Маршалок надвірний литовський (пол. Marszałek nadworny litewski, лат. mareschalus curiae) — уряд центральний Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, заступник маршалка великого литовського.
Історія
Маршалок двірський чи двірний (лат. curiae nostrae marschalcus), потім надвірний (лат. curiae Regni marschalcus), був перш за все приватним міністром і управителем двору великого князя литовського[1]. Цей уряд був запроваджений 1494 року великим князем Олександром Ягеллончиком[2].
1569 року, після Люблінської унії, уряд маршалка двірського, його назва та функції були уніфікованими з маршалком надвірним коронним. За правління Владислава IV Вази посада маршалка надвірного литовського стала сенаторською[3]. Від 1632 року входив до складу Генерального каптурового суду[4]. 1775 року надвірний маршалок литовський став міністром[5].
Обов'язки
Був заступником маршалка великого литовського, проте міг діяти самостійно лише за його відсутності. Великий маршалок у разі присутності при дворі повинен був брати надвірного маршалка своїм супутником у вирішенні всіх важливих справ[6].
Надвірний маршалок завідував господарськими справами великого князя, наглядав за великокнязівським двором, керував численними маршалками господарськими та іншими двірськими урядниками господаря. Протягом XVI століття здебільшого перебрав на себе виконання двірських функцій великого маршалка, який усе менше часу перебував при дворі[7].
Надвірний маршалок супроводжував господаря й був при ньому охмістром двору, відповідальним за безпеку монарха. Йому допомагав маршалок земський тієї адміністративно-територіальної одиниці, в якій перебував король чи великий князь[8].
Посада була досить високооплачуваною. Приміром, за правління Стефана Баторія надвірний маршалок отримував з державної скарбниці 720 польських злотих щорічно[9].
Список маршалків надвірних литовських[10]
Маршалки двірські литовські
Маршалки надвірні литовські
Див. також
Примітки
- ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 75.
- ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 178.
- ↑ Zygmunt Gloger, Encyklopedia staropolska ilustrowana, Tom III: [K-P], Warszawa, 1902, s. 190.
- ↑ Oskar Kanecki, Sądy kapturowe Wielkiego Księstwa Litewskiego (1572–1764), Sopot, 2020, s. 141.
- ↑ Feliks Koneczny, Dzieje administracji w Polsce w zarysie, Wilno, 1924, s. 175.
- ↑ Jerzy Malec, Marszałkowie koronni w świetle konstytucji sejmowych z lat 1504—1699. Z badań nad urzędami centralnymi Rzeczypospolitej szlacheckiej, [w:] Głuszak M., Wiśniewska-Jóźwiak D., (red.), Nil nisi veritas. Księga dedykowana Profesorowi Jackowi Matuszewskiemu, Wydawnictwo Uniwersytetu Łódzkiego, Łódź 2016, s. 195.
- ↑ Feliks Koneczny, Dzieje administracji w Polsce w zarysie, Wilno, 1924, s. 97.
- ↑ Feliks Koneczny, Dzieje administracji w Polsce w zarysie, Wilno, 1924, s. 99.
- ↑ Feliks Koneczny, Dzieje administracji w Polsce w zarysie, Wilno, 1924, s. 142.
- ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 75—80.
Джерела та література
- Wolff J. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. Kraków, 1885. S. 178.
- Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej. T. 1—31. — Poznań, 1879—1908.
- Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.
- Маршалок // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 455.
- Маршалок // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1482.
- Маршалок // Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 635.
- Маршалок // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907.
- Шевченко Н. В.. Маршалок // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 541. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 5: М — Пуд / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1999. — 592 с.: іл. ISBN 985-11-0141-9.
Посилання
