Освіту Аді одержував спочатку в реформатській школі, яку закінчив з відзнакою, маючи тільки дві оцінки «добре» (з математики й давньогрецької мови), а потім — на юридичному факультеті Дебреценського університету. З 1899 працював журналістом у місцевій газеті Debreceni Hirlap до свого переїзду в Орад (Арадю).
Перша збірка Ендре Аді — «Вірші» (1899) — продемонструвала літературні можливості поета. Надалі саме завдяки йому угорська література пережила тематичне й лексичне оновлення. Громадська лірика Аді починає виходити на передній план у збірнику «Ще раз» (1903) — протесті проти гнітючої буржуазної дійсності. Аді привітав революційні події 1905—1907, присвятивши Грудневому збройному повстанню 1905 в Москві статтю «Землетрус» (1906). Подальший розвиток визвольної боротьби в Угорщині напередодні першої світової війни знайшов своє відображення в ліриці Аді, присвяченій закликам до революції в Угорщині (збірка «На колісниці Іллі-пророка», 1908; вірш «Стремимо в революцію», 1913). Перша світова війна остаточно надломила щиросердні поривання Аді: всі його знайомі з ентузіазмом виступали за агресивну війну й вступали добровольцями до австро-угорської армії. Під час написання свого останнього вірша, «Привітання переможцеві» (Udvozlet a gyozonek), він уже був серйозно хворий.
Значення Ендре Аді не обмежується його літературною спадщиною. Аді був виразником настроїв радикальної угорської інтелігенції і навіть вступив у радикальну організацію «Двадцяте століття» (Huszadik Szazad), частина членів якої брала участь в угорської соціал-демократичної партії. Довкола нього (і зокрема, журналу «Ньюгат» («Захід»)) гуртувалися представники всієї демократичної інтелігенції — від поміркованих лібералів-ідеалістів до лівих соціалістів: Жигмонд Моріц, Деже Костолані, Арпад Тот, Фридьеш Каринти і навіть Дьердь Лукач.
Аді, Ендре // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 14. — ISBN 966-692-578-8.