Кесареве кесаревіКесареве кесареві, а Богові Боже, (церк.-слов. «...воздадите убо кесарева кесареви, и Божия Богови»[1], грец. ἀπόδοτε οὖν τὰ Καίσαρος Καίσαρι καὶ τὰ τοῦ θεοῦ τῷ θεῷ[2], лат. quae sunt Caesaris, Caesari et, quae sunt Dei, Deo [3]) — новозавітна фраза, яка цитується зазвичай за апостолом Матвієм (Матв. 22:21). Протягом двох тисячоліть фраза широко використовувалася для обґрунтування відносин між церковною та світською владою. Фраза стала предметом численних інтерпретацій та припущень в яких ситуаціях християнину повинно визнавати земну владу. ТекстЕпізод із «динарієм кесаря» описаний у трьох книгах Євангелія і належить до періоду проповіді Ісуса Христа в Єрусалимі. Молодого проповідника, що набирав популярності, спробували скомпрометувати фарисеї. Як би відчуваючи його мудрість, його запитали, чи потрібно сплачувати податки Цезарю? — болюче питання для підкореної римлянами провінції Юдеї. Відповідь «так» дискредитувала б Його перед патріотичними євреями, до того ж виявилася б богохульством — бо євреї вважали себе богообраною нацією. Відповідь «ні» можна було б розцінити як заклик до заколоту і використовувати його для звинувачення у повстанні (за що Ісуса врешті-решт і засудили).
ОбставиниМонетаВ оригінальному тексті вжито слово δηνάριον (dēnarion). Традиційно заведено вважати, що це був римський динарій із зображенням імператора, який тоді правив, — Тиберій. Серед нумізматів тим самим «динарієм кесаря» (tribute penny[en]) заведено вважати монету із зображенням Тиберія. Однак, існує припущення, що динарії не мали значного поширення в Юдеї того періоду, і насправді тою монетою могла бути антіохійська тетрадрахма (також з головою Тиберія та Августом на звороті). Інша версія — динарій Августа з Гаєм і Луцієм на обороті, також можливо це був денарій Гая Юлія Цезаря, Марка Антонія або Германіка — оскільки монети попередніх правителів також могли залишатися в обігу. ПовстанняДослідник Біблії У. Свортлі вказує, що податок, вказаний в Євангеліях, це конкретний податок — подушний, встановлений у 6 р. н. е. за результатами перепису Квірінія, проведеного незадовго до цього і викликала велике невдоволення серед юдеїв. Повстання тоді підняв Юда Галілеянин, воно було придушене, проте його рід та ідеї зберегли значення серед партії зелотів навіть через кілька десятиліть, в описуваний історичний момент. Пізні тлумаченняДля розвитку концепції також важливими були рядки апостола Павла (Римлян, 13:1-7): «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недаремно він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок податок, кому мито мито, кому страх страх, кому честь честь.»[4]. Це тлумачилося так — християни зобов'язані коритися всій земній владі, оскільки вони були поставлені Богом і непокора їм прирівнюється до непокори Богові. У мистецтвіПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia