Підводні човни проєкту 633

Підводні човни проєкту 633
Підводний човен «Слава» проєкту 633 ВМС Болгарії (2009 рік)
Під прапором	СРСР — 20 човнів  КНР — 105  Північна Корея — 22  Алжир — 2, експорт з СРСР  Болгарія — 4, експорт з СРСР  Сирія — 3, експорт з СРСР  Єгипет — 8, експорт з Китаю
Спуск на воду	1957–2000 (147 човнів)
Проєкт
Тип ПЧ	Середній торпедний ДПЧ
Розробник проєкту	ЦКБ-112 «Лазуріт»
Головний конструктор	З. О. Дерибін
Класифікація НАТО	Romeo
Основні характеристики
Швидкість (надводна)	15,3 вузлів
Швидкість (підводна)	13,2 вузлів
Робоча глибина занурення	270 м
Гранична глибина занурення	300 м
Автономність плавання	60 діб
Екіпаж	52 особи (в тому числі 9 офіцерів)
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ)	76,7 м
Ширина корпусу найб.	6,7 м
Середня осадка (по КВЛ)	5 м
Водотоннажність надводна	1328 т (1478 т з посиленим запасом палива)
Озброєння
Торпедно- мінне озброєння	6 носових і 2 кормових ТА калібру 533 мм (14 торпед або 28 мін)
Зображення на Вікісховищі

Підводні човни проєкту 633 (англ. Romeo class за класифікацією НАТО) — проєкт радянських середніх дизель-електричних підводних човнів. Продовження проєкту 613. Побудовані й передані флоту 20 човнів цього проєкту. Будувалися у 1957–1961 роках на суднобудівному заводі «Червоне Сормово» в Горькому. Документація проєкту була також використана при будівництві китайського аналогу — підводних човнів типів 031, 033, 035 (84 човни, назва типів 031 і 033 й 21 човен типу 035) і північнокорейських (22 човни), де після 1963 року було побудовано загалом ще 127 аналогічних човнів. Пізніше СРСР передав чотири човни в Болгарію, три — Сирії, два — Алжиру. Китай передав вісім човнів Єгипту.

Конструкція

Довжина легкого корпусу човна становила 77,8 метрів, у якому знаходився 60-метровий міцний корпус. У найширшому місці діаметром мав 5,3 метри. За деякими даними, міцність корпусу була розрахована так аби витримати вибух атомної бомби у підводному положенні на відстані 1600 метрів і більше від епіцентру[1].

Міцний корпус був розділений на сім відсіків:

1. Торпедний носовий. В ньому розташовані: торпедні апарати, запасні торпеди або міни на стелажах, торпедозавантажувальний люк, 13 ліжок для команди, приводи носових горизонтальних рулів і шпиля, пост аварійного продування систем головного баласту.
2. Акумуляторний. Розташовані: одна група акумуляторної батареї і ємкості для дистильованої води, каюта командира, дві двомісні каюти і кают-компанія офіцерського складу, радіорубка, умивальник, батарейний автомат, п'ять балонів повітря високого тиску, цистерна прісної води.
3. Центральний пост: рубки радіолокації, гідроакустики і штурманська з апаратурою, пости керування рулями, занурення і вентиляції, управління диферентною системою, станції повітря високого і середнього тиску. В трюмі центрального поста розташовані пост управління трюмної системою і головними осушувальними насосами, насосна установка системи гідравліки, апаратура лагу, провізійна комора з рефрижераторною установкою, шифрпост, гальюн, цистерни прісної і брудної води. Крім того, в центральному посту розташовані підйомно-щоглові висувні пристрої пеленгатора, радіозв'язку, перископи атаки (командирський) і зенітний, підйомно-поворотний пристрій антени РЛС.
4. Акумуляторний кормовий. Розміщені друга група акумуляторної батареї і ємкості для дистильованої води, кают-компанія і кубрик для рядового і старшинського складу на 20 спальних місць, камбуз, душова, три балони повітря високого тиску, батарейний автомат і пульт дистанційного керування дизелями, а також цистерна чистого мастила.
5. Дизельний: два дизельні двигуни 37Д з допоміжними механізмами і трубопроводами, валопроводи і другий пост управління дизелями. Крім того, у відсіку розташовані: електрокомпресор, електровентилятори загальносуднової і батарейної вентиляції, система кондиціонування повітря, цистерни циркуляційного і чистого мастила, цистерна стічного палива та цистерна брудної води.
6. Електромоторний: два головних гребних електродвигуни ПГ-101 з щитами управління, два електродвигуни економічного ходу ПГ-103 і щит управління ними, валопроводи з муфтами, дві тримісні каюти для старшинського і рядового складу, стічний балон гальюна, цистерна чистого мастила і цистерна брудної води.
7. Кормової торпедний. Розташовані: торпедні апарати з трубопроводами, пристрій для зберігання торпед, вхідний люк, чотири підвісних ліжка, трюмний насос і гальюн з умивальником, диферентна цистерна, а також цистерни кільцевого зазору і прісної води.

Над корпусом знаходилася рубка з невеличкою характерною надбудовою, в якій були розміщені верхні частини обох перископів і антенних пристроїв[2].

Озброєння

Човни 633-го проєкту були оснащені звичайним озброєнням, яке складалося з шести носових і двох кормових торпедних апаратів калібру 533 мм, ще сильно орієнтованих на стандарти Другої світової війни[1].

• торпеди ET-46 і ET-56, розроблені в 1950-х роках у Радянському Союзі, були копіями німецьких торпед G.7[3].
• Торпеда 53-39MP була вдосконаленою версією некерованої торпеди 53-39 — стандартного озброєння радянських підводних човнів часів Другої світової війни[3].
• Торпеда 53-57 була некерованою торпедою для ураження надводних кораблів. Вона мала швидкість ходу до 51 вузла і крім звичайної боєголовки могла оснащуватися ядерною.

Енергетична установка

Головну енергетичну установку складали два суднових дизельних двигунів надводного ходу типу 37Д потужністю 2000 к.с. (1471 кВт) кожний: вони працювали за рахунок спалювання соляру і кисню з навколишнього повітря. Ця система працювала в надводному положенні або в режимі роботи дизеля під водою, коли підводний човен знаходиться на невеликій глибині і повітря подається через виставлений шноркель. Максимальна швидкість надводного ходу при цьому становила 15,3 вузлів. У підводному положенні при роботі на двох електродвигунах головного ходу ПГ-101 потужністю 1350 к.с кожний максимальна швидкість ходу становила до 13 вузлів. На швидкості економходу у 9 вузлів ПЧ 633-го проєкту могли пройти 14600 км при повному запасі палива.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання

Вид човна з правого борту. Елементи світло-сірого кольору в носі — зовнішні панелі антен гідроакустичної станції

Основною системою виявлення і супроводу цілей на човнах проєкту 633 була гідроакустична станція «Арктика-М». Її доповнював шумопеленгатор МГ-15 «Свєт-М»: таким чином можна було використовувати активний чи пасивний режим пошуку і супроводження цілей. Передавач і приймач системи були встановлені на верхній і нижній частині носа човна. Дальність виявлення цілей становила: по крейсеру зі швидкістю ходу 20 вузлів, при маневруванні ПЧ на глибині 50 м зі швидкістю 12,5 вузлів — шумопеленгування в режимі автоматичного супроводу — 125 кабельтових (23,15 км), ехопеленгування — 41 каб. (7,6 км)[4].

В надводному положенні використовувалися РЛС «Флаг» з дальністю виявлення цілей до 20 каб. (22,2 км), пошукова станція радіотехнічної розвідки з дальністю виявлення цілей 150—220 кабельтових (до 40 км) по надводним цілям і 252—300 каб. (до 55 км) по літакам[4].

Модифікації

С-49 проєкту 633РВ в Південній бухті Севастополя. В носі добре видно два великокаліберні ТА

Проєкт 633РВ

В СРСР у 1970-х роках два ПЧ 633-го проєкту С-49 і С-11 були переобладнані за проєктом 633РВ для відпрацювання системи стрільби з торпедного апарата калібру 650 мм новими зразками торпед і протичовнових ракет «Водопад» і «Вєтєр». В носовій частині човни отримали характерну надбудову з двома 650-мм торпедними апаратами. Єдиний, що залишився, підводний човен проєкту С-49 входить до складу Чорноморського флоту Росії і використовується як плавуча зарядова станція[4].

Проєкт 633Л

633Л це проєкт дослідного підводного човна для дослідження обтічності корпусу і випробування нових гідроакустичних станцій. В 1963 році за ним був модернізований ПЧ С-37[4].

Тип 031 (Китай)

У 1950 році був укладений радянсько-китайський договір про дружбу, союз і взаємну допомогу, який мав розділ, що передбачав будівництво в Китаї підводних човнів. Документація, необхідна для будівництва підводних човнів проєкту 633 була передана Китаю у 1963 році, а пізніше вона надійшла і в Північну Корею. Точна копія радянського проєкту відома в Китаї як тип 031[3].

Тип 033

Китайський ПЧ типу 033, музей в Ціндао

Перший власне китайський варіант човна відомий як тип 033. Всього в Китаї з 1962 по 1984 рік було побудовано 84 підводних човни типів 031 і 033, вісім з них експортовані в Єгипет. В китайський тип 033 включено деякі поліпшення в порівнянні з оригінальним проєктом 633 (031), в тому числі знижено рівень шумності до менше ніж 20 дБ. Гідроакустична система на борту була також оновлена: радянська ГАС була замінена на китайський гідролокатор H/SQ2-262A. Один човен типу 033 був переобладнаний під крилаті ракети YJ-1 (CSS-N-4), цей варіант отримав назву тип 033G «Ухань»[5].

Тип 035

У 1970-ті роки, в проєктному інституті № 701 в Китаї на базі човна типу 033 «Ухань» спроєктували поліпшений підводний човен названий типом 035 «Мін». В проєкті 035 «Мін» був поліпшений дизель-електричний двигун, поліпшена конструкція корпусу для зменшення гідродинамічного опору й відповідно для кращої підводної швидкості. Був встановлений і більш досконалий гідролокатор H/SQZ-262 побудований на заводі № 613. Всього в період між 1971 і 2000 роками було побудовано 21 човен типу 035[6].

Сучасний статус

Останній бойовий підводний човен проєкту 633 радянської побудови — «Слава» ВМС Болгарії списаний та перетворений на корабель-музей у 2011 році[7].

Декілька підводних човнів цього проєкту використовуються в ВМФ Росії як зарядові станції і стаціонарні навчально-тренувальні судна.

Сімнадцять човнів типу 035 «Мін» залишаються на озброєнні ЗС Китаю. Є повідомлення що один човен типу 035 був використаний як випробувальний для нової аеробної енергетичної установки^[джерело?].

Див. також

• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)

Примітки

1. Широкорад А. Б. Советские подводные лодки послевоенной постройки. — СПб. : Арсенал-пресс, 1997. — С. 40, 41. — ISBN 5-85139-019-0.(рос.)
2. Апальков Ю. В. Корабли ВМФ СССР // 2. Многоцелевые подводные лодки подводные лодки специального назначения. — СПб. : Галерея-принт, 2002. — Т. 1. Подводные лодки. — С. 59. — ISBN 5-8172 -0069-4.(рос.)
3. Norman Friedman: The Naval Institute guide to world naval weapon systems. Р. 731, 732. (англ.)
4. Проект 633 (Romeo class). на сайті «АТРИНА» (рос.) . Архів оригіналу за 8 грудня 2008. Процитовано 19 квітня 2013.
5. John Pike. Wuhan-class submarine — People's Liberation Army Navy. Globalsecurity.org. Процитовано 28 грудня 2011. (англ.)
6. 按中图分类 - 成果项目 - 中国机构科技创新能力透视. Ei86.net. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 28 грудня 2011. (кит.)
7. Последната българска подводница става музей (видео) (болг.)