|
Підводні човни проєкту 615
Підводні човни проєкту 615 (А615) (Quebec) — тип малих підводних човнів СРСР. Побудовано і передано флоту 29 човнів цього проєкту. Планувалося побудувати 100 човнів. Єдиний проєкт ПЧ з підводним рухом на дизельному двигуні. Підводні човни цього типу призначалися для захисту портів, військово-морських баз і місць розосередженого базування ВМФ СРСР від нападу кораблів противника, а також для нанесення торпедних ударів по кораблях і судам противника в умовах позбавленими перешкод і шхер. Як і їхні попередники типу «Малютка», підводні човни цього проєкту для підвищення оперативної мобільності флоту могли перекидатися на інші театри військових дій залізничним транспортом. Транспортування залізницею за проєктом повинна була відбуватися з мінімальним демонтажем конструкції. ІсторіяПроєктуванняПроєкт 615 був розроблений відразу після німецько-радянської війни і був розвитком підводних човнів типу «Малютка». Поштовхом до його створення був вихід в липні 1946 року постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого розвитку робіт у галузі створення ПЧ з єдиним двигуном». Згідно з цією постановою в ЦКБ-18 були розпочаті роботи по створенню дослідного зразка підводного човна з єдиним двигуном за типом єдиного двигуна з хімічним поглиначем вапняним (ЄД-ХПВ), працюючим по замкнутому циклу з використанням кисню для окислення палива і твердого хімічного поглинача для видалення вуглекислого газу. Головним конструктором корабля був призначений А. С. Кассацієр, його заступниками стали А. К. Назаров та С. Є. Ліпеліс. БудівництвоПісля успішних випробувань головного корабля проєкт пішов в серійне виробництво в модифікації А615, що відрізнявся тільки установкою однієї цистерни для рідкого кисню замість двох, при збереженні тієї ж ємкості. 1949 року на заводі «Судомех», для перевірки розташування механізмів і обладнання був побудований дерев'яний макет у натуральну величину. У березні 1950 року заклали дослідний човен (М-254), а в серпні спустили його на воду. З вересня почалися його швартовні випробування. У липні 1951 року — заводські випробування. Тільки через рік вдалося розпочати державні. Будівництво усієї серії очолював Є. П. Корсак. Між спуском і початком швартовних випробувань в 1954-1955 роках становив 1-2 місяці. Тривалість швартовних випробувань перших човнів була 5,5 місяця, наступних — 2 місяці. Заводські ходові а потім і державні випробування проводилися в Таллінській військовій базі. Будівництво цих підводних човнів на заводі імені А. Марті було пов'язане з великими труднощами — верф не будувала ПЧ вже 15 років. Але на відміну від секційного методу (на «Судомехе») тут будували блоковим. Цей метод був ефективнішим: стапельний період становив близько 120 днів, а загальний цикл побудови скорочувався на 20-25 %, зменшувалися витрати і трудомісткість — знижувалася собівартість. Крім того відрізнявся і метод спуску — на «Судомехе» зі стапеля знімали двома плавкранами, а на заводі імені А. Марті викочували на візках прямо в плавдоки і потім спускали його на воду. Всього з 1953 по 1959 роки, крім головного човна проєкту 615 було випущено 29 човнів модифікації А615. 23 з них були побудовані на ССЗ «Судомех» і 6 — на Адміралтейському ССЗ (до грудня 1957 року — ССЗ ім. А. Марті). Конструкція За архітектурою корпусу підводні човни цього проєкту були півторакорпусними. Міцний корпус поділявся поперечними перегородками на 7 відсіків. Поперечні перегородки, що обмежували третій відсік (центральний пост), повинні були витримати тиск 10 кгс / кв. см, решта перегородок розраховувалися на 1 кгс/кв. см.. ОзброєнняЧовни були озброєні чотирма торпедними апаратами в носовій частині, для яких не було передбачено перезаряджання торпед в морі. На перших човнах було встановлено спарену 25-мм зенітну гармату в обтічній формі передньої частини рубки, що робило цей проєкт останнім у світовій практиці з палубними гарматами. Енергетичне обладнанняВідмінною особливістю цього типу малих підводних човнів стала наявність єдиних повітро-незалежних двигунів для підводного ходу. Як головний двигун був прийнятий дизель 32Д потужністю 900 к.с., для форсованих режимів призначалися два дизельні двигуни М50П по 700 к.с., високошвидкісних, але з набагато меншим моторесурсом. Для підводного плавання на дизельних двигунах головний човен мав дві цистерни з рідким киснем загальною масою 8,5 тонн і 14,4 тонни хімічного поглинача вапняного типу. Також, на середньому валу був електродвигун ПГ-106 потужністю 100 к.с.. Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання
Малі розміри човна і конструкція не дозволяли встановлювати сучасні системи гідроакустичного обладнання.[2] ЕксплуатаціяЧовни А615 користувалися поганою славою у підводників, через високу пожежонебезпечність їх називали «запальничками» і практично не експлуатувалися. Ремонти і модернізаціїПісля другої пожежі з потопленням човнів і з людськими втратами човнам проєкту А615 було заборонено до з'ясування причин плавати при роботі дизелів по замкнутому циклу (тобто фактично в підводному положенні). Після розслідування цієї аварії на заводах-будівниках, модернізувалася киснева система, додатково встановлювалася: автоматична апаратура для замірів складу кисню і вуглекислоти; система піногасіння та інші технічні засоби. Саме застосування рідкого кисню як окислювача палива викликало експлуатаційно-технічні складності і підвищувало пожежонебезпеку. Через це на базі проєкту А615 був розроблений модернізований — 637, де замість рідкого кисню використовувався продукт Б-2. Для його відпрацювання було розпочато переобладнання останнього човна проєкту А615 М-361 (але роботи завершені не були). Інциденти
Спочатку було констатовано, що причину аварії неможливо встановити, але у 1958 році це було переглянуто.[3]
Сучасний статусУ 1965 році човни проєкту А615 були виведені з бойового складу ВМФ СРСР через нездатність плавати в підводному положенні спричинене вибухонебезпечністю головної ЕУ. З 1967 року човни перебували на консервації і у 1980 році були здані на металобрухт, два з них стали музеями але вже попереднього проєкту «Малютка». Дотепер як експонати збереглися два підводні човни проєкту А615 — М-261 демонструється в Краснодарі, М-296 знаходиться в Одесі (експонується під позначенням М-305). Представники
Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
