Псалом 109
Псалом 109 (масор. 110) — псалом відомий латинським інципітом «Dixit Dominus», належить до групи царських[1] і пророчих псалмів. Надзвичайно шанується у християнській теології як доказ існування Трійці та верховенства Ісуса Христа як Царя, Першосвященника та Месії. З цієї причини псалом 109 є «найчастіше цитованим псалмом Нового Завіту і псалмом, на який найчастіше посилаються».[2] Класичні єврейські джерела, навпаки, стверджують, що суб'єктом псалому є Авраам, Давид, або єврейський Месія. Псалом є регулярною частиною католицької, англіканської та протестантської літургій. Оскільки цей псалом є визначним на вечірніх відправах, його латинський текст має особливе значення у музиці. Наприклад, добре відомими композиціями для вечірніх є твори Клаудіо Монтеверді «Vespro della Beata Vergine» (1610) і Вольфгана Моцарта «Vesperae solennes de confessore» (1780). Георг Фрідріх Гендель написав твір «Dixit Dominus» (1707), а Антоніо Вівальді тричі використав псалом латиною для своїх творів. Текст
Використання
Новий Завіт
ПротестантизмЯк повідомляється, Олівер Кромвель наказав своїй армії заспівати цей псалом перед тим, як вийти на бій проти Шотландії; це була його «улюблена бойова пісня».[8] КатолицизмУ своєму статуті (530) святий Бенедикт Нурсійський приписав використовувати псалми від 108 до 146 для вечірніх, за винятком тих псалмів, які зарезервовані на інші години.[9] Тому з раннього Середньовіччя псалом 109 традиційно декламується на початку вечірньої кожної неділі. Він продовжує бути першим псаломом на вечірній неділі, торжествах та урочистостях, які входять до рангу «празника». Вірші 1–4 утворюють респонсорійний псалом, який слідує за першим читанням на урочистість Святого Тіла і Крові Христової у третьому році трирічного циклу читання. ЮдаїзмВірші 6–7 є останніми двома віршами Ав Харачаміма, які промовляють під час Шабату та ранкової служби Йом Тов.[10][11] Псалом 109 читається на Шабат Лех-Леха в Siddur Avodas Yisroel.[10] Цей псалом читають як захисну молитву, щоб досягти миру з ворогами.[12] Музичне використанняОскільки цей псалом є першим у недільній вечірній, його латинський текст, який починається з фрази «Dixit Dominus», має особливе значення в музиці. Серед багатьох інших композиторів XVI століття він був покладений на музику Томасом Луїсом де Вікторією в 1581 році. Клаудіо Монтеверді написав хорову композицію у своєму творі «Vespro della Beata Vergine» у 1610 році й знову в іншому творі «Selva morale e spirituale» у 1640 році. Марк Антуан Шарпантьє написав шість варіацій «Dixit Dominus» H 153, H 197, H 202, H 204, H 190, H 226 (1670–1690), а Алессандро Скарлатті в 1700 році. У 1707 році Георг Фрідріх Гендель написав твір «Dixit Dominus», який містить його найдавніший автограф. Нікола Порпора поклав на музику псалом у 1720 році, а Антоніо Вівальді написав три постановки на текст псалому. Джованні Баттіста Перголезі поклав на музику псалом у 1732 році, а Леонардо Лео — у 1741 та 1742 роках. Вольфганг Амадей Моцарт поклав на музику псалом для хору і оркестру у своїх вечірніх «Vesperae solennes de Dominica» (1779) і «Vesperae solennes de confessore» (1780). Мішель Річард Делаланд і Йоганн Міхаель Гайдн написали відповідні композиції у XVIII столітті. Генріх Шютц двічі поклав на музику псалом німецькою мовою «Der Herr sprach zu meinem Herren» у 1619 році як перший рух його «Псалмів Давида» для голосів та інструментів (SVW 22), а також для хору як частина «Becker Psalter»( SWV 208). У 1959 році Річард Роджерс написав частину вступу до свого мюзиклу «Звук музики» (мюзікл, 1965), використовуючи вірші 1, 5 та 7. Примітки
Список літератури
Посилання
|