоплював болгарське чорноморське узбережжя та Балканський півострів, переходив на Малу Азію та Левант. Молекулярні дослідження 2018 року, проведені групою європейських вчених, показали, що принаймні декілька підвидів мають бути підняті до статусу окремого виду[116]. З цими результатами погоджується і таксономічний комітет SEH. До цих підвидів відносяться: M. bartoni, M. danilewskii, M. oertzeni та M. orientalis. Власне M. kotschyi мешкає на Балканському півострові.
↑Довгий час Mediodactylus kotschyi був єдиним видом з багатьма описаними підвидами. Ареал його проживання простягався від Криму, далі охоплював болгарське чорноморське узбережжя та Балканський півострів, переходив на Малу Азію та Левант. Молекулярні дослідження 2018 року, проведені групою європейських вчених, показали, що принаймні декілька підвидів мають бути підняті до статусу окремого виду[116]. З цими результатами погоджується і таксономічний комітет SEH. До цих підвидів відносяться: M. bartoni, M. danilewskii, M. oertzeni та M. orientalis. Власне M. kotschyi мешкає на Балканському півострові.
↑Довгий час ящірка з Ікарії вважалася окремим видом — Anatolacerta oertzeni Werner, 1904. Молекулярні дослідження показали, що правильно описувати її як підвид A. anatolica[140][141]. Однак, на сайті МСОПу можна знайти окрему оцінку для A. oertzeni — LC[142].
↑На західному узбережжі Чорного моря поширений підвид Darevskia praticola pontica, який деякі вчені описують як окремий вид — Darevskia pontica (Lantz et Cyrén, 1819)[164].
↑Довгий час входила до видового комплексу Lacerta trilineata, але дослідження 2019 року вказали на те, що це окремий вид[209].
↑Довгий час входила до видового комплексу Lacerta trilineata, але дослідження 2019 року вказали на те, що це окремий вид[209].
↑Раніше ареал Lacerta trilineata простягався уздовж західного чорноморського узбережжя, а також поширювався на грецькі острови в Егейському морі. З 2019 року L. citrovittata та L. diplochondrodes, які мешкають у вище згаданих місцевостях, класифікують як окремі повноцінні види[209].
↑Довгий час вважалася підвидом Podarcis tauricus, але дослідження 2017 року вказало на те, що це окремий вид[241].
↑Частина популяції в Греції та Албанії тепер вважається окремим видом — P. ionicus.
↑Два види — P. manuelae та P. jeanneae — певний час вважалися окремими видами, але опісля низки публікацій розглядаються як синоніми P. algirus. Таксономічний комітет SEH також не наводить їх, як окремі види, хоча дані про них на початок 2020 року ще можна зустріти на сайті МСОП.
↑Вперше описана в 2000 році як яйцекладний підвид Z. vivipara[288]. Подальші дослідження показали як морфологічну, так і молекулярну відмінності цієї ящірки[289], що дозволило таксономічному комітету SEH вважати її повноцінним видом.
↑Раніше був підвидом N. natrix, однак молекулярні дослідження та морфологічні особливості дозволили підняти систематичний ранг змії до виду[291].
↑Довгий час змія вважалась підвидом N. natrix, однак генетичні та більш детальні морфологічні дослідження дали змогу підняти її до видового рангу. Низка підвидів, які раніше вважалися підвидами N. natrix, є тепер підвидами N. helvetica, а саме: N. natrix cetti класифікується як N. helvetica cetti, N. natrix corsa — як N. helvetica corsa, N. natrix lanzai — як N. helvetica lanzai, а N. natrix sicula — як N. helvetica sicula[293].
↑Оскільки раніше N. helvetica та його підвиди вважалися підвидами N. natrix, то ареал проживання цієї змії був значно ширшим і охоплював всю Європу. Відповідно до запропонованої класифікації вуж має наступні підвиди: N. natrix natrix (номінальний підвид), N. natrix persa, N. natrix cypriaca, N. natrix fusca, N. natrix gotlandica, N. natrix schweizeri, N. natrix scutata та N. natrix syriaca[293].
↑Деякі герпетологи вважають гекона на островах Селваженш та Мадейра окремим видом — Tarentola bischoffi. Комітет розглядає цю популяцію як підвид Tarentola boettgeri.
↑До 2017 року O. kardesi вважався анатолійською популяцією O. punctatissimus.
↑SEH вказує на розбіжності у поглядах на видовий статус M. schweizeri. Значна кількість досліджень відзначає, що радше за все ця гадюка має втратити свій видовий статус та розцінюватися як підвид M. lebetinus. Однак, до появи чіткіших доказів таксономічний комітет зберігає за змією її видовий статус.
↑Певний відрізок часу вважалася підвидом V. ursinii.
↑Таксономічний комітет SEH не визнає видовий статус Emys trinacris та вважає її підвидом E. orbicularis.
↑МСОП окремо оцінив статус середземноморської популяції — CR[397].
↑Alain Dubois (1998). Lists of European species of amphibians and reptiles: will we soon be reaching "stability"?. Amphibia-Reptilia. 19 (1): 1—28. doi:10.1163/156853898X00304.
↑ абвVáclav Gvoždík, Norbert Benkovský, Angelica Crottini, Adriana Bellati, Jiří Moravec, Antonio Romano, Roberto Sacchi, David Jandzik (2013). An ancient lineage of slow worms, genus Anguis (Squamata: Anguidae) survived in the Italian Peninsula. Molecular Phylogenetics and Evolution (англ.) . 69 (3): 1077—1092. doi:10.1016/j.ympev.2013.05.004.
↑Cox, N.A. & Temple, H.J. (2009). European Red List of Reptiles(PDF). Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities. с. 33. Архів оригіналу(PDF) за 23 вересень 2020. Процитовано 24 червень 2020. {{cite book}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Mingo, V., Lötters, S. & Wagner, N. (2016). Risk of pesticide exposure for reptile species in the European Union. Enviromental Pollution. 215: 164—169. doi:10.1016/j.envpol.2016.05.011.
↑ абTuniyev, B., Ananjeva, N.B., Aghasyan, A., Orlov, N.L., Tuniyev, S., Anderson, S. & Shi, L. Trapelus sanguinolentus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 20 жовтень 2020. Процитовано 19 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Кузьмин С. Л., Семёнов Д. В. (2006). Конспект фауны земноводных и пресмыкающихся России. Москва: Товарищество научных изданий КВК. с. 48. ISBN5-87317-303-6.
↑Gvoždík V., Jandzik D., Lymberakis P., Jablonski D., Moravec J. (2010). Slow worm, Anguis fragilis (Reptilia: Anguidae) as a species complex: Genetic structure reveals deep divergences. Molecular Phylogenetics and Evolution (англ.) . Т. 55, № 2. с. 460—472. doi:10.1016/j.ympev.2010.01.007. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Hans Konrad Nettmann, Wolfgang Böhme, Bogoljub Sterijovski, Milan Vogrin, Claudia Corti, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Marc Cheylan, Juan Pleguezuelos, Varol Tok, Roberto Sindaco, Bartosz Borczyk, Benedikt Schmidt. Anguis fragilis (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 17 квітень 2016. Процитовано 19 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Ahmad Mohammed Mousa Disi, Souad Hraoui-Bloquet, Riyad Sadek, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Idriz Haxhiu. Pseudopus apodus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 28 травень 2016. Процитовано 20 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑ абEva M. Albert, A. Fernández (2009). Evidence of cryptic speciation in a fossorial reptile: description of a new species of Blanus (Squamata: Amphisbaenia: Blanidae) from the Iberian Peninsula. Zootaxa (англ.) . 2234 (1): 56—68. doi:10.11646/zootaxa.2234.1.4.
↑ абLuis M. P. Ceríaco & Aaron M. Bauer (2018). An integrative approach to the nomenclature and taxonomic status of the genus Blanus Wagler, 1830 (Squamata: Blanidae) from the Iberian Peninsula. Journal of Natural History (англ.) . 52 (13—16): 849—880. doi:10.1080/00222933.2017.1422283.
↑Filipa L. Sampai, D. James Harris, Ana Perera and Daniele Salvi (2015). Phylogenetic and diversity patterns of Blanus worm lizards (Squamata: Amphisbaenia): insights from mitochondrial and nuclear gene genealogies and species tree. Journal of Zoological Systematics and Evolutionary Research (англ.) . 53 (1): 45—54. doi:10.1111/jzs.12075.
↑Andrea Villa, Martin Kirchner, David M Alba та ін. (2018). Comparative cranial osteology of Blanus (Squamata: Amphisbaenia). Zoological Journal of Linnean Society (англ.) . 185 (3): 693—716. doi:10.1093/zoolinnean/zly082. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑Petros Lymberakis, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Ahmad Mohammed Mousa Disi, Souad Hraoui-Bloquet, Riyad Sadek, Yehudah Werner, Yakup Kaska, Yusuf Kumlutaş, Aziz Avci, Nazan Üzüm. Blanus strauchi (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 30 вересень 2020. Процитовано 20 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Roberto Sindaco, Wolfgang Böhme, Philippe Geniez, Jose Antonio Mateo Miras, Yehudah Werner, Ahmad Mohammed Mousa Disi, Riyad Sadek, Ibrahim Baran, Petros Lymberakis, Rastko Ajtic, Bogoljub Sterijovski, Sherif Baha El Din, László Krecsák. Eryx jaculus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 8 грудень 2015. Процитовано 20 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Tok, V., Ugurtas, I.H., Sevinç, M., Böhme, W., Crochet, P.-A., Kaya, U., Borkin, L., Milto, K., Golynsky, E., Rustamov, A, Nuridjanov, D., Munkhbayar, K. & Shestapol, A. Dolichophis schmidti (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 7 серпень 2020. Процитовано 21 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Wolfgang Böhme, Roberto Sindaco. Elaphe sauromates (англ.) . МСОП. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Souad Hraoui-Bloquet, Riyad Sadek, Pierre-André Crochet, Ahmad Mohammed Mousa Disi, Yehudah Werner, Sherif Baha El Din. Hemorrhois nummifer (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 29 листопад 2020. Процитовано 9 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑R Alexander Pyron, Frank T Burbrink (2009). Systematics Of The Common Kingsnake (Lampropeltis Getula; Serpentes: Colubridae) And The Burden Of Heritage In Taxonomy. Zootaxa. 2241: 22—32. doi:10.5281/zenodo.190597.
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Wolfgang Böhme, Rastko Ajtic, Milan Vogrin, Claudia Corti, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Marc Cheylan, Juan Pleguezuelos, Bartosz Borczyk, Benedikt Schmidt, Andreas Meyer. Zamenis longissimus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 27 вересень 2015. Процитовано 29 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Juan M. Pleguezuelos, Paulo Sá-Sousa, Valentin Pérez-Mellado, Rafael Marquez, Marc Cheylan, Claudia Corti, Iñigo Martínez-Solano. Rhinechis scalaris (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 14 травень 2020. Процитовано 27 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Ananjeva, N.B., Orlov, N.L., Papenfuss, T., Nilson, G., Terbish, K., Dujsebayeva, T., Munkhbaatar, M., Melnikov, D., Shestopal, A., Wang, Y. & Shi, L. Alsophylax pipiens (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 11 серпень 2020. Процитовано 29 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑ абвгдежикPanayiota Kotsakiozia, Daniel Jablonski, Çetin Ilgaz та ін. (2018). Multilocus phylogeny and coalescent species delimitation in Kotschy's gecko, Mediodactylus kotschyi: Hidden diversity and cryptic species. Molecular Phylogenetics and Evolution. 125: 177—187. doi:10.1016/j.ympev.2018.03.022. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Milan Vogrin, Claudia Corti, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Marc Cheylan, Juan Pleguezuelos, Sherif Baha El Din, C. Varol Tok. Hemidactylus turcicus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 4 жовтень 2015. Процитовано 1 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Wolfgang Böhme, Petros Lymberakis, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Pierre-André Crochet, Yakup Kaska, Yusuf Kumlutas, Uğur Kaya, Aziz Avci, Nazan Üzüm, Can Yeniyurt, Ferdi Akarsu, Petros Lymberakis. Anatololacerta oertzeni (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 1 травня 2020. Процитовано 1 травня 2020.
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Wolfgang Böhme, Rastko Ajtic, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Pierre-André Crochet, Hans Konrad Nettmann, László Krecsák. Darevskia praticola (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 3 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Jelka Crnobrnja Isailovic, Milan Vogrin, Claudia Corti, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Marc Cheylan, Juan Pleguezuelos, Martin Kyek, Alexander Westerström, Hans Konrad Nettmann, Bartosz Borczyk, Bogoljub Sterijovski, Benedikt Schmidt. Lacerta agilis (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 27 вересень 2015. Процитовано 6 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Valentin Pérez-Mellado, Marc Cheylan, Philippe Geniez, Hans Konrad Nettmann, Benedikt Schmidt, Richard Podloucky, Roberto Sindaco, Antonio Romano. Lacerta agilis (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 21 березень 2016. Процитовано 6 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑ абвPanagiotis Kornilios, Evanthia Thanou, Petros Lymberakis, Çetin Ilgaz, Yusuf Kumlutaş, Adam Leaché (2019). A phylogenomic resolution for the taxonomy of Aegean green lizards. Zoologica Scripta (англ.) . 49 (1): 14—27. doi:10.1111/zsc.12385.
↑Lacerta citrovitatta (англ.) . EuroLizards. Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 16 травня 2020.
↑Tuniyev, B., Ananjeva, N.B., Agasyan, A., Orlov, N.L., Tuniyev, S. & Anderson, S. Lacerta strigata (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 26 листопад 2020. Процитовано 16 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Lacerta trilineata (англ.) . EuroLizards. Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 16 травня 2020.
↑Wolfgang Böhme, Petros Lymberakis, Rastko Ajtic, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Pierre-André Crochet, Idriz Haxhiu, Hans Konrad Nettmann, Bogoljub Sterijovski, Yusuf Kumlutas, Nazan Üzüm. Lacerta trilineata (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 16 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Jelka Crnobrnja Isailovic, Milan Vogrin, Claudia Corti, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Marc Cheylan, Juan Pleguezuelos, Hans Konrad Nettmann, Bogoljub Sterijovski, Petros Lymberakis, Richard Podloucky, Dan Cogalniceanu, Aziz Avci. Lacerta virids (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 4 жовтень 2015. Процитовано 17 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Petros Lymberakis, Aram Agasyan, Boris Tuniyev, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nikolai Orlov, Pierre-André Crochet, Petros Lymberakis, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Yehudah Werner, Ahmad Mohammed Mousa Disi, Souad Hraoui-Bloquet, Riyad Sadek, Sherif Baha El Din. Ophisops elegans (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 17 серпень 2016. Процитовано 17 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Jose Antonio Mateo Miras, Marc Cheylan, M. Saïd Nouira, Ulrich Joger, Paulo Sá-Sousa, Valentin Pérez-Mellado, Iñigo Martínez-Solano. Podarcis hispanicus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 12 серпень 2020. Процитовано 20 травня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Nikolaos Psonis, Aglaia Antoniou, Oleg Kukushkin та ін. (2017). Hidden Diversity in the Podarcis Tauricus (Sauria, Lacertidae) Species Subgroup in the Light of Multilocus Phylogeny and Species Delimitation. Molecular Phylogenetics and Evolution. 106: 6—17. doi:10.1016/j.ympev.2016.09.007. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Rastko Ajtic, Milan Vogrin, Claudia Corti, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Marc Cheylan, Juan Pleguezuelos, Sherif Baha El Din, Hans Konrad Nettmann, Cornelius C. De Haan, Bogoljub Sterijovski, Benedikt Schmidt, Andreas Meyer. Natrix tessellata (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 22 грудень 2015. Процитовано 7 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Milan Vogrin, Sherif Baha El Din. Malpolon insignitus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 2 квітень 2016. Процитовано 10 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Iñigo Martínez-Solano, Claudia Corti, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Juan M. Pleguezuelos, Marc Cheylan. Malpolon monspessulanus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 12 серпень 2019. Процитовано 10 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Petros Lymberakis, Aram Agasyan, Boris Tuniyev, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nikolai Orlov, Tahar Slimani, Jose Antonio Mateo Miras, Ulrich Joger, El Hassan El Mouden, Philippe Geniez, Sherif Baha El Din, C. Varol Tok, Roberto Sindaco. Chalcides ocellatus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 13 червень 2020. Процитовано 13 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Petros Lymberakis, Aram Agasyan, Boris Tuniyev, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nikolai Orlov, Philippe Geniez, Jose Antonio Mateo Miras, Wolfgang Böhme, Souad Hraoui-Bloquet, Sherif Baha El Din, C. Varol Tok. Eumeces schneideri (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 13 червень 2020. Процитовано 13 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Panagiotis Kornilios, Yusuf Kumlutas, Petros Lymberakis, Cetin Ilgaz (2018). Cryptic diversity and molecular systematics of the Aegean Ophiomorus skinks (Reptilia: Squamata), with the description of a new species. Journal of Zoologic Systematics and Evolutionary research. 56 (3): 364—381. doi:10.1111/jzs.12205.
↑Petros Lymberakis, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Pierre-André Crochet, Yakup Kaska, Yusuf Kumlutas, Uğur Kaya, Aziz Avci, Nazan Üzüm, Can Yeniyurt, Ferdi Akarsu. Ophiomorus punctatissimus (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 14 червень 2020. Процитовано 14 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Aram Agasyan, Aziz Avci, Boris Tuniyev, Jelka Crnobrnja Isailovic, Petros Lymberakis, Claes Andrén, Dan Cogalniceanu, John Wilkinson, Natalia Ananjeva, Nazan Üzüm, Nikolai Orlov, Richard Podloucky, Sako Tuniyev, Uğur Kaya, Rastko Ajtic, Varol Tok, Ismail H. Ugurtas, Murat Sevinç, Pierre-André Crochet, Ahmad Mohammed Mousa Disi, Souad Hraoui-Bloquet, Riyad Sadek, Yehudah Werner, Idriz Haxhiu, Sherif Baha El Din, Bogoljub Sterijovski, Wolfgang Böhme, Dušan Jelić. Xerotyphlops vermicularis (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 6 травень 2016. Процитовано 14 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Claudia Corti, Juan M. Pleguezuelos, Valentin Pérez-Mellado, Rafael Marquez, Marc Cheylan, Philippe Geniez, Ulrich Joger, Hans Konrad Nettmann, Benedikt Schmidt, Andreas Meyer, Roberto Sindaco, Antonio Romano, Iñigo Martínez-Solano. Vipera aspis (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 17 жовтень 2015. Процитовано 15 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Mizsei, E., Szabolcs, M., Dimaki, M., Roussos, S.A. & Ioannidis, Y. Vipera graeca (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 16 червень 2020. Процитовано 16 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Juan M. Pleguezuelos, Paulo Sá-Sousa, Valentin Pérez-Mellado, Rafael Marquez, Marc Cheylan, Philippe Geniez, Iñigo Martínez-Solano. Vipera seoanei (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 10 липень 2019. Процитовано 16 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Ulrich Joger, Jelka Crnobrnja Isailovic, Milan Vogrin, Claudia Corti, Bogoljub Sterijovski, Alexander Westerström, László Krecsák, Valentin Pérez Mellado, Paulo Sá-Sousa, Marc Cheylan, Juan M. Pleguezuelos, Roberto Sindaco. Vipera ursinii (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 27 січень 2016. Процитовано 16 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑van Dijk, P.P., Lymberakis, P., Ahmed Mohammed Mousa Disi, Ajtic, R., Tok, V., Ugurtas, I., Sevinç, M. & Haxhiu, I. Mauremys rivulata (англ.) . МСОП. Архів оригіналу за 2 серпень 2015. Процитовано 18 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑James T. Stroud, Mark Outerbridge, and Sean T. Giery (2016). First Specimen of an American Green Anole (Anolis carolinensis) on the Oceanic Island of Bermuda, with a Review of the Species’ Current Global Distribution. IRCF Reptiles & Amphibians. 23 (3): 188—190.
↑Varol Tok, Ishmail Ugurtas, Murat Sevinç, Wolfgang Böhme, Pierre-André Crochet, Ferdi Akarsu. Parvilacerta parva. МСОП. Архів оригіналу за 27 жовтень 2020. Процитовано 24 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Tuniyev, B., Ananjeva, N.B., Orlov, N.L. & Tuniyev, S. Natrix megalocephala. МСОП. Архів оригіналу за 1 листопад 2020. Процитовано 21 червня 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
↑Kindler, C., Böhme, W., Corti, C., Gvoždík, V., Jablonski, D., Jandzik, D., Metallinou, M., Široký, P., Fritz, U. (2013). Mitochondrial phylogeography, contact zones and taxonomy of grass snakes (Natrix natrix, N. megalocephala). Zoologica Scripta. 42 (5): 458—472. doi:10.1111/zsc.12018.
Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok, Jan Van Der Voort. Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe. — Bloomsbury Natural History, 2016. — 432 с. — (Helm Field Guides) — ISBN Bloomsbury Natural History.
Natalia B. Ananjeva, Nikolai L. Orlov, Roman G. Khalikov, Ilya S. Darevsky, Sergei A. Ryabov, Andrei Barabanov. The Reptiles of Northern Eurasia: Taxonomic Diversity, Distribution, Conservation Status. — Pensoft, 2006. — 245 с. — (Faunistica (#40)) — ISBN 978-9546422699.
Philippe Geniez. Snakes of Europe, North Africa and the Middle East: A Photographic Guide. — Princeton University Press, 2018. — 384 с. — ISBN 978-0691172392.
Van Wallach, Kenneth L. Williams, Jeff Boundy. Snakes of the World: A Catalogue of Living and Extinct Species. — CRC Press, 2014. — 1237 с. — ISBN 978-1482208474.