Natrix helvetica

Natrix helvetica

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Змії (Serpentes)
Родина: Полозові (Colubridae)
Підродина: Вужеві (Natricinae)
Рід: Вуж (Natrix)
Вид: Natrix helvetica
Біноміальна назва
Natrix helvetica
(Lacepede, 1789)

Синоніми
Natrix natrix helvetica
Coluber helveticus
Посилання
Вікісховище: Natrix helvetica
Віківиди: Natrix helvetica

Natrix helvetica[1] — вид змій родини полозових (Colubridae). Один із 5 видів роду[2]. Європейський ендемік. Мешканець прибережних водно-болотних ландшафтів. Вид занесений до Бернської конвенції та інших природоохоронних документів[3]. Описано 4 підвиди.[1]

Етимологія

Наукова назва виду походить від лат. helvetica = «швейцарка», посилання на країну походження типового зразка.

Назва іншими мовами: European Grass Snake (англ.; дослівно «вуж європейський»); Ringelnatter (нім.; дослівно «вуж трав'яний»); Couleuvre à collier (франц.; дослівно «вуж трав'яний»); Ringelnatter (італ.; дослівно «вуж ошийниковий»).[4][3]

Опис

Змія середнього розміру, завдовжки до 200 см (звичайно до 160 см). Хвіст (L.cd.) відносно довгий, у 3—5 разів коротший за тулуб із головою (L); у самців хвіст значно довший, ніж у самок. Тулуб циліндричний. Шийний перехват добре виражений. Голова велика, сплощена, чітко відділена від тулуба. Очі великі, з круглими зіницями. Тулубні хребці з нижніми відростками. Череп з помітно розвиненими гребенями. Вільна частина верхньоскроневої кістки приблизно рівна половині цієї кістки. Верхньощелепних зубів 20—25, вони утворюють безперервний ряд, їх розмір поступово збільшується за напрямом у глибину пащі. Нижньощелепні зуби рівної довжини.[4][5][6][7][8]

Лускатий покрив

Тулуб вкритий рядами луски з різко вираженими реберцями; реберця відсутні або слабо виражені лише в ряду луски, який межує з черевними щитками. Луска з двома апікальними ямками. Навколо середини тулуба (Sq.) зазвичай 19 лусок. Черевних щитків 153—193, підхвостових — 50—89 пар. Анальний щиток розділений (А. 1/1). Луска хвоста зверху слаборебриста або гладенька. Підхвостові щитки розташовані в 2 ряди.[4][5][6][7]

Голова вкрита великими симетричними щитками. Міжносові щитки більш-менш трикутної або трапецієподібної форми і звужуються попереду. Ніздрі не спрямовані вгору. Зазвичай 8 верхніх губних щитків, з них 4-й (іноді й 5-й) торкається ока. Зазвичай 2 або 3 передочні лусочки. 3—4 постокулярні лусочки.[4][6]

Забарвлення

Natrix helvetica, меланіст
Молода особина Natrix helvetica
Natrix helvetica із жертвою
Natrix helvetica, імітація смерті
Natrix helvetica у захисній позі

Основний фон забарвлення дорослих вужів сірий, жовтувато-сірий або світло-коричневий. На спині часто присутні дрібні темні крапки. Уздовж боків розташовані поперечні витягнуті чорні плями (смужки). Нашийник кремовий або жовтий, за ним розташована V-подібна чорна пляма. Черево зазвичай біле або жовтувате з витягнутими поперек прямокутними або неправильної форми чорними плямами, які іноді зливаються між собою. Трапляються чорні або майже чорні особини (меланісти). Райдужна оболонка жовтувата.[4]

Поширення

Західноєвропейський вид, поширений від Великої Британії і Піренеїв на заході до Німеччини, Австрії, Словенії та Хорватіїна сході та Італії на півдні. Мешкає також на ряді середземноморських островів, зокрема на Корсиці, Сардинії та Сицилії.[1][3][4]

Місця проживання

Водно-болотний вид плазунів, більш-менш тісно пов'язаний із водою, мешкаючи по берегах річок, озер, ставків, затонів, боліт, в очеретяних заростях, на заплавних луках, чагарниках, рідколіссях і лісах, біля окремих джерел тощо. Весну проводить віддалік від води, переселяючись до водойм влітку й знову віддалюючись до місць зимівлі восени. У гори піднімається до висоти 2300 м н. р. м. Як сховища використовує пустоти між коренями, купи каміння і хмизу, нори різних риючих тварин. Не уникає близькості до людини, селячись у парках, садах, на городах, у льохах під домами, сараях, купах господарського сміття і стогах сіна.[4][5][3]

Особливості біології

Після зимівлі з'являється на початку березня — у середині квітня. На зимівлю уходить звичайно в листопаді. У теплі зими зимова сплячка може значно скорочуватись або носити переривчастий характер. Веде переважно денний спосіб життя, у літній період активний також у сутінках та вночі. Чудово плаває й пірнає, запливаючи у великих водоймах іноді на кілька кілометрів від берегів.[4][5]

Вуж європейський належить до яйцекладних змій. У період парування в квітні — травні вужі збираються великими групами, утворюючи клубки, що складаються з 1—2 самиць і 5—10 самців. У липні — серпні самиці відкладають по 6—35 яєць у купах прілого листя або навозу, у гнилих пеньках, норах гризунів, тріщинах берегів, обривах та інших достатньо зволожених місцях. Самиці можуть здійснювати сезонні міграції на відстань до кількох кілометрів, щоб знайти відповідні місця для відкладання яєць. У найбільш сприятливих сховищах одночасно відкладають яйця по кілька самиць. Розмір яєць 12—23 × 23—25 мм. Інкубаційний період становить близько 60 діб. Молоді, завдовжки 110—135 мм, з'являються в кінці липня — на початку вересня.[4][5]

Живиться переважно земноводними, поїдає також рибу, ящірок, дрібних ссавців, птахів та великих комах. Здобич завжди ковтає живцем. У випадку небезпеки відригує заковтнуту здобич і спасається втечею.[4][5]

Вороги

Одним із основних засобів захисту вужа від хижаків/людини є виділення екскрементів із стійким смердючим запахом. Рідко кусається, хоча може сплющувати і збільшувати голову та висувати щелепи назовні, у результаті чого його голова приймає трикутний вигляд, як у гадюки. При цьому вуж гучно шипить і робить випади в бік нападника і навіть може вдарити його головою із закритим ротом. Якщо це не стримує агресора, вони часто удають смерть, розвернувши живіт догори та висунувши язик із рота.[4][5]

Охорона

Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»[3]. Але стан окремих субпопуляцій вужа європейського, особливо острівних (Корсіка, Сардинія), за останні десятиліття погіршився. Спостерігається значне зниження чисельності змій внаслідок меліорації водно-болотних угідь та деградації природного середовища, у Бельгії — також внаслідок швидкого розширення популяції диких кабанів. Вужі гинуть на дорогах, а також несправедливо переслідуються місцевим населенням і рекреантами. Тому вид занесений до Додатку III Бернської конвенції (охоронна категорія: вид потребує охорони) та Додатку IV Директиви Директиви Європейського Союзу 92/43/ЄС «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори». Крім того, вид захищений національним законодавством у деяких країнах ареалу.[3]

Вид присутній на багатьох природоохоронних територіях по всьому ареалу. Будівництво коридорів під дорогами може допомогти значно знизити смертність на дорогах. Важливим заходом може стати відновлення водно-болотних угідь, що буде сприяти також збільшенню чисельності основних кормових об'єктів вужів — жаб.[3]

Систематика

Один із 5 видів роду вужів (Natrix). Раніше розглядався як підвид Natrix natrix helvetica.[2][4][9]

Станом на 2024 рік описано 4 підвиди:[1][4]

  • Natrix helvetica helvetica (Великобританія, Нідерланди, Люксембург, Монако, Німеччина, Франція, Швейцарія, Словенія, Австрія, Ліхтенштейн, Бельгія, Італія);
  • Natrix helvetica cetti (Італія, Сардинія).
  • Natrix helvetica corsa (Франція, Корсика);
  • Natrix helvetica sicula (Італія, в т. ч. Сицилія).

Галерея

Джерела. Примітки

  1. ↑ а б в г The Reptile Database: Natrix helvetica
  2. ↑ а б Reptile-database: Natrix
  3. ↑ а б в г д е ж Natrix helvetica в Червоному списку МСОП
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 394—396)
  5. ↑ а б в г д е ж Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 250—253)
  6. ↑ а б в Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 164—165)
  7. ↑ а б Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224с. (с. 46, 48—52)
  8. ↑ Дунаев Е. А., Орлова В. Ф. ¬Змеи. Виды фауны России : атлас-определитель — М. : Фитон XXI, 2014. — 120 с. (с. 22, 30—31)
  9. ↑ RepFocus: Natrix

Література

  • Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 164—165). — ISBN 5-98092-007-2
  • Дунаев Е. А., Орлова В. Ф. ¬Змеи. Виды фауны России : атлас-определитель — М. : Фитон XXI, 2014. — 120 с. (с. 22, 30—31). — ISBN 978-5-906171-61-0
  • Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224с. (с. 46, 48—52). — ISBN 978-5-87317-594-9
  • Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 250—253)
  • Field Guide to the Amphibians and Reptiles of Britain and Europe / Jeroen Speybroeck, Wouter Beukema, Bobby Bok and Jan Van Der Voort. London-New York: Bloomsbure, 2016. 432 рр. (p. 394—396). ISBN 978-1-4081-5459-5

Посилання