Симплока

Си́мплока (грец. ἡ συμπλοκή — «сплетіння»), або сплетіння — складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі:

Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас?
Чи не ті ж мене стрілки-яничарки постріляли, що і вас?

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе завелика голова, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий. (…)

— Надія Кир'ян

Властива симплока і поезії:

Я сьогодні не прийду додому —
Де я?
Я сьогодні в Київ не приїду —
Де я?
Я сьогодні не дивлюсь на тебе —
Де я?
Я сьогодні — вчора й позавчора —
Де я?.

— М. Вінграновський

Джерела

• Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — С. 624.

Посилання

• Двоголовень // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 258-259.
• Симплока, або Сплетіння // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 393.
• Симплока // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 450. — ISBN 978-966-439-921-7.