|
Поховання Христа Поховання Ісуса Христа — Євангельська розповідь про поховання учнями тіла Ісуса Христа після його хресної смерті, яка була ввечері Страсної п'ятниці. Епізод належить до числа Страстей Христових. Згідно з православним віровченням, після поховання тіла Христа його душа спустилася в пекло для перемоги над смертю і спасіння старозавітних праведників. Про поховання Господа оповідають абсолютно згідно всі чотири Євангелісти, причому кожен повідомляє свої подробиці. Поховання відбулося при настанні вечора, але субота ще не настала, хоча і наближалася, тобто, треба думати, це було за годину або за дві до заходу сонця, з якої вже починалася субота. Це ясно вказують всі чотири Євангелісти: Мт. 27:57, Мк. 15:42, Лк. 23:54 й Ів. 19:42, а особливо підкреслюють св. Марко і Лука. Прийшов Йосип з Ариматеї, юдейського міста поблизу Єрусалима, член синедріону, як свідчить св. Марко, людина благочестива, потаємний учень Христовий, за свідченням св. Іоанна, який не брав участі в засудженні Господа (Лк. 23:51). Прийшовши до Пілата, він виклопотав у нього тіло Ісуса для поховання. За звичаєм римлян, тіла розп'ятих залишалися на хрестах де вони були здобиччю для птахів, але можна було, попросивши дозволу начальства, погребати їх. Пілат висловив подив з того, що Ісус вже помер, оскільки розп'яті висіли іноді по кілька днів, але, перевіривши через сотника, який засвідчив йому смерть Ісуса, наказав видати тіло Йосипові. За оповіданню св. Іоанна, прийшов і Никодим, що давніше приходив до Ісуса вночі (див. Ів. 3), Який приніс із склад із смирни і алое близько 100 фунтів. Йосип купив плащаницю — довге і цінне полотно. Вони зняли Тіло, намастили його, за звичаєм пахощами, обвили плащаницею і поклали в новій поховальній печері в саду Йосипа, що знаходилася неподалік від Голгофи. Позаяк сонце вже схилялося на захід, все робилося, хоча і старанно, але дуже поспішно. Приваливши камінь до дверей гробу, вони віддалилися. За всім цим спостерігали жінки, що стояли колись на Голгофі. Іван Золотоустий, а за ним і бл. Феофілакт, вважають, що згадувана Євангелістами «Марія, Якова й Іосії мати», є Пресвята Богородиця, «оскільки Яків та Іосія були діти Йосипа від його першої дружини. А позаяк Богородиця називалася дружиною Йосипа, то по праву називалася і матір'ю, тобто мачухою дітей його». Однак, є інші думки, що це була Марія, дружина Клеопи, двоюрідна сестра Богоматері. Всі вони сиділи проти входу в печеру, як свідчить про те св. Матвій (Мт. 27:61), а потім, за свідченням св. Луки, повернувшись, приготували пахощів і мира, щоб по закінченні дня суботнього спокою прийти і помазати Тіло Господа, за юдейським звичаєм (Лк. 23:56). За переказом св. Марка, ці жінки, іменовані «мироносицями», купили аромати не в самий день поховання Господа, а після суботи, тобто в суботу ввечері. Тут не можна бачити протиріччя. У п'ятницю ввечері залишалося, очевидно, дуже мало часу до заходу сонця. Щось, що встигли, вони приготували ще в п'ятницю, а чого не встигли, закінчили в суботу ввечері. Євангеліст Матей повідомляє ще про один важливу обставину, подію на другий день після поховання — «На другий день, що за п'ятницею», тобто в суботу, первосвященики та фарисеї зібралися до Пілата, не думаючи навіть про порушення суботнього спокою, і попросили його дати розпорядження про охорону гробу до третього дня. Своє прохання вони мотивували заявою: «Ми згадали, що той обманщик казав, ще будучи в живих, сказав: „після трьох днів воскресну“; тепер накажи стерегти аж до третього дня, щоб учні Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: „Воскрес із мертвих“; і буде останній обман гірше першого». «Першим обманом» вони називають тут те, що Господь Ісус Христос вчив про Себе, як про Сина Божого, Месію, а «останнім обманом» — проповідь про Нього, як про повсталого із гробу Переможця пекла і смерті. Цією проповіді вони боялися більше, і в цьому вони праві були, що показала і вся подальша історія поширення християнства. На це прохання Пілат відповів їм сухо: «Маєте варту; підіть, охороняйте, як знаєте». У розпорядженні членів синедріону перебувала на час свят сторожа з римських воїнів, якою вони користувалися, щоб помагали порядку і спокою, на увазі величезного збігу народу з усіх країн до Єрусалиму. Пілат пропонує їм, використавши цю варту, зробити все так, як вони самі хочуть, щоб потім вони нікого не могли звинувачувати ні в чому. «Вони пішли і поставили біля труни варту, і доклали до каменя печатку» — тобто, вірніше, камінь, яким він був закритий, шнуром і печаткою, у присутності варти, яка потім залишилася при гробі, щоб його охороняти. Таким чином, найлютіші вороги Господа, самі того не підозрюючи, підготували незаперечні докази Його славного воскресіння з мертвих[1]. Пояснення Євангельського текстуВід Марка«Оскільки була п'ятниця» (вірш 42). Євангеліст Марк відзначає, чому Йосип поспішає зробити поховання Христа. Наступав вже вечір п'ятниці, залишалося лише дві-три години до початку суботи, коли за законом не можна вже було робити якісь роботи, навіть зняття з хреста. Крім того, початок суботи був в цей рік початком пасхального свята, а це тим більше змушувало поспішати із закінченням всякої роботи. «Поважний» (вірш 43) — правильніше: «людина заможна та шанована» (εὐσχήμων). «Член ради». Це вираз являє собою епітет який стоїть окремо. Він означає члена Синедріону. «Очікував Царства Божого» — Царства Месії, але, ймовірно, як славного, зовнішнього, політичного царства. Важливо, в усякому разі, те, що симпатизували новому Учителю не лише нижчі класи народу, а й знатні люди. «Сповнений хоробрості». Євангеліст Марк один відзначає цю рису характеру Йосипа. Боятися ж він міг не стільки Пілата, як своїх же товаришів по Синедріону, які, звичайно, не пробачили б йому заступництво за Христа, навіть тоді, коли це заступництво стосувалося лише права Христа на пристойне поховання. «дуже здивований...» (вірш 44). Розп'яті іноді мучилися на хресті по декілька днів, і тому здивування Пілата є природним[2]. Від ЛукиПро смерть і поховання Христа євангеліст говорить Лука загалом згідно з Марком (Мк. 15:33–47), втім, робить запозичення іноді й з іншого йому відомого джерела. «І померкло сонце» (вірш 45). Згідно з Євангелієм від Луки, тьма, що настала близько шостої години, сталася від затемнення сонця, яке, очевидно, було чудесним, оскільки під час повного місяця, — а тоді був саме повний місяць, — звичайно сонячних затемнень не буває. «Отче ! в руки Твої віддаю дух Мій» (вірш 46). Тільки один євангеліст Лука призводить цей вигук Христа, що являє собою повторення, в дещо зміненому вигляді, слів 30 псалма (Пс. 30:6). Господь вмирає з повною свідомістю, і Сам передає Свій дух Богу, позаяк зробив справу відкуплення Йому доручену. «Побачив, що сталось» (вірш 47), тобто чуючи передсмертний вигук Христа і почувши Його останній подих, а не побачивши роздертої завіси (вірш 45), що для нього було неможливо. «Прославив Бога». Прославив самою справою, через своє сповідання (порівняння Мк. 9:24). Однак євангеліст Лука вкладає в уста сотника тільки сповідання праведності, тобто невинності Христа, а не визнання Його Сином Божим, хоча не у власному розумінні цього слова (порівняння Мк. 15:39). «Народ» (вірш 48), який раніше, будучи підбурений первосвящениками, вимагав Христу кари (вірші 4–5 , 13 , 18 , 21 , 23), тепер виявляє каяття, б'є себе в груди (порівняння Лк. 8:52), цим визнаючи себе винним у розп'ятті Христа (пор. Лк. 18:13). Причиною такої зміни, що сталася з народом, було те, що він бачив, що сталося, тобто все, що було при розп'ятті, і, зокрема, раптове затемнення сонця (вірш 45)[3]. «Знали Його» (вірш 49) — це учні та інші послідовники Христа, які не ходили за Ним, а також жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї (пор. Лк. 8:2). Вони побоювалися близько підійти до хреста, щоб не накликати на себе будь-яких підозр (розіпнутих іноді таємно викрадали з хрестом їхні родичі та друзі). «не погоджувався з її рішенням про Ісусову страту» (вірш 51), тобто незгідний з рішенням Синедріону і образом дій членів Синедріону по відношенню до Христа. «І наставала субота» (вірш 54). Субота наставала з вечора п'ятниці, близько шостої години вечора, з заходженням сонця. Таким чином, поховання Христа здійснене було перед самим настанням суботи. «А жінки» (вірш 55), звичайно, пішли за Йосипом з Голгофи на місце поховання Христа. «Повернувшись, вони наготували пахощів і мира» (вірш 56). Згідно з Євангелієм Марка, вони придбали аромати пізніше (Мк. 16:1). Євангеліст Лука тут точніше визначає час цієї покупки[4]. Від МатфеяЄв. Іван (Ів. 19:31–37) перед тим розповідає про перебивання гомілок у розбійників і про проколення списом ребра Ісуса Христа. Цю розповідь синоптики пропускають. Наступний день — субота — день спокою. Вона починалася з «появою на небі трьох зірок», або приблизно з шести годин вечора за нашим рахунком. Це і був «другий» вечір, з якого з нагоди настання суботи припинялася всяка діяльність. Перший же вечір починався близько трьох або чотирьох годин після полудня. Проміжок між першим і другим ввечером називався часом «між вечорами». У цей час, якщо і був пасхальний день, дозволялося виконувати, принаймні, деякі роботи, що добре видно з Євангелій, які в сьогоденні, як і у всіх інших випадках, служать більше надійним історичним джерелом, ніж, наприклад, Талмуд. Йосип, по всій ймовірності, жив у Єрусалимі, хоча всі євангелісти і називають його людиною «з Аримафеї». Невідомо, яка Аримафея (Рама) тут мається на увазі: Рама в коліні Веніяминовому, або в коліні Єфремовому — батьківщині пророка Самуїла. За 1 Мак.2:34 Ймовірно — остання. Іоанн додає, що Йосип був таємним учнем Ісуса Христа — «зі страху від юдеїв». Звичайно римляни залишали тіла страчених злочинців на хрестах і їх з'їдали ворони так що залишались тільки кості. Цього разу юдеї не хотіли залишити тіл на хрестах з нагоди настання великого дня — пасхальної суботи. Прохання Йосипа до Пілата, було в даному випадку погоджене із бажаннями самих юдеїв, і звичайно, Пілата, який знав, що віддав на страту невинну Людину. Таким чином, задоволення прохання Йосипа не могло зустріти перешкод ні з чийого боку. Він і Никодим хотіли тепер віддати останню шану своєму Вчителеві. Позаяк до настання суботи залишалося мало часу, то з похованням потрібно було поспішати. Детальніше інших євангелістів розповідає про поховання Іоанн. Воно здійснилося звичайним способом. Вороги Христа заспокоїлися після Його страти і не приймали майже ніяких пересторог. Плащаниця по-грецьки у всіх синоптиків σινδών — тонка лляна або паперова матерія імпортного походження, що отримується з Індії («синд», «інд», «Індія») і, за свідченням Геродота («Історія» , II , 86), що вживалася у єгиптян (λούσαντες τὸν νεκρὸν κατειλίσσουσι πᾶν αὐτοῦ τὸ σῶμα σινδόνος βυσσίνης — омивши мертвого, обертають все тіло його лляною сорочкою). Цікаві обряди поховання у єгиптян, описані у Геродота, і можуть служити до пояснення євангельських місць. Порівнюючи відомості про поховання Христа з цими єгипетськими обрядами, можна прийти до висновку, що Йосип і Никодим мають намір набальзамувати тіло Христа[2]. Лука і Іоанн додають, що в цей гріб «ще ніхто не був покладений»; Матвій і Іоанн називають гріб новим. У цьому гробі Йосип хотів похоронити себе, чому у Матвія і зустрічаємо вираз: ἐν τῷ καινῷ αὐτοῦ μνημείῳ. Ймовірно, великий камінь, привалений до гробу був не поза ним, а в самій печері. Про це можна прочитати і зробити висновок з Ів. 20:1. Від ІванаПовідомляючи тут про зняття з хреста та поховання Христа, Іоанн до свідчень синоптиків (Мт. 27:57–60; Мк. 15:42–46; Лк. 23:50–53) робить деякі доповнення. Так, він один згадує про участь Никодима у похованні Христа (про Никодима див. Ін.3). Цей таємний послідовник Христа приніс величезну кількість ароматичних сполук, саме, суміш з мирової смоли та алойного дерева (порівн. Мк. 16:1), для того щоб в достатку намастити тіло, і похоронні пелени Христа, очевидно, Никодим хотів висловити своє велике благоговіння до Христа. Також є думка, що Іоанн хотів цією згадкою про двох видатних представників юдаїзма показати, що в їх особі всі юдеї віддає останні почесті своєму Цареві. Також один Іоанн зауважує, що гробниця Христового перебувала в саду. Чи не дає він натяк на те, що цей сад повинен з'явитися новим Едемом, де повсталий з гробу новий Адам Хрістос виступить у своїй прославленої людській природі, як колись також в саду вступив в життя древній Адам ? Тільки Іоанн зауважує, що Христа поховали в саду, що знаходився поблизу від місця розп'яття тому, що була п'ятниця юдейська. Цим він хоче сказати, що Йосип та Никодим поспішали з похованням Христа, щоб закінчити до настання суботи. Якби вони забрали тіло Христа куди-небудь подалі від Голгофи, то їх би застала субота і вони би порушили спокій суботнього дня[2]. Оригінальний текст
Див. такожПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
