До 1965 року називалося Лудинь.[2] Польською мовою згадується як Ludynie,[4] російською — як Лудынь.[5]
Географія
Розташоване на відстані 15 км від м. Дубровиця та 140 км від обласного центру м. Рівне. З усіх сторін Людині — ліс, тільки зі сходу є дорога до берегів річки Горинь.[джерело?]
Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «сприятлива».[6]
Клімат
Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[7] Опадів 609 мм на рік.[7] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 28 мм.[7] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм.[7] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 61 мм.[7] Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,6 °C.[7] Річна амплітуда температур становить 24,2 °C.[7]
Озерський заказник — ботанічний заказник національного значення площею 1276 га, розташований в селі.[8]
Інші природні об'єкти поруч: Сомине озеро, Дівочий острів.[джерело?]
Історія
Людинь на мапах
Перші письмові згадки датуються 1550 та 1558 роками.[9]
Село пережило навалу монголо-татар: у лісі урочище Людинського лісництва «Дівочий острів», у якому переховувались дівчата від турецького рабства, неволі, від рабського ринку в Кафі.[джерело?]
У 1596 році повз село йшли колони повстанців під проводом Северина Наливайка, до якого приєднались деякі селяни. Згодом, після угоди Хмельницького з Москвою, люди повертатись в село, лишаючи в лісі неглибокі ями, рани. Це і є перша, родоначальна назва урочища в лісі «Рани».[джерело?]
Наприкінці 19 століття село належало до Висоцької волості Ровенського повіту і нараховувало 70 дворів і 443 жителя.[джерело?]
В 1938-39 рр. у селі був польський солтис (на зразок голови сільської ради) Мерзун Яков, родом із села Сварицевичі. На території старого подвір'я школи і дотепер зберігається стара польська однокласна хата-школа. При школі ще була кімната, де можна було жити — так звана канцелярія. В роки приєднання Західної України до УРСР її добудували і довгий час там розміщувалася Людинська восьмирічна школа.[джерело?]
У 1939 року Людинь у складі Західно України відійшов до СРСР. Першим її головою був Хомич М. М. В 1939 році відкрили школу, де навчали українською мовою. Спочатку школа була 7-класна. Класи-кімнати розміщалися у людських хатах. Відкрилася хата-читальня, яка була і сільським клубом. З 1940 року село входило до Висоцького району. У 1959 році перепідпорядкували Дубровицькому району.[джерело?]
У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби в лавах УПА та ОУН.[15] Загалом встановлено 30 жителів села, які брали участь у визвольних змаганнях, з них 17 загинуло, 3 було репресовано.[16] Під час Другої світової війни деякі люди допомагали партизанам. На території воювали і вояки ОУН, і групи партизан: на території сіл Пузня, Людинь, Рудня діяли партизани місцевого значення під керівництвом Мисюри М. Й. Їхній штаб містився у селі Велюнь. У Людині діяли бульбовці (бандери, бульбаші, так називали вояків ОУН). Групою керував житель села Галабурда Тарас Ілліч, під псевдо кличкою «Яблуко». Отаманом був Соловей.[джерело?]
За даними українського націоналістичного підпілля 27 жовтня 1943 року більшовики пограбували Людинь та вбили господаря.[17]
Під час війни через село проходили мадяри — після 1943 року ці союзники Гітлера покинули його армію, повертались додому: вони стояли кілька днів у селі, лише для перепочинку. Доля їх невідома, подейкують, що ніби самі ж німці окружили і розбили їх десь під Луцьком. Ще через село проходив партизанський загін Сабурова — їх називали «руськи партизани», бо вони розмовляли російською мовою.[джерело?]
З 270 жителів, які пішли воювати, повернулись одиниці. Серед ветеранів живуть сьогодні в селі: Сорочан Володимир Іванович, Галабурда Іван Лукашевич. У партизани пішло 21 чоловік. Багато пропало безвісти (за даними «Книги пам'яті України» 31 чоловік). З вивезених у Німеччину повернулись додому небагато.[джерело?]
У 1949 році організували колгосп ім. І. Дмитровича. Головою його був вперше житель села Мисько Йосип Федорович. До колгоспу відійшла земля, коні і воли.[джерело?]
У 1950-ті роки збудували пошту, контору. Сільський клуб був у хаті колишнього останнього солтуса. Пізніше клуб перенесли в іншу хату в селі, а на старому місті, добудувавши частину, спорудили поряд будівлю ще на два класи і зробили школу. Спочатку була початкова, потім 7-річна. Перший учитель Хомич Терентій Терентійович сам навчався самотужки, він був на зразок народного вчителя. Люди і діти в селі любовно шанували його, називаючи: «Терешечко».[джерело?]
У селі був медпункт, навіть роддом: у 1960-ті роки, коли збудували нову контору, а в старій зробили медпункт, щось на зразок амбулаторії. Роддом теж перенесли сюди, але потім закрили. Амбулаторія була велика, простора, приїздили лікарі і робили прийом хворих.[джерело?]
У 1970-ті роки відкрили стоматкабінет, але пробув він не довго, років три, потім перегесли до Дубровиці.[джерело?]
В 1958 р. колгосп приєднали до колгоспу с. Золотого і перейменували. У 1976 р. колгосп приєднали до Лютинського «Світанку», але жителі довго були невдоволенні і добилися роз'єднання в 1988 р.. і отримав назву «Перемога».[джерело?]
За вказівкою правління колгоспу в селі збудовали нову двоповерхову споруду, де на 2-му поверсі розмістили сільську раду, а на 1-му — правління колгоспу. На місці старої контори відкрили колгоспну їдальню. Коштами держави та колгоспу збудовали новий медпункт, двоповерховий дитячий садок, а поруч — школа. В 1989—1990 роках Людинську школу перевели до складу середніх шкіл району. В ній навчаються діти з сіл Рудні, Людині, Партизанського, Золотого і Лісового.[джерело?]
Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[19] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 3][21] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 5 Кі/км² (137Cs + 134Cs), молока — 6,23 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 3,98 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 312 мбер, з якої: зовнішнього — 65 мбер, загальна від радіонуклідів — 247 мбер (з них Cs — 244 мбер, Sr — 2 мбер).[22]
Станом на 1859 рік, у власницькому селі Людинь налічувалося 28 дворів та 226 жителів (115 чоловіків і 111 жінок), з них 221 православний і 5 євреїв[23]. Станом на 1906 рік у селі було 64 двори та мешкали 524 особи.[5]
За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 123 будинки та 730 мешканців, з них: 344 чоловіки та 386 жінок; 703 православні та 27 юдеїв; 682 українці, 27 євреїв та 21 поляк.[4]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 715 осіб, з яких 341 чоловік та 374 жінки.[24] На кінець 1993 року в селі мешкало 765 жителів, з них 218 — дітей.[22]
Село входить до виборчого округу № 155.[32] У селі розташована виборча дільниця № 560269.[32] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 485 осіб.[1]
Культура
У селі працює Людинський сільський клуб на 88 місць.[33] Діє Людинська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 12 520 книг та яка має 2 місця для читання, 1 особу персоналу, кількість читачів — 503 особи.[34]
Релігія
У першій половині XIX століття село належало до греко-католицької парафії церкви Різдва Богородиці містечка ДомбровицяРовенського повіту,[35] яка з 1840-х років діяла вже як православна парафія.[36]
У селі діє Людинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. К.Хомич.[38] У 2011 році в ній навчалося 191 учень (із 375 розрахованих) та викладало 25 учителів.[38]
Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Людинський дошкільний навчальний заклад „Берізка“», у якому станом на 2011 рік навчалося 60 дітей і працювало 8 учителів та вихователів.[39]
↑«Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[20]
Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — 274 с.
Літопис УПА / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім . М. С. Грушевського. — Київ-Торонто : Видавництво «Літопис УПА» та ін, 2007. — Т. 11: Мережа ОУН(б) і запілля УПА на території ВО «Заграва», «Турів», «Богун» (серпень 1942 — грудень 1943 рр.). — 849 с.
Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.