Мо́то Гран-Прі Арегенти́ни (ісп. Gran Premio de Argentina de Motociclismo) — етап змагань Чемпіонату світу із шосейно-кільцевих мотогонок MotoGP. Змагання проводились 10 разів на автодромі імені Хуана й Оскара Альфредо Гальвесів в період з 1961 по 1999 роки. З сезону 2014 року Гран-Прі Арегентини знову повернулося у календар чемпіонату, відбувається на автомотодромі Термас де Ріо Ондо.[1]
Історія
1961
Завершальним Гран-Прі сезону 1961 стала гонка в Буенос-Айресі. На той момент це був перший етап в 13-річній історії чемпіонату світу MotoGP, що відбувся за межами Європи. Не всі з найкращих гонщиків змогли взяти участь у змаганнях, не в останню чергу завдяки цьому у класі 500сс перемогу здобув аргентинський гонщик Хорхе Кісслінг (єдину у своїй кар'єрі). Це Гран-Прі також часто згадують через події у класі 125сс: лідер чемпіонату Ернст Дегнер не взяв участь у гонці (саме в той час він емігрував зі Східної Німеччини у Японію), а перемогу святкував австралієць Том Філліс, що дозволило йому виграти чемпіонат. Цим він здобув першу перемогу для Honda у класі 125сс.
1962
Змагання знову були проігноровані найкращими гонщиками. В класі 500сс перемогу святкував знову місцевий мешканець, цього разу — Бенедікто Калдарелла. В класі 250сс гонку виграв Артур Вілер у віці 46-и років, ставши найстаршим переможцем етапу Гран-Прі. Його перемога стала останньою з 45-и для виробника Moto Guzzi. Новозеландець Х'ю Андерсон виграв гонки в класах 50сс та 125сс на Suzuki. Ернст Дегнер зайняв друге місце в класі 50cc і здобув титул чемпіона світу — перший в історії для Suzuki.
1963
Чемпіон світу Майк Гейлвуд виступав в Аргентині вперше на мотоциклі MV Agusta і виграв гонку в класі 500сс. Х'ю Андерсон на Suzuki знову виграв гонку в класі 50сс, Джим Редман на Honda переміг в категорії 125сс. В класі 250сс тріумфував Тарквіньйо Провіні, здобувши для Moto Morini останню перемогу у серії Гран-Прі.
1981/82
Після 17-річної перерви гонки MotoGP знову повернулися до Аргентини. Гран-Прі 1981-го року включали змагання в категоріях 125сс, 250сс та 350с, на яких тріумфували Анхель Ньєто, Жан-Франсуа Бальде та Джон Екерольд відповідно. У 1982-му році замість гонок у класі 250сс відбулися змагання в класі 500сс, які виграв Кенні Робертс. Анхель Ньєто здобув для Garelli дебютну перемогу в класі 125сс, Карлос Лавадо виграв гонку в категорії 350сс.
1987
Після перерви, що тривала чотири роки, Аргентина знову була включена як фінальна гонка. Цього разу змагання відбувалися лише у класах 250сс та 500сс, де переможця стали відповідно Сіто Понс та Едді Лоусон.
1994—1995 та 1998—1999
Аргентинський етап у 1990-х відбувався чотири рази. У 1994 році Хорхе Мартінес здобув тут свою останню з 37-ми перемог на етапах; це була також остання перемога в класі 125сс для Yamaha. Мабуть, самою помітною подією в цей період стала гонка в класі 250сс у 1998-му році, коли товариші по команді Лоріс Капіроссі та Тетсуя Харада приїхали до Аргентини на фінальну гонку, розділені всього двома очками у загальному заліку. Доля титулу була вирішена, коли два гонщика зіткнулися в останньому повороті: Харада розбився, а Капіроссі завоював титул. У 1999-му році Еміліо Альзамора зайняв друге місце в гонці у класі 125сс і став чемпіоном світу, не вигравши жодної гонки у сезоні.[2]
Переможці Гран-Прі Аргентини
У розрізі сезонів
З 2014
У період 1960-1999
Примітка: Рожевим кольором виділені сезони, коли змагання не входили до календаря MotoGP.
Примітки
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}