Станіслав Лещинський
Станісла́в I Лещи́нський (Станіслав Богуслав Лещинський, пол. Stanisław Bogusław Leszczyński; (20 жовтня 1677, Львів, Річ Посполита — 23 лютого 1766, Люневіль, Лотарингія)) — польський аристократ, магнат і державний діяч; правитель Речі Посполитої, король Польщі, Великий князь Литовський і Руський (1704–1711, 1733–1734), герцог Лотарингії (1737–1766), імперський граф Священної Римської імперії. Представник шляхетського роду Лещинських гербу Венява. Небіж луцького латинського єпископа Богуслава Лещинського. Повний титул: польською — Z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, inflancki, smoleński, siewierski i czernihowski, książę Lotaryngii i Barrois. Українською: Божою Ласкою король Польщі, великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Інфлянський, Смоленський, Сіверський, Черніговський, князь Лотарингії і Барруа. БіографіяНародився у Львові 20 жовтня 1677 року. Батько — Рафал Лещинський[1] (1650—31.1.1703), підстолій, підскарбій, крайчий, стольник, хорунжий великий коронний, староста генеральний великопольський, воєвода ленчицький, познанський і каліський, староста мостиський. Мати — Анна Лещинська, донька Станіслава Яна Яблоновського (1660—29 серпня 1727, Шамбо). Станіслав був єдиним сином батьків.[2] Був охрещений 21 жовтня 1677 року в Латинській катедрі Львова за участі діда — Станіслава Яна Яблоновського,[3] руського воєводи, польного коронного гетьмана, майбутнього великого коронного гетьмана і краківського каштеляна.[4] 2 квітня 1699 року став воєводою познанським. 12 липня 1704 року Лещинський за підтримки шведського короля Карла XII, військо якого в той час перебувало у Польщі, був обраний польським королем. 4 жовтня 1705 року в колегіаті святого Івана Хрестителя у Варшаві Львівський латинський архієпископ Константій Зелінський[5] провів обряд коронації Станіслава Лещинського[6] та його дружини Катажини Опалінської, назважаючи на заборони папи і не дотримавши при цьому традицій, оскільки її мав проводити примас Польщі (Радзейовський).[5] У 1703—1708 роках вів таємні переговори з гетьманом Іваном Мазепою про об'єднання України, Польщі і Литви у федеративну державу на засадах Гадяцького договору 1658, уклав угоду з гетьманом про спільну боротьбу проти Московського царства. Після поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 року Лещинський був змушений виїхати до Франції (його дочка Марія в 1725 році стала дружиною французького короля Людовика XV).  Весною 1711 року вислав польський військовий відділ Юзефа Потоцького на допомогу гетьману Пилипу Орлику, який зробив спробу звільнити Гетьманщину з-під московської влади, здійснивши похід на Правобережну Україну. У 1733 році за підтримки Франції вдруге став польським королем: 12 вересня 1733 року примас Теодор Потоцький на полі елекції[7] у Волі проголосив його новим правителем.[8] Але під тиском Росії, Австрії та Саксонії невдовзі змушений був зректися королівства. Під час війни за польську спадщину 1733—1735 років (між Росією, Австрією і Саксонією — з одної сторони та військами Лещинського і Францією — з другої) Лещинський та Дзіковські конфедерати, що його підтримували, були розбиті. За умовами Віденського миру 1738 року (прелімінарний з 3 жовтня 1735 року) Лещинський був змушений остаточно відмовитися від претензій на польський престол на користь Августа III. Повернувся у Францію, де дістав у володіння герцогство Лотарингію і князівство Бар. Смерть та поховання5 лютого 1766 року зазнав сильних опіків, коли відкладав люльку, сидячи біля комина. Помер 23 лютого 1766 року від гангрени. Спочатку похований в церкві Нотр-Дам де Бон Секур у Нансі, яку фундував[9]. Церква була зруйнована під час Французької революції, а останки короля двічі були спаплюжені. У червні 1814 року Міхал Сокольницький забрав їх і перевіз до Познані з наміром поховати у Вавельському соборі. Відтоді їхня доля була невідома аж до 1924 року, коли їх знайшли в підвалі церкви св. Катерини в Ленінграді, звідки їх контрабандою переправили до Королівського замку у Варшаві. У 1926 році їх перенесли до однієї з кімнат королівського замку Вавель, звідки у 1938 році перенесли до Вавельського собору, спочатку до склепу Баторія, а згодом до склепу Сигізмунда..  Родина
Діти:
Цікаві фактиСтаніслав Богуслав Лещинський є польським королем, який прожив найдовше (88 років та 4 місяці).[12] Автор книги «Вільний голос, що забезпечує свободу» (1733), в якій виступав за проведення реформ з метою зміцнення Речі Посполитої. Вшанування1901 року на його честь була названа вулиця[13] у Львові (тепер Братів Міхновських).[14] Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
