Полісиндетон

Полісиндето́н (грец. πολυσύνδετον), або багатосполучнико́вість — стилістична фігура, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником (найчастіше сполучником «і»), тоді як звичайно в цьому випадку з'єднуються лише два останніх однорідних члени речення. Використовується для посилення експресії.

Багатосполучниковість характерна для мови фольклору, художнього та публіцистичного стилю.

Приклади:

Прошу, сестро, до хати. Та й будемо частувати. І наїстись, і напитись, і на нас подивитись Народна пісня

„Іду самотньо, мовчки, без мети: Лише гуртом і пущі і пустині З піснями, з гуком можна перейти.” Максим Рильський

Посилання

• Полісиндетон // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 242-243.
• Полісиндетон // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 243.
• Багатосполучниковість, або Полісиндетон // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 72-73.
• Н. Я. Дзюбишина-Мельник. Багатосполучниковість // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Словник літературознавчих термінів [Архівовано 18 грудня 2009 у Wayback Machine.]