Епіфора

Епі́фора (грец. έπιφορά — перенесення, повторення) — стилістична фігура, що являє собою повторення тих самих слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. У поетичному творі епіфора часто зливається з римою, зокрема в ліриці народів Сходу (газель).

По своїй формі епіфора є протилежною іншій стилістичній фігурі — анафорі. Епіфора у поєднанні з анафорою називається симплокою.

Приклади

Епіфора в поезії

Що тепер всім воля, –
Врізали вам поля,
В головах тополя,
А голів нема

...Завтра рано
Заревуть дзвіниці
В Україні, — завтра рано
До церкви молиться
Підуть люди, — завтра ж рано
Завиє голодний
Звір в пустині...

— Тарас Шевченко, «На Різдво»

Епіфора у прозі

І довго стояв тут козак, на воду дивився, та думав, та слухав, та все любив. І ображався і жалів, і все любив. Сильніше від гніву, туги, образи була любов.

Див. також

Джерела

Посилання