|
Теодор Александр Ляцький
Теодор Александр (чи Александр Теодор) Ляцький гербу власного[be] (нар. — пом.) — державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, тивун біржинянський[lt] (1649—1661), підстолій великий литовський (1653—1654), маршалок надвірний литовський (1654—1683); староста радунський (1644—1652, ?1656—1683), немонойцький[lt] (до 1661) і шродський (1661—1664); польський поет епохи бароко. ЖиттєписТеодор Александр народився, ймовірно, між 1614 і 1618 роками. Був найстаршим сином тивуна біржинянського та підкоморія віленського Яна Альфонса Ляцького[be] та його дружини Йоанни з Талвошів[4]. Мав 2 сестер і 2 братів. Можливо Теодор, як і його батько, спочатку здобув освіту в одному з єзуїтських колегіумів, де, зокрема, навчився складати вірші[5]. 1638 року, також за прикладом батька, разом із молодшим братом Самуелем Яном записався до Падуанського університету[6]. Протягом 1644—1652 років був старостою радунським, потім цю посаду обіймав його брат Пйотр Казімєж[pl] до своєї смерті 1656 року[7]. З 1649 року обіймав посаду біржинянського[lt] тивуна[8]. Тоді ж, імовірно, став також старостою немонойцьким. 5 січня 1653 року отримав посаду підстолія великого литовського[9]. Ковенський сеймик обрав його послом на тогорічний сейм[10], на якому Ляцький був призначений від Посольської ізби комісаром з оплати війську Великого князівства Литовського[11]. У березні-квітні 1654 року був призначений маршалком надвірним литовським[12]. Під час шведського потопу 1656 року за власний кошт спорядив козацьку хоругву й відправив її до коронного війська[13]. Цього ж року, після смерті брата Пйотра Казімєжа, ймовірно, знову став старостою радунським, бо пізніше згадується на цій посаді[14]. 3 жовтня 1657 король дав дозвіл Ізабелі Ляцькій Ходкевичевій на цесію своєму братові Теодорові Ляцькому староства блуденського[be] в Берестейському воєводстві[15]. Проте, Ляцький староства, ймовірно, не обійняв, принаймні, ніде він не згадується на цій посаді. 1658 року Теодор Александр був обраний депутатом на Головний трибунал Великого князівства Литовського[16]. 13 червня 1661 року передав у цесію староство немонойцьке Міколайові Францішеку Россохацькому[pl][17]. 23 липня того ж року він передав у цесію біржинянське тивунство Ієронімові Важинському[18]. Тоді ж, орієнтовно, отримав право спільної власності на староство шродське, яке тримала його друга дружина Катажина з Коморовських після свого колишнього чоловіка Пйотра Самуеля Ґрудзінського[pl]. 1664 року подружжя Ляцьких отримало консенс (дозвіл) на цесію того староства Анжеєві Каролю Ґрудзінському[pl][16] та його дружині Маріанні зі Швєнціцьких[19]. Ляцький неодноразово брав участь у сеймах, зокрема 1665[20], 1669 і 1670 років[21]. Теодор Александр Ляцький 1683 року відмовився від посади маршалка й, невдовзі після цього, орієнтовно в липні помер[22]. ТворчістьТеодор Ляцький був автором однієї книги — збірки ліричних емблем «Благочестиві (побожні) бажання» (1673), яка фактично була першим польським перекладом одного з найпопулярніших духовних творів XVII століття лат. «Pia desideria» (1624), написаного бельгійським єзуїтом Германом Гюґо[en]. У польському виданні, як і в оригіналі, як графічні емблеми використано гравюри Боеція Адамса Болсверта[en][23]. Парафраз Ляцького був опублікований у кількох виданнях XVII століття[23]. Частину його віршів знайшли в домашніх щоденниках, решту він написав «у шухляду»[24]. Сім'яТеодор Александр Ляцький був двічі одружений. 1644 року він одружився з донькою підскарбія надвірного литовського й Троцького воєводи Пйотра Паца[pl] Анною (пом. 1650[25]), удовою по Пйотрові Каролю Долмат Ісайковському[pl], з якою мав єдиного сина Ієроніма Казімєжа (пом. 1703) — тивуна ейраґольського, лісничого пунського, підкоморія жмудського, старосту мерецького та пінського. Вдруге Ляцький одружився з донькою підсудка белзького Александра Коморовського[pl] Катажиною (пом. 1675), удовою по Пйотру Самуелю Ґрудзінському, старості шродському[16]. Спільних дітей не мали. Маєтності1644 року брат першої дружини Фелікс Ян Пац[pl] передав Ляцькому в цесію села Ленче[lt], Служже[lt] та Бовки[26]. Від першої дружини отримав також Солечники, які 1650 року передав своєму братові Самуелю Яну[27]. 18 серпня 1657 року король Ян Казимир надав Теодорові Ляцькому фільварок Скорбуцяни[lt] та інші маєтності перейшовшого на бік шведів Міколая Висоцького[28]. 1661 року подружжя Ляцьких придбало в Ґрудзінських за 150 000 злотих маєтки Барцин із замком, села Барцинське передмістя, Кротошин, Волиці, Ободово, Кежково, Млодоцин, Птур, Птурек, Кнея, Острувці[pl][19]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
