1 Очки Марка Маркеса, нараховані за перемогу у гонці, були зняті в результаті рішення дирекції гонки після того, як він зіткнувся з партнером по команді Дані Педросою під час гонки. Наступним найкращим фінішером Honda був Альваро Баутіста, який зайняв четверте місце.
Володар титулу чемпіона в класі Moto2 визначився на Гран-Прі Японії. Після аварії, в якій постраждав лідер серії Скот Реддінг, ініціативу перехопив його переслідувач Пол Еспаргаро. Пол Еспаргаро двічі штурмував верхню сходинку чемпіонату. У 2012 році йому не дозволив перемогти Марк Маркес. У 2013 році у Реддінга до падіння були всі шанси взяти золото, але фортуна повернулася обличчям до його суперника. Еспаргаро став чемпіоном, набравши 265 очок. Через пропуск однієї гонки і слабкий фініш у Японії Реддінг програв йому 40 очок.
Доля титулу чемпіона у класі Moto3 вирішувалась на останньому етапі у Валенсії. Важка битва між трьома гонщиками, яких перед стартом розділяли всього 5 очок, завершилася для лідера чемпіонату Луї Салома (команда «Red Bull KTM Ajo») падінням, тоді як Алекс Рінс наприкінці заїзду був атакований німцем Йонасом Фольгером. Маверік Віньялес виграв гонку і став чемпіоном світу з перевагою у 12 очок над Рінсом. Салом після аварії зумів повернутися у гонку і фінішувати 14-м, заробивши пару очок. Це дозволило йому завершити сезон на 3-й позиції.[7]
У заліку виробників перемогу достроково, за 6 етапів до фінішу, здобув KTM. Це друга поспіль та третя загалом (враховуючи результати у класі 125сс) перемога австрійців.[8]
Загальні підсумки
Відвідуваність
Найбільша кількість глядачів зібралась на Гран-Прі Чехії. Його відвідало 142 030 глядачів у день гонки, в неділю, та 222 710 загалом за три дні змагань.[9]
Падіння
У всіх трьох класах чемпіонату було, в цілому, 863 падінь, що на 42 випадки менше, ніж роком раніше, незважаючи на те, що кількість Гран-Прі залишилась незмінною. Хоча, якщо розглядати лише клас MotoGP, то кількість падінь зросла на 19 випадків, збільшившись з 186 до 205.[10]
Середня кількість падінь на етапі у класі MotoGP становила 11,4, в класі Moto2 — 20,2, в Moto3 —18,5. Це вже четвертий рік поспіль, коли більшість аварій прийшла в середньому класі.
Серед етапів найбільша кількість падінь мала місце на Гран-Прі Франції —68, що було пов'язано зі складними погодними умовами, які супроводжували гонку. Друге місце займає Гран-Прі Сан Марино —66 падінь, третє — Гран-Прі Німеччини —61. Найменша кількість падінь була зафіксована під час дебютного Гран-Прі сезону у Катарі —34.
Максимальна швидкість
Максимальна швидкість у класі MotoGP була розвинута Альваро Баутістою під час вільної практики №3 шістнадцятого Гран-Прі сезону у Австралії і становила 344,8 км/год.[11] Для порівняння, максимальна швидкість, досягнута болідами Формула-1 становить 341,1 км/год (Естебан Гутьєррес, Гран-прі Італії).[12] «Найповільнішим» етапом була дев'ята гонка сезону у США — Валентіно Россі на розминці зміг розігнатись лише до 270,0 км/год.[13]
У класі Moto2 найвища швидкість була розвинена теж на Гран-Прі Австралії німцем Сандро Кортезі — 296,8 км/год;[14] найнижча — на тринадцятому етапі, Гран-Прі Сан Марино, француз Йоан Зарко розігнався лише до 247,9 км/год.[15]
На тих же гонках були розвинені найвищі швидкості і у класі Moto3: найшвидше у Австралії їхав іспанець Алекс Маркес — 249,4 км/год;[16] у Сан-Марино самим швидким був німець Філіп Оетль.[17]
Цікаві факти
Десять років тому, у 2004-му, чемпіони Маркес та Еспаргаро виступали разом в одній команді у чемпіонаті Каталонії в класі 125сс. Тоді чемпіоном став Еспаргаро, Маркес був другим.[18]
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}