|
К-222
К-222 — радянський атомний підводний човен другого покоління, озброєний крилатими ракетами П-70 Аметист[ru], єдиний корабель, збудований за проєктом 661 «Анчар» (по класифікації НАТО — «Papa»). Найшвидший в світі підводний човен, що досягав у підводному положенні швидкості більше 42 вузла (77,8 км/год). За дорожнечу побудови човен прозвали «Золота рибка». Перший в світі підводний човен з корпусом із титанових сплавів.  Історія проєкту28 серпня 1958 року вийшла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про розвиток науково-дослідних, дослідно-конструкторських і проєктних робіт, спрямованих на створення нових типів швидкісних атомних підводних човнів, на забезпечення їх переваги над зарубіжними», і в цьому ж році в ЦКБ-16 (нині СПМБМ «Малахіт») було розпочато роботу зі створення швидкісного підводного човна нового покоління, з титановим корпусом, вдосконаленою атомною енергетичною установкою і з можливістю запуску крилатих ракет з підводного положення (для озброєння човна в 1960 році було розпочато проєктування ПКР П-70 Аметист[ru]). Підводний човен призначався для нанесення ракетних і торпедних ударів по авіаносних з'єднаннях противника. Також планувалося вивчення нових конструкційних матеріалів, зокрема — титанового сплаву для корпусу човна. Його створювали ЦНДІ-48, ЦНДІ-138, ЦКБ-16, Іжорський, Верхньо-Салдинський, Краматорський та інші заводи, Запорізький та Березниківській титано-магнієві комбінати змогли виробляти злитки вагою 4-6 тонн.[1] Головним конструктором був призначений М. М. Ісанін, з 1965 року його змінив М. Ф. Шульженко. При проєктуванні човна рішенням керівництва було заборонено використовувати вже освоєні прилади, автоматику, обладнання. Це рішення спричинило значне збільшення термінів розробки проєкту та подорожчання робіт, але зумовило унікальність створеного корабля. У його створенні брали участь зокрема ЦНДІ-45 (хідкість, маневреність і міцність; автоматизація енергетичного устаткування, систем руху та озброєння), ЦНДІ «Аврора», ЦНДІ «К», МАНДІ-1, ЦНДІ-49. Всього у створенні К-162 було задіяно більше 400 проєктних і науково-дослідних організацій та підприємств СРСР, а також провідні інститути ВМФ СРСР. Розробку реактора виконано НДІ-8 МСМ та рядом КБ за участі Інституту атомної енергії СРСР, науковий керівник — академік Александров.[2] Основні тактико-технічні елементи субмарини затверджені 9 квітня 1959 року. На кінець 1961 року після затвердження технічного проєкту почався випуск робочих креслень, а в 1962 — виготовлення на заводі «Сєвмаш» перших корпусних конструкцій з титану, який вперше застосовувався в світовому підводному кораблебудуванні. 28 грудня 1963 року на заводі № 402 під заводським № 501 був закладений експериментальний крейсерський підводний човен проєкту. 17 грудня 1968 року човен спустили на воду.[2] 13 грудня 1969 року у понеділок о 2.30 ранку К-162 вийшла на ходові випробування. Морякам було не до забобонів — це був час максимального припливу. Канал, по якому виходили в море, не був розрахований на 8-метрову осадку човна і у деяких місцях до ґрунту залишалось не більше 20 сантиметрів. Після завершення цих випробувань був підписаний приймальний акт і корабель був зданий ВМФ (Північному флоту).[3] Історія служби
З 1988 року човен знаходився в резерві, на зберіганні на морській базі в Сєверодвінську. У 2008 році розпочато демонтаж К-222 на «Сєвмаші». 23 липня 2008 року човен переведений з ВО «Сєвмаш» до причалу Центру судноремонту «Зірочка» для подальшої утилізації.[5] Вересень — жовтень 2010 року — утилізований на ВАТ «Центр судноремонту «Зірочка»[ru], тривідсіковий блок знаходився на плаву неподалік від причалу № 27 (м. Сєверодвінск). 2 квітня 2015 року — Центр судноремонту «Зірочка» в Северодвінську завершив утилізацію найбільш високошвидкісного в історії підводного флоту атомного підводного човна К-222. В останніх числах березня фахівці завершили унікальну операцію з вивантаження відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) і герметизацію реакторів АПЧ.[6] Наступної навігації тривідсіковий блок з реакторного відсіку і двох суміжних з ним, що залишилися від розбирання атомохода, буде відбуксирований в Сайда-губу на Кольському півострові, де реакторний відсік піднімуть на берег і переведуть в пункт довготривалого зберігання.[7] Технічні характеристики
Човен мав такі системи: гідроакустичний комплекс МГК-300 «Рубін», система управління вогнем човна «Ладога-П-661», навігаційна система «Сігма-661», гідроакустична система виявлення мін «Радіан-1», радар РЛК-101 та МТП-10, система розпізнавання свій-чужий «Ніхром», станція радіорозвідки. В 1969 році на державних випробуваннях у Баренцовому морі човен розвинув при 90-92 % потужності реакторів швидкість 42 вузла, замість специфікаційних 38 вузлів.[8] При цьому виявився невідомий до того факт — на швидкостях вищих 35 вузлів через турбулентний характер обтікання човна виникали дуже потужні шуми. Подібний шум не тільки призводив до дискомфорту екіпажа, але і позбавляв прихованості — одного з головних військових факторів підводного човна, адже при досягненні цих швидкостей човен просто ревів у акустичному діапазоні! Цікавий факт
Згадує колишній головний корабельний інженер Північного флоту СРСР контр-адмірал у відставці Микола Григорович Мормуль:
В 1971 році на Мотовській мірній милі при повній потужності реакторів була досягнута швидкість в 44,74 вузлів (82,86 км/год). Після випробувань човен був буквально відполірований водою, навіть зварювальні шви були загладжені. Цікавий факт
Встановлені підводним човном рекорди швидкості (18 грудня 1970 року під водою — 44,74 вузла (близько 82,86 км/год) та 30 березня 1971 року під водою — 44,85 вузла (83,06 км/год)) — до цих пір не перевершені.[7] Човен представляв собою своєрідну лабораторію, де в реальних умовах здійснювалося відпрацювання нових зразків техніки і озброєння. Цікавий факт
Аварія реактора на борту човна30 листопада 1980 року, коли човен перебував на базі, при плановому ремонті, який передбачав перезаряджання обох реакторів, сталася серйозна аварія.[10] Ремонт затягувався, техніків підганяли. Через поспіх монтаж системи управління захистом реактора був проведений за старими кресленнями. Після пуску стався швидкий розгін реактора без подачі води другого контуру. У результаті була оплавлена зона. Але все ж теплового вибуху не сталося, тиск до такого рівня не піднявся і кришку реактора не підірвало. Врятувало всіх диво — лопнув компенсатор головного насоса, спрацював як нештатний запобіжний клапан. Кілька тонн радіоактивної води вилилися в один з відсіків. На щастя людей там не було. Рішення держкомісії звучало як вирок човну — заміна агрегатів і механізмів, що вийшли з ладу. Але запасних комплектів не існувало — човен був унікальним, в єдиному екземплярі. Щоб їх виготовити треба було відновлювати давно знищені виробничі лінії. На це могли піти роки. Ситуацію врятували фахівці технічного управління флоту, вони зуміли заварити тріщину, провели випробування — шов витримав. Через кілька днів човен вийшов у море. Так із завареною тріщиною в першому контурі одного з реакторів К-162 і ходив ще 10 років до кінця своєї служби. Результати проєкту 661 «Анчар»За супер-проєктом 661 «Анчар» була побудована всього лише одна субмарина. Причин тому декілька. Занадто висока шумність, що позбавляло човен прихованості, а змагатися у швидкості з протичовновими вертольотами було безглуздо. До того ж на кінець 80-х років на озброєнні ймовірного противника вже були нові чутливі гідроакустичні системи, які могли виявити «Золоту рибку» на досить великих відстанях, а головне озброєння човна — ракети П-70 «Аметист» — застаріло.[11] Інший вагомий момент: титановий монстр обійшовся СРСР в 240 мільйонів рублів (в цей же час американські платники податків заплатили 450 мільйонів доларів за авіаносець «Ентерпрайз», в 1960-х роках за 1 долар давали 60 копійок!..). Неймовірно, але факт — підводний човен коштував майже як гігантський атомний авіаносець водотоннажністю 85000 тонн. Недарма К-162 прозвали «Золотою рибкою»![12] За деякими даними, вартість першого човна могла скласти до 1 % річного ВВП Радянського Союзу періоду 60-х років минулого століття.[13] АПЧ К-222 був у строю недовго, всього 15 років, але неоціненний досвід, отриманий при роботі над проєктом 661 та експлуатації підводного човна, був використаний при роботі над наступними проєктами АПЧ 2 та 3 поколінь. Надалі роботи велися в бік зниження вартості та шумності човна за рахунок вдосконалення ходових якостей. Прямим розвитком даної концепції став проєкт 670 «Скат». Крім того, результати проєкту 661 були враховані у подальшій роботі по створенню дослідних і серійних човнів другого покоління проєктів 667а, 670, 671, а також з корпусами із титанових сплавів, зокрема і човна проєкту 705. В Росії хотіли зробити з К-162 музей, але в силу різних причин не вийшло.[3] Див. також
Примітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: К-222
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
